Реферат: Службовий етикет як засіб впливу на формування мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців

У сучасній Україні роль і значення державної служби постійно зростають. Вона вимагає не лише спеціальних знань, професійних навичок, а й глибокої ерудиції, уміння комплексно, зважено вирішувати складні проблеми суспільного розвитку.Мотивація діяльності спеціальних категорій державних службовців має бути зорієнтована на норми демократичного громадянського суспільства і повинна стати дієвим інструментом побудови такого суспільства. І сьогодні виявляється, щоб вирішити ці проблеми, необхідно зробити наголос на формуванні високої культури праці спеціальних категорій державних службовців. Для того, щоб державна служба впливала на формування та розвиток прогресивної культури в суспільстві, вона сама має формуватися як етична система, бути носієм прогресивної суспільної моралі та її цінностей.

Сучасний період розвитку суспільства вимагає значного вдосконалення процесів мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців і органів виконавчої влади [2, с. 141]. Культура спілкування людей ґрунтується на дотриманні певних правил, вироблених людством протягом багатьох століть.

Слово “етикет” походить з французької і перекладається як “манера поведінки”, а ще – як “ярлик, етикетка”. Сформовані норми моральності є результатом тривалого процесу становлення відносин між людьми як у суспільному, так і в сімейному житті. Без дотримання цих норм політичні, економічні, культурні та сімейні відносини неможливі. До етикету належать, насамперед, правила ввічливості, прийняті в певному товаристві. Сучасний етикет увібрав у себе звичаї і традиції багатьох народів від сивої давнини до наших днів. Ці правила поведінки є загальними, оскільки їх дотримуються не тільки представники якогось певного товариства, а й різних соціально-політичних систем. Водночас, вимоги етикету не є абсолютними: їх дотримання залежить від місця, часу й обставин. Поведінка, неприпустима в одному місці і за певних обставин, може бути доречною в іншому місці та за інших обставин [6, с. 253].

Норми етикету, на відміну від норм моралі, є умовними

Вони наче неписані угоди про те, що саме в поведінці людей вважати прийнятним, а що ні. Кожна культурна людина має не лише знати й дотримуватися основних норм етикету, але й розуміти необхідність визначених правил відносин. Манери багато в чому відображають внутрішню культуру людини та її моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильно поводитися у товаристві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню порозуміння, створює дружні та стійкі стосунки [7, с. 246].

Етикет дуже тісно пов’язаний з етикою, яка відрізняється від нього тим, що розглядає моральну сторону життя людини, а етикет зводиться лише до зовнішньої поведінки. Етикет – це набір правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Етичні почуття – це духовне джерело кожної людини, його рушій, природна невід’ємна якість. Сутність цього почуття полягає в тому, що потреба в тих чи інших діях виникає в особи внаслідок необхідності досягнення внутрішньої духовної рівноваги через доброчинну діяльність та втілення справедливості. Стимулом до добра є саме добро, а не право вимоги іншої особи на певні дії. Професійна етика у діяльності правоохоронних органів є історично сформованою сукупністю моральних наказів, вимог, наукових теорій про поведінку, зумовлену специфікою професійних обов’язків. Говорити про професійну етику будь-якої професійної групи можна тоді, коли вже склалися певні традиції її діяльності [18, с. 57].

Специфіка мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців, у тому числі й міліцейської служби, зумовлює необхідність дослідження її моральних аспектів. Діяльність міліції регламентована правовими дисциплінарними нормами, закріпленими в Законі України “Про міліцію”, Дисциплінарному статуті, присязі, наказах і інструктивних актах. Але тільки правових норм мотивації діяльності для регулювання поведінки співробітників міліції (як і для всіх громадян) недостатньо. Соціальні функції правових норм обмежені, оскільки в суспільстві існують відносини, пов’язані з неповторністю прояву поведінки особистості, та й зростаюча динаміка громадського життя зумовлює швидке зростання і зміну характеру потреб. Тут нерідко вступають у сферу регуляції моральні норми, що порівняно з правовими, більш універсальні у своїх суспільних функціях, нерідко в професійних групах вони мають назву “неписаних законів” у мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців,.

Етика мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців базується на законах України, що стосуються діяльності правоохоронних органів, у тому числі ОВС (закони про міліцію, ОРД, пенсійне забезпечення працівників міліції тощо). На основі законів видаються нормативні акти МВС України, статути, положення, накази та інструкції. Деякі з них затверджує Кабінет Міністрів України. Наприклад, на сьогодні видано Дисциплінарний статут ОВС України, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, Присяга працівника ОВС України, Кодекс честі працівника ОВС України, Директива № 8 “Про питання службового етикету працівників ОВС України” та ін. Певну роль у регулюванні мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців відіграють накази, розпорядження та рішення колегій УВС та структурних підрозділів МВС (Етичний кодекс працівника ОВС України) [5].

