Реферат: Соціалізація особистості як інкультурація

ВСТУП.. 3

КУЛЬТУРНА РОЗМАЇТІСТЬ. 4

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ЕТНОЦЕНТРИЗМ.. 4

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ, ЯК ІНКУЛЬТУРАЦІЯ.. 5

ПОРІВНЯЛЬНИЙ КОРОТКИЙ ОГЛЯД ТЕОРІЙ ФРОЙДА, МІДА ТА ПІАЖЕ6

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА ІНДИВІДУАЛЬНА СВОБОДА.. 7

НИНІШНЯ КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ. Проблема ідентифікації культури.7

Генезис культури. Традиція. Її значення в особистому житті людини.9

ВИСНОВКИ.. 13

Література. 14

ВСТУП

Поняття КУЛЬТУРИ і СУСПІЛЬСТВА належать до найбільш широко вживаних у соціології. Коли ми вживаємо слово «культура» у звичайній повсяк­денній розмові, ми часто маємо на увазі еквівалент «високих ду­ховних речей» — мистецтва, літератури, музики і живопису. В ужитку соціологів цей термін включає в себе ці види діяльності, але не тільки їх. Культура має стосунок до стилю життя окремих членів або соціальних груп суспільства: одяг, шлюбні звичаї та родинне життя, моделі трудової активності, релігійні церемонії, структуру дозвілля.

«Культура» концептуально відрізняється від «суспільства», але між цими двома поняттями існують тісні зв'язки. Суспільство — це система взаємозв'язків, що поєднують індивідів між собою. Велика Британія, Франція та Сполучені Штати в цьому розумінні є суспіль­ствами. Вони налічують мільйони людей. Жодна культура не може існувати без суспільства. Але так само і суспільства не можуть існувати без культури. Без культури ми взагалі не були б людьми в тому значенні, якого ми звичайно на­даємо цьому терміну. Ми не мали б мови, щоб висловлювати думки, не мали б відчуття самоусвідомлення, і наша спроможність мислити чи робити висновки була б дуже обмеженою. Наскільки подібні ха­рактеристики відрізняють людей від тварин? Яка природа людської натури? Який вплив культури на життєдіяльність особистості, як соціального організму? Ці питання мають кардинальне значення для соціології, оскільки закладають підвалини для всього обширу досліджень. Від­повівши на них, ми зможемо проаналізувати, що ми маємо спільно­го як людські істоти і чим відрізняємося.

КУЛЬТУРНА РОЗМАЇТІСТЬ

Розмаїття людської культури вражає. Прийнятні форми поведінки змінюються від культури до культури, часто вони радикально проти­лежні тим, які люди в західних суспільствах вважають «нормальни­ми». Наприклад, у сучасному західному світі ми розглядаємо нав­мисне вбивство немовлят або малих дітей як найтяжчий злочин. А проте в традиційній китайській культурі дівчаток часто задушували відразу по народженні, бо на них дивились як на зайву мороку, а не радість для родини.

На Заході ми їмо устриці, але не стали б їсти кошенят або цуце­нят, з яких у певних частинах світу готують страви, що вважаються делікатесними. Євреї не споживають свинину, зате індуси їдять сви­нину, але уникають їсти яловичину. Люди західної культури роз­глядають поцілунок як нормальну складову сексуальної поведінки, тоді як у багатьох інших культурах ця практика або зовсім не відо­ма, або вселяє огиду. Усі ці певні характерні прояви поведінки є аспектами широких культурних відмінностей, які відрізняють су­спільства одне від одного.

Невеликі суспільства (як, наприклад, суспільства «мисливців та збирачів», які розглядаються в розділі другому) прагнуть бути куль­турно однорідними, але індустріалізовані суспільства самі по собі культурно розмаїті й складаються з численних субкультур, які іноді дуже різняться між собою. Наприклад, у сучасних містах живуть поруч багато субкультурних спільнот; індіанці, пакистанці, індуси, бангладешці, італійці, греки та китайці сьогодні, скажімо, мешка­ють у деяких зонах центрального Лондона. Усі такі громади можуть мати усі ці громади можуть мати власні території та жити власним окремим життям.

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ЕТНОЦЕНТРИЗМ

Кожна культура має власні унікальні моделі поведінки, які можуть видаватися чужими людям іншого культурного походження. Для прикладу, наведемо народ іцнакирема, описаний у знаменитому до­слідженні Гораса Майнера (Ногасе Міпег, 1956). Майнер зосередив свою увагу на складних і ретельно відпрацьованих ритуалах тіла, які виконують іцнакирема, ритуалах, що мають дивні й екзотичні харак­теристики. Його текст вартий того, щоб бути тут процитованим:

