Реферат: Славутчина - мій рідний край
Посилення магнате-шляхетського гніту у І половині XVII століття спричинило збільшення кількості селян, які тікали від феодалів. Більш завзятіші шукали притулку в придніпровських степах і ставали запорізькими козаками, інші сім'ями йшли у ближчі містечка, надіючись на покращення свого становища. "Після того, як князь Заславський перетворив Деражню на місто Славуту, із ближніх сіл Могиляни, Княжнин, Уздець, Білобережне, Зарудне сюди переселилося 20 сімей селян. Багато з них утікало у Славуту із більш віддалених сіл." Йдеться про втечу кріпаків одних князів на землі інших. Якщо врахувати, що границя маєтків князів Острозьких і Заславських проходила між Славутою і Крупцем, то цілком ймовірно, що селяни князів Острозьких могли тікати у болота та лісові хащі на територію князів Заславських, де і утворилося,село Воля.
Вдале економічне розташування поселення Славути привело до швидкого зростання населення, розвитку ремісництва і торгівлі. За даними податкового реєстру 1635 р. у м. Славутині було 12 шевців, 4 ковалі, 5 бондарів, 4 кушніри, 2 кравці, 2 гончарі, 3 м'ясники, 10 шинків.2 Цьому також сприяв той факт, що через містечко пролягав сполучний шлях між двома велики ми торговими шляхами: Київ-Чуднів-Полонне-Судилків-Заславль-Острог-Дубно-Радехів та північним торговим шляхом Домбровиця-Сарни-Березне-Корець-Звягель-Житомир. На теренах сучасного Славутського району дорога, що сполучала ці два великих торгових шляхи загальноукраїнського значення, проходила по лінії: Межиріч-Корець-Берездів-Хлапотин/Красностав/-Славута-Заславль. Окрім сухопутного шляху, через Славуту пролягав і водний торговий шлях по р. Горинь.
Дата заснування міста (близько 1634 р.) вказана у збірнику "Волинські єпархіальні відомості" під редакцією М. І. Теодоровича, виданого наприкінці XIX століття. Чи справді місто Славута таке юне? Є підстави поставити це під сумнів уже хоча б тому, що природні умови для розміщення міста тут надзвичайно сприятливі (річки, вода, ліси, пагорби).
У книзі "Исторический очерк Вольши Л. Крушинского описані історичні події на Волині, починаючи з XIII століття. Йдеться тут, зокрема, про приєднання Волині до Польщі внаслідок Люблінської унії: "На Люблінському сеймі (1569 р.) південне-західна Русь, яка включала в себе воєводства: Волинське, Брацлавське і Київське, відділена від Литви і включена до складу Польського королівства" (ст. 91). І далі: "Першим наслідком приєднання Волині до Польщі був ... поділ її на три повіти: Луцький, Володимирський і Кременецький... До Кременецького повіту причислені такі місцевості: Кременець... Збараж, Волочиськ, Базалія, Красилів, Старокостянтинів, Острожінь, Любар, Полонне, Лабунь, Зеленці, Судилків, Славута, Заславль, Ляхівці, Човгань (нині Теофіпрль), Ямпіль..."(ст.92). З наведених вище цитат випливає, що у 1569 році уже була Славута. Отже, наше місто старше принаймні на 65 років, ніж вважається досі. Не виключена можливість, що Славута старіша і від цієї дати.
Додаткових досліджень потребує питання і про те, де саме > зародилося місто Славута. До такого висновку спонукають, зокрема, документи з історії міста, які зберігаються у Житомирському обласному архіві. У його фондах (фонд 1111, опис 1, справа „ 572) виявлено документи справи від 1922 р. про привласнення райкомунгоспом колишніх будинків князя Сангушка за межами міста. Згідно поданого у справі переліку "будинки князя Сангушка, що за межами міста, які захопив райкомунгосп", розміщалися по сучасних вулицях Леніна, К. Лібкнехта, Дзержинського, Одухи, Середня гребля, Радянська, Хмельницького та Кірова. Так, по вул. Деражнянський (Леніна) перелічені будинки "2— 14,16 (будинок з кузнею), 18 (пивоварня з прибудовами), 20 (приміщення згорілої лікарні), 22, територія колишньої суконної фа брики з будинками 3 і 5, 7 (будинок з садибою і флігелем), 9—17, 23". (На території згорілої фабрики тепер стоїть будинок № 19, а на території лікарні — будинок № 44).
Якщо перелічені вище вулиці не входили до території міста, то яка ж територія сучасної Славути вважалася містом? Відповідь на це дає доданий до заяви план міста 1906 року в таких межах: лівий берег Нижнього ставка, провулок Партизанський, церква, початок вул. Дзержинського, Робітничий провулок, православне кладовище, вулиця Газети "Правда" до вул. Б. Хмельницького, вул. Артема і далі по вул. Революції до Нижньої греблі на р. Утці. Зауважимо, що вулиця Революції мала первісну назву Замейська, тобто та, що за містом, а старожили Славути досі, йдучи на ринок, кажуть, що йдуть до міста.
Нові відомості про розташування старого міста змушують замислитися і над тим, де саме князь Заславський "посадив" місто "біля 1634 року". Відповідь на це знаходимо у "Історико-статистичному описі церков і приходів Волинської єпархії" підредакцією М. І. Теодоровича, виданому 1893 р. в Почаєві, де автор без посилання на історичні джерела стверджує, що Славута заснована на базі сіл Деражня і Воля. Виявлені у Житомирі документи спростовують цю думку.
Насамперед слід уяснити, де лежали ці села. Є підстави вважати, що село Деражня розміщалося на правому березі р. Деражні або Утки. Тепер це північне-східна околиця міста від вул. К. Лібкнехта до вул. Леніна. Доказом таких міркувань є те, що сюди до 1925 р. вела вул. Деражнянська, річка у минулому мала назву Деражня, а старожили досі знають цей район як Деражня. Важче відповісти на питання про те, де лежало село Воля. Не витримує критики думка про те, що воно розміщалося на західній околиці сучасної Славути, яку мешканці знають як Мокроволя. Ця заболочена низина, що нерідко заливається водами Горині, була малопридатна для облаштування тут села. Не має цей район і будь-яких слідів того, що саме тут зароджувалось місто.
Скоріше всього, місто Славута засноване на базі села Воля або, точніше, Деражня Воля, яке лежало на лівому березі р.Утка в районі сучасної Червоної площі, що і підтверджується документами Житомирського архіву. Додамо, що міста середньовіччя мали невеликі розміри, отже, не міг князь засновувати нове місто на базі двох віддалених одне від одного і розмежованих річкою сіл Деражня і Воля.