Найбільш повно питання службового етикету в нормативних актах ОВС України розроблені в директиві № 8 “Питання службового етикету працівників органів внутрішніх справ України”. Вона визначає основні засади дотримання працівниками міліції правил службового етикету, субординації, взаємної поваги та ввічливості у стосунках із громадянами і є обов’язковою для виконання всіма без винятку особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України [17].

Кожний працівник зобов’язаний виконувати службові обов’язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Дисципліна зобов’язує, зокрема, кожну особу рядового і начальницького складу: додержуватися законодавства, виконувати вимоги присяги, статутів та наказів начальників; додержуватися норм професійної етики (етикету), не вчиняти дій, що можуть призвести до втрати незалежності й об’єктивності при виконанні службових обов’язків; постійно вдосконалювати свою професійну кваліфікацію, підвищувати рівень культури в роботі; сприяти начальникам у зміцненні дисципліни та забезпеченні статутного порядку, виявляти повагу до начальників, старших по службі й за званням, бути ввічливим, додержуватися правил носіння встановленої форми одягу і віддавання військової честі; з гідністю та честю поводити себе поза службою, бути прикладом у додержанні громадського порядку, утримувати інших від порушень правопорядку, що, у свою чергу, є рушійною силою мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців [7].

Вищевикладене дає підстави стверджувати, що однією з найважливіших складових службової дисципліни в системі мотивації діяльності є дотримання службового етикету.

Етикет спеціальних категорій державних службовців – складова їх морально-естетичної культури, що включає регламентовані форми поведінки і спілкування зі своїми колегами та громадянами. Етикет регулює манери, а манери – це здатність тримати себе, зовнішня форма поведінки особливості мови (інтонація), жести, міміка, хода.

Службовий етикет у загальному розумінні – це звід правил і норм, що регулюють порядок відносин працівників між собою та працівників із громадянами. Відмітною рисою службового етикету спеціальних категорій державних службовців є його нормативний характер. Порядок відносин регламентований законами та підзаконними нормативно-правовими актами, виконання яких є обов’язковим. При цьому основними принципами службового етикету спеціальних категорій державних службовців є: сувора службова субординація; свідома дисципліна; взаємна повага; повага до старших за спеціальним званням, посадою, віком; ретельність, пунктуальність, ініціатива, витримка, спокій, що виражається в позитивній мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців [4].

Водночас досить цікавою і такою, що заслуговує на увагу є думка В. Темченко про те, що дисциплінарний і етичний кодекси мають різну природу. Перший – правову (імперативно-атрибутивну), а другий етичний кодекс, – це завжди додатковий професійний обов’язок, що має суб’єктивно-ціннісний характер і механізм реалізації, тому в ньому не може бути норм правового характеру, яким притаманна загальнообов’язковість і застосування способів і засобів зовнішнього примусу та юридичної відповідальності [19, с. 26].

Він пропонує і із цим не можна не погодитися, розглянути та віднести до основних системоутворювальних принципів та деяких норм етичного кодексу, що виступають як норми мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців, такі: етична норма – це обов’язок особи, що не передбачає взаємних етичних вимог і обов’язків та їх матеріальну зацікавленість; вони опосередковані принципом прагнення до ідеалу, не об’єктивовані і не мають зовнішнього державного чи суспільного примусу; етичний обов’язок – це внутрішня потреба людини в необхідності чинити добро, справедливість, досягнення особистої духовної рівноваги, що може перебувати в межах правового обов’язку чи доповнювати його, але вибір здійснюється односторонньо та диспозитивно за власним бажанням; зміст цього обов’язку полягає в певній моделі поведінки етичного характеру, яка опосередкована етичними почуттями особи; сутність етичного обов’язку – в самоусвідомлюваній установці до дії ціннісного характеру (особиста воля), що виражає глибокі почуття особистої гідності, етичної рівноваги й досконалості; етична відповідальність особи не має характеру зовнішнього примусу і пов’язана з особистим усвідомленням добра, зла, справедливості та відповідальності за дії (відсутність судової, дисциплінарної чи іншої правової процедури притягнення до відповідальності за неетичний вчинок); етична мета – це і добродійний вчинок, і його результати (наприклад, соціальна допомога багатодітним сім’ям, де батьки зловживають спиртними напоями, не повинна створювати матеріальних можливостей для збільшення цих сімей); реалізація етичної мети обумовлює, але не покладає обов’язки на адекватні дії іншої сторони етичного відношення; співробітник міліції завжди використовує принцип етичних очікувань, маючи на увазі, що юрист-професіонал покладає на себе обов’язок не застосовувати недосконалість соціально-нормативного регулювання відносин, а використовувати свої знання для досягнення справедливості; реалізація етичного почуття за наявності заборони іншої сторони спростовує саму етичну сутність дії (наприклад, приниження благодійністю), принцип взаємної етичної упередженості передбачає визнання за кожною людиною природної якості й потреби у справедливості та доброчинній діяльності (презумпція доброчинності); співробітник міліції у своїй діяльності керується почуттям особистої етичної гідності, рівноваги й потреби у досконалості та визнає це за іншими [14, с. 27-28].

