Реферат: Слобожанський край

3.Природа Слобожанщини

Слобожанщина – степовий край. Тільки на кордоні Донецької області, на сході, степи змінюються пагорбами і невисокими горами.

Переселенці з Лівобережжя та інших частин України зазвичай оселялися біля води. Усі найбільші міста Слобожанщини були побудовані на річках. Харків – на річках Лопань і Харків, Суми – на Пслі.

Західні землі краю заселилися раніше, ніж східні, тому що на сході було менше річок. Річки Слобожанщини у давні часи мали зовсім інший вигляд, ніж сьогодні. Більшість з них були судоходні. Тобто по них сплавлялися великі човни-байдаки з хлібом по усій Україні. Притоки Дніпра Псьол, Сула і Ворскла зв’язували Слобідську Україну з Полтавщиною. Річка Вир, яка вливається у іншу річку Сейм, надавала можливість спілкуватися з Чернігівщиною.

Але з 18 ст. слобожанські річки щороку міліли. Люди вирубували дерева для будівництва своїх осель. Ліси зменшилися, порідшали і перестали захищати воду від посухи.

Землі Слобожанщини дуже родючі, чорноземні. Клімат теплий - повітря добре прогрівається протягом цілого року. На баштанах визрівають кавуни і дині. У місті Чугуєві колись навіть вирощували виноград для царського столу. У широких степах легко було розводити і випасати табуни коней, отари овець, гурти волів, череди корів та телят.

На Слобожанщині видобували сіль, а тоді чумаки розвозили її по усіх усюдах. Також добували камінь, з якого робили жорна. Ще були поклади білої крейди, нею білили хати-мазанки. З гончарської глини виробляли посуд.

Отже, ця місцевість завжди забезпечувала слобожанам заможне життя.

1524

4.Побут слобожан

Загляньмо ж до господи слобожанина!

В давні часи у Слобожанщині будували різноманітні будинки. Окремі райони зберігали традиції тих земель, звідки були переселені їхні мешканці. Хати не завжди були обмазані та побілені. Будували так звані «миті» хати, тобто з вимитими до блиску стінами. Розчин для миття називався луг — це тепла вода, проціджена через шар попелу. Деревину обробляли лугом для того, щоб вона не псувалася.

Подвір'я облаштовували просторі, з повітками, господарськими приміщеннями, курниками. В хатах було багато рушників, килимарських виробів, розписних стільців, ліжок, різних шафочок, скринь, полиць для посуду. Рублені дерев'яні хати з коморою через сіни будували у східних районах Слобожанщини. Це один з найстаровинніших типів житла, котрий існував ще в Київській Русі.

Жіночий одяг прикрашали вишивкою гладдю, переважно білими, коричневими і синіми нитками. Жінки носили спідниці-плахти. Рушники вишивалися червоними та синіми нитками. Чоловічий одяг мав свої особливості. Верхній суконний одяг для негоди називався лига. Взимку чоловік надягав смушеву шапку, а влітку солом'яний бриль.

На Слобожанщині поруч із землеробством здавна розвивалися різні промисли. Жителі виробляли дьоготь і смолу. Мали великий попит керамічний посуд і килими. Славилися слобожанські вишиті кожухи і сап'янові чоботи. Ткалися гарусні тканини. Гарус – це тканина зі скляною ниткою, яка надає блиску і святкового вигляду. З цупкого гарусу заможні міські жінки шили спідниці і плаття.

Ось так і жили наші предки на Слобожанщині.

5.Живий світ Слобожанщини

Природа щедро наділила Слобожанщину. Живий світ цього краю надзвичайно різноманітний. Ізюмський, Теплинський та Черкаський ліси були багаті диким звіром. У лісах паслися зубри, лосі, вепрі. На них чатували вовки, ведмеді. Було багато пушного звіру: соболів, лисиць, куниць тощо. У степах пересувалися сайгаки і дикі коні.

Місцеві річки і ставки були повні риби. Слобожани полювали на диких птахів: тетерваків, качок, стрепетів, перепелів та інших. Не дивно, що саме тут знаходилися "цареві лови". Тобто цар приїздив полювати саме на Слобожанщину.

Наразі кількість тварин у лісах Слобожанщини значно поменшала. Ліси вирубані. Деяких тварин і пташок, таких як сайгаки чи стрепети, можна побачити тільки на малюнках в Червоній книзі. Червона книга – це книга, куди записують відомості про тварин, яких знищила людина або які живуть на грані вимирання.

736

5.Шляхи та броди Слобожанщини

Брід – це мілке місце на річці, яке можна перейти пішки або «перебрести» конем. Життя людей було тісно пов'язане із водою, тому потрібно було знати, як переходити з одного боку річки на інший.

Особливо зналися на цьому татари і навіть давали бродам свої назви. Древня "Книга великого Чертежа" перелічує одинадцять таких бродів - Каганський, Абашкин, Шебелинський, Їзюмський, Татарський та ін.

Велике значення мали прокладені людьми шляхи – найзручніші або найкоротші дороги. Багато відомих шляхів було прокладено татарами. Славетний Муравський Шлях проходив від Кримського Перекопу аж до Тули (наразі це Російська Федерація) поміж річками Дніпром і Доном. Сама назва шляху - татарська, в древньому документі згадується татарин на прізвище Муравський. Від Муравського відокремлювалися Ізюмський й Кальміуський шляхи, вони проходили територією Харківщини. Були також шляхи менші. Їх поділяли на московські та українські: Старий та Новий Посольські, Ромодан (на честь московського боярина Ромодановського), Сагайдачний (на честь українського гетьмана).

Найбільші шляхи допомагали слобожанам підтримувати торгівельні зв’язки з іншими частинами України, Росією та іншими країнами. 1209

569

7.Чумаки

Слобожанський край своїм процвітанням завдячує і тим людям, які займалися перевезенням вантажів. Таких людей називали чумаками, а ще солениками і коломийцями. Цей промисел був поширений на Україні з 15 століття.