Реферат: Собівартість продукції та шляхи її зменшення
Фонд основної заробітної плати складається з нарахувань винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків).
Фонд додаткової заробітної плати складається з доплат, надбавок, гарантійних та компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, премій, пов'язаних з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати складаються з винагород та премій одноразового характеру, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, не передбачених законодавчими актами, або які проводяться понад норми, встановлені цими актами.
За умовами колективних договорів виплати матеріальної допомоги повинні виплачуватись за рахунок чистого прибутку підприємства. На практиці ці витрати ніяк не пов'язані із використанням прибутку.
Із внесенням змін до наказу Мінфіну від 28.03.2001 № 143 "Про кореспонденцію рахунків" з 10 червня 2005 року чітко визначено кореспонденцію рахунків із нарахування і виплат матеріальних заохочень за рахунок чистого прибутку підприємства. У витратах виробництва заробітна плата найбільш вагома, тому вивченню питання витрачання коштів на оплату праці слід приділити серйозну увагу, відслідкувати:
- дотримання підприємством вимог нормативно-правових актів при нарахуванні оплати праці, утримань із неї та веденні бухгалтерського обліку розрахунків з оплатипраці; - правильність організації праці, дотримання встановлених розцінок, ставок і окладів, доплат і надбавок (насамперед звернути увагу на дотримання вимог щодо постачальників: розмір доплат працівникам за роботи зі шкідливими та особливо шкідливими умовами праці за результатами обов'язкової атестації робочих місць);
- своєчасність та правильність нарахування і виплати заробітної плати згідно з діючою системою оплати праці;
- правильність здійснення розрахунків з органами соціального страхування.
Під час перевірки цього питання досліджується правильність обов'язкових відрахувань від затрат на оплату праці за встановленими законодавством нормами.
До інших прямих витрат, що включаються до собівартості, належать, зокрема, суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими відповідно до чинного законодавства та облікової політики підприємства.
Розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів і віднесення їх на собівартість робіт (послуг) здійснюється згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи".
При цьому об'єкт амортизації повинен забезпечувати отримання економічних вигод (п. 8 П(С)БО 16), він повинен "працювати" на виробництво.
До інших прямих витрат собівартості включаються витрати з оплати послуг сторонніх організацій, у такому разі необхідно перевірити, чи відносяться надані послуги до витрат на виробництво.
Аналіз методів розподілення загальновиробничих витрат за об'єктами калькулювання і правомірності віднесення витрат до загальновиробничих та їх розподілу можливий лише тоді, коли підприємство має показник "нормальна потужність". В іншому разі загальновиробничі витрати не поділяються, а в повному обсязі включаються до собівартості продукції. З приводу перевірки правильності ведення обліку операцій із собівартості зазначимо, що вимоги бухгалтерського обліку передбачають таке відображення цих операцій:
- бухгалтерські записи за дебетом на рахунках витрат за елементами (80 "Матеріальні витрати", 81 "Витрати на оплату праці", 82 "Відрахування на соціальні заходи", 83 "Амортизація", 84 "Інші операційні витрати") прямих витрат, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), списуються за кредитом на рахунок 23 "Виробництво", а потім у кредит рахунку 90 "Собівартість реалізації", результат якого відноситься на дебет рахунку 79 "Фінансові результати";
- за дебетом рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподілені (або в повному обсязі) загальновиробничі витрати і втрати від бракування продукції (робіт, послуг) з технологічних причин, за кредитом – вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг у дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації".
Таким чином, витрати собівартості безпосередньо пов'язані із фінансовим результатом підприємства. Скорочення, або хоча б стримування зростання саме собівартості має найбільший вплив на кінцевий фінансовий результат діяльності та фінансовий стан підприємства в цілому.
3. Шляхи вдосконалення системи управління витратами на підприємстві і зниження собівартості продукції
3.1 Управління собівартістю продукції як передумова ефективної діяльності підприємства
Рівень собівартості є головним результатом виробничої діяльності підприємства, а заключними показниками господарської діяльності підприємства є доход і прибуток, вони характеризують ефект, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності підприємства. Оскільки приріст прибутку в промисловості відбувається приблизно на одну третину за рахунок зростання обсягу виробництва і на дві третини за рахунок зниження собівартості продукції, то саме собівартість, тобто шляхи її зниження, є основою вирішення великого кола проблем, пов'язаних з ефективною діяльністю підприємства. Тобто, управління собівартістю за своєю сутністю означає управління всією діяльністю підприємства, оскільки охоплює всі сторони виробничих процесів, що відбуваються на підприємстві.
Якщо залежність прибутку від обсягу та собівартості розглянути в площині матриці чутливості та важливості (табл.1), то собівартість стає тим показником, який повинен бути повністю контрольованим з боку управлінського персоналу підприємства при прийнятті рішень, оскільки спостерігається висока чутливість прибутку до показника собівартості і, якщо не висока, то середня можливість її прогнозу.
Таким чином, коли посилюється конкурентна боротьба на внутрішньому і зовнішніх ринках збуту, зниження собівартості продукції в сукупності з податковими пільгами набуває особливо великого значення.
Варто зауважити, що в останні роки спостерігається тенденція до зростання собівартості продукції підприємств: збільшення вартості сировини, матеріалів, палива, електроенергії, обладнання, збільшення процентних ставок за користування кредитом, підвищення тарифів на транспортні послуги, збільшення вират на рекламу, збільшується сума амортизаційних відрахувань, в тому числі через переоцінку основних фондів.
Велику роль відіграє збільшення питомої ваги заробітної плати в структурі витрат в умовах лібералізації цін і соціальної напруженості, одночасно збільшуються витрати на соціальне та пенсійне страхування. Все це зумовлює наступний виток інфляції.
Таблиця 1 Правила рішень в матриці чутливості та важливості:
| Важливість змінної | Висока чутливість | Середня чутливість | Низька чутливість |
| Можливість прогнозу | |||
| Низька | Подальша перевірка | Уважно відслідковувати | Контролювати |
| Середня | Уважно відслідковувати | Уважно відслідковувати | Визначити і забути |
| Висока | Контролювати | Визначити і забути | Визначити і забути |
У зв'язку з цим зростає потреба у підвищенні якості внутрішньофірмового управління собівартістю через планування, облік і пошук резервів зниження собівартості продукції.
Крім того, на основі рівня собівартості одиниці виробленої продукції встановлюється рівень цін, а для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, становлення ціни має ключове значення для ефективності обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності.
Тут необхідно визначитись, яка собівартість береться в основу ціноутворення. В даному контексті можна впевнено сказати, що кожному підприємству потрібні два види собівартості: повна - при нормальних умовах функціонування, маржинальна - в специфічних умовах діяльності.
В будь-якому випадку собівартість є нижньою межею ціни, тобто визначає границю можливого маневрування при проведенні тієї чи іншої політики цін, коли здійснюється їх стимулююча функція.