Отже, аналіз джерел професійної етики, що регламентують мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців, дає уявлення про те, які моральні якості мають бути притаманні співробітникам міліції, що в подальшому буде впливати на мотивування діяльності кожного правоохоронця. Переважна більшість джерел наголошує, що сучасний працівник органів внутрішніх справ має володіти цілим рядом особистісних якостей, які й формують мотивацію особистості до правоохоронної діяльності. Це чесність, освіченість, особиста мужність і висока культура; сумлінне ставлення до службового обов’язку й емоційна стійкість; принциповість і спостережливість; висока професійна майстерність; висока працездатність; гуманізм, нетерпимість до найменших порушень закону і норм моралі, чуйне й уважне ставлення до людей [12, с. 124].

Працівник міліції у ставленні до громадян має виявляти повагу, звертатись на “Ви”, свої вимоги та зауваження викладати в переконливій формі. Звертаючись до громадянина, він має привітатися, після чого, приклавши руку до головного убору, назвати йому своє прізвище, звання та пред’явити на його вимогу службове посвідчення й повідомити мету [1, с. 131].

Працівник міліції у будь-якій ситуації зобов’язаний з честю та гідністю нести свою почесну службу, бути прикладом високої культури поведінки і дисципліни, увічливого ставлення до громадян, кожним своїм вчинком і словом сприяти зміцненню авторитету міліції України і глибокої поваги до неї з боку населення [2, с. 143].

У випадку порушення працівником міліції прав та законних інтересів громадянина передбачено публічне вибачення. Ця моральна дія має глибокий зміст. Вона дисциплінує, змушує критично оцінювати власну поведінку й застерігає від подібних вчинків, що в подальшому негативно впливає на мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців. Спеціальні категорії державних службовців повинні мати високі особисті, ділові та моральні якості, освітній рівень, оскільки при виконанні службових обов’язків вони керуються законом, їх правозастосовна діяльність повністю залежить не тільки від правової культури, а й від особистої дисципліни, фахового рівня, що відображається в мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців [15].

Сьогодні виникає нагальна проблема підвищення авторитету спеціальних категорій державних службовців, зміна негативного ставлення до них з боку населення на доброзичливі партнерські відносини.

Отже, службовий етикет спеціальних категорій державних службовців – це система встановлених законами та підзаконними нормативно-правовими актами правил і норм, які регулюють порядок відносин спеціальних категорій державних службовців між собою та з громадянами та дотримання й виконання яких є обов’язковим. Слід пам’ятати, що дотримання всіма без винятку особами рядового і начальницького складу спеціальних категорій державних службовців правил службового етикету, службової субординації, увічливості у стосунках з колегами по службі та громадянами є невід’ємною складовою і запорукою формування позитивного іміджу спеціальних категорій державних службовців, необхідною передумовою поглиблення партнерських відносин з населенням.

Ці вимоги засновані на моральних нормах.Етика державного службовця – це система норм поведінки, порядок дій і правил, відносин і принципів у державно-службових відносинах, що являють собою сукупність найбільш придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих, які належать даному суспільству і є нормами загальнолюдської моралі.Етика спеціальних категорій державних службовців тісно пов’язана із соціальною структурою конкретного суспільства і чітко визначається нею. У цьому, як правило, відображаються традиційні уявлення суб’єктів того чи іншого суспільства про статус свого суспільства в цілому, про перевагу своєї цивілізації тощо. Разом з тим етика державної служби являє собою об’єднання універсальних правил, що застосовуються в усьому цивілізованому світі [16, с. 149].

Керівник органу виконавчої влади зобов’язаний за будь-яких умов залишатися стриманим, тактовним, ввічливим, контролювати свою поведінку та володіти своїми настроєм і почуттями, у тому числі в процесі мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців,.Керівників, які вміють працювати з людьми, в органах виконавчої влади більшість. Однак на практиці ще трапляються факти грубого адміністрування, які допускають окремі керівники. Це виникає здебільшого через невміння поводити себе в конкретній ситуації через нестачу культури і знань. Неприпустимо, щоб керівник втрачав самоконтроль, щоб його поведінка ставала брутальною [14, c. 180–181].

У науковому плані проблема службового етикету як засобу впливу на формування мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців хоч повністю і не піддавалась комплексному дослідженню, але багато її аспектів розглядались. Спочатку ця тема осмислювалась переважно дореволюційними російськими вченими, які займались поліцейським правом. У працях І.І. Андрієвського, В.Ф. Дерюжинського, В.В. Івановського, І.Т. Тарасова та інших “поліцеїстів” аналізувались проблеми професійної підготовки кадрів поліції, їх матеріальної забезпеченості та деякі інші питання.

У зв`язку з викладеним зауважимо, що використання досягнень досоціалістичної правової думки в сучасній юридичній теорії і практиці є принципово важливим. Як правильно зазначено, багато досліджень того періоду обігнали час, перевершили західноєвропейський рівень, а головне – виразили моральні й гуманістичні традиції вітчизняної філософії [6, с. 230]. Зараз ці праці більш цінні, ніж радянські, оскільки вони є об’єктивними, адже науковці тих часів керувалися не єдино правильним вченням, а науковою методологією мотивації діяльності.

На сьогодні ще наївно розраховувати, що спеціальні категорії державних службовців, які вчинили порушення, будуть звільнені від відповідальності або яких незаслужено звинуватять у перевищенні службових повноважень, можуть скористатися правом оскарження.

Для цього треба витратити не тільки час і сили, перебороти помилкову сором’язливість, бути готовим до певної напруженості у відносинах з власним керівництвом, але й мати достатню юридичну підготовку не нижче тієї, яку мають представники контрольних і наглядових інстанцій [8, с. 21].

Відсутність віри в закон, правова нестійкість, небажання, а часом і невміння боротися за свої права за всіма правилами закону призводить до того, що державний службовець, намагається неправовими засобами вирішити конфлікт, що виник. Такі дії можуть виражатись у негативній мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. У цьому випадку, як відомо, сила права уже не працює, а дії працівника часом межують уже з правопорушеннями [18, с. 140; 17, с. 103].

В умовах формування в Україні правової держави і громадянського суспільства взаємодія спеціальних категорій державних службовців і населення стає власне формою соціального контролю за діяльністю державних органів. Сьогодні загальновідомі факти нетактовної поведінки, бездушності та безкультурності під час виконання службових обов’язків, порушення законності, зволікання при розгляді заяв і повідомлень про правопорушення, зловживання владою, що наявні серед особового складу спеціальних категорій державних службовців, іноді набувають значного резонансу, підривають мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців, довіру до неї, викликають законні скарги з боку громадян. Саме тому необхідність створення системи соціального контролю за діяльністю органів правопорядку диктується потребами захисту прав і свобод громадян, що зростають [2, с. 7].

Виховання кадрів – це важливий елемент роботи і складова кадрової функції. Сьогодні вона потребує особливої уваги. У зв’язку з ліквідацією підрозділів політико-виховної роботи створився певний вакуум у здійсненні такої складової кадрової функції, як виховання. Так, наприклад, згідно з наказом МВС України “Про підвищення рівня загальної і професійної культури, службової етики працівників органів внутрішніх справ та роль керівників в організації виховної роботи” від 12.09.92 р. в органах внутрішніх справ мають розроблятися комплексні програми, спрямовані на підвищення загальної і професійної культури особового складу [19]. Відповідальність за стан виховної роботи з особовим складом покладена на керівників органів внутрішніх справ, їх заступників, начальників структурних підрозділів і служб. Зазначено також, що особиста участь керівників у вихованні підлеглих є невід’ємною складовою їх службової діяльності. Методичне забезпечення цієї діяльності покладено на апарати по роботі з особовим складом. У Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ, на жаль, проблемі виховання не приділено належної уваги, у цій Концепції навіть відсутній сам термін “виховання”. Без вирішення цієї проблеми сподіватися на значне покрашення роботи органів внутрішніх справ важко [8].

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--