«Фундаментальне вірування, яке лежить в основі всієї їхньої системи, напевне, полягає в тому, що людське тіло бридке і за своєю природою схильне до слабкості та хвороб. Людина ув'язнена в такому тілі і має надію відвернути ці його згубні характеристики тільки через застосу­вання системи ритуалів і церемоній. Кожен дім має одне або кілька святилищ, присвячених цій меті... Центром такого святилища є ящик або скринька, вмуровані в стіну. В цій скриньці зберігаються чародійне начиння та магічні трунки, без яких не зміг би жити жоден тубілець. Це начиння постачається вельми обізнаними в цій справі людьми. Найвпливовішими серед них є так звані зцілителі, які за свою допомогу вимагають чималої винагороди. Проте зцілителі самі не готують чудо­дійні напої для своїх замовників, а тільки вирішують, з яких інгредієнтів вони складатимуться, й записують назву стародавнім тайнописом, який можуть зрозуміти лише самі зцілителі та травники, які вже за іншу винагороду власне й виготовляють чародійне питво... Іцнакирема майже з патологічним жахом і святобливим трепетом ставляться до свого рота, бо його стан, як вони вірують, справляє над­природний вплив на всі їхні суспільні стосунки. Вони переконані, що якби вони не здійснювали щоденний ритуал для рота, то їхні зуби повипадали б, їхні ясна кровоточили б, щелепа б у них відвалилася, а їхні друзі та кохані відмовилися б зустрічатися з ними. Вони також вірують, що існує тісний взаємозв'язок між оральними та моральними харак­теристиками людини. Наприклад, існує спеціальний ритуал поліпшення моральних засад дитини, споліскуючи водою її рот.

Щоденний ритуал тіла, який здійснює кожен тубілець із племені Іцнакирема, включає в себе й ритуал для рота. Причому в ньому є один елемент, який викликав би огиду в будь-якого невтаємниченого чужин­ця. Мені розповідали, що під час здійснення цього ритуалу в рота за­пихають жмутик свинячої щетини разом з певною кількістю магічного порошку і потім переміщають у роті цей жмутик у послідовності точно розрахованих ритуальних рухів» (Міпег, 1956, рр. 503—504).

Хто вони такі, ці Іцнакирема, і в якому закутку світу вони жи­вуть? Ви самі зможете дати відповідь на ці запитання, як і розгадати суть описаних тілесних ритуалів, якщо прочитаєте слово «Іцнаки­рема» навпаки. Майже кожна діяльність може здатися дуже див­ною, якщо описувати її вихопленою з контексту, а не сприймати просто як частину повсякденного життя людей. Західні ритуали сто­совно чистоти та охайності не більш і не менш чудернацькі, аніж звичай деяких тихоокеанських остров’ян, які вибивають собі передні зуби, щоб здаватися гарнішими, або деяких південноамериканських тубільців, що підкладають спеціальні кружальця собі під губи, аби вони випиналися вперед, бо це, на думку тих племен, робить людину набагато привабливішою.

Ми не зможемо зрозуміти ці звичаї та вірування окремо від куль­тур, частиною яких вони є. Культура має вивчатися під поглядом її власних значень та ЦІННОСТЕЙ — ключового положення соціології. Наскільки можливо, соціологи намагаються уникнути етноцентризму, що означає розглядати інші культури, порівнюючи їх зі своєю власною. А що людські культури відзначаються широкою розмаї­тістю, то це не дивно, коли людям однієї культури часто буває важ­ко поставитися прихильно до ідей та поведінки тих, хто належить до іншої.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ, ЯК ІНКУЛЬТУРАЦІЯ

Живі створіння, які перебувають на низьких щаблях еволюційної драбини, такі, наприклад, як більшість видів комах, спроможні по­дбати про себе дуже скоро після того, як вони народжуються на світ, майже або й зовсім без допомоги з боку старших. Серед нижчих живих створінь поколінь не існує, тому що поведінка «дітей» більш або менш тотожна поведінці «батьків». Та коли ми просуваємося вгору по еволюційній драбині, ці спостереження стають все менш і менш слушними: вищі тварини мусять навчатися належної поведінки. У ссавців малята майже цілком безпорадні відразу по своєму народженні, і про них мають подбати старші, та найбезпораднішою серед цих новонароджених є людська дитина. Вона потребує допо­моги протягом принаймні перших чотирьох або п'яти років свого життя — інакше вона не змогла б вижити.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ — це процес, через який безпорадне маля посту­пово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколиш­ній світ, набуває знань та звичок, притаманних культурі, в якій він (або вона) народився. Соціалізація — це не той вид «культурного програмування», коли дитина пасивно засвоює впливи, яких вона (або він) зазнає. Навіть щойно народжений малюк має потреби та вимоги, які впливають на поведінку тих, хто за нього відповідаль­ний: дитина від самого початку є створінням активним.

Соціалізація поєднує між собою різні покоління. Народження дитини змінює життя тих, хто відповідальний за її виховання, — і вони самі багато чого навчаються, набувають нового досвіду. Бать­ківство звичайно прив'язує діяльність дорослих до своїх дітей на все подальше життя і тих, і тих. Старші люди залишаються батьками, безперечно, й тоді, коли в них з'являються онуки, і, таким чином, виникає нова система споріднених зв'язків, поєднуючи між собою різні покоління. І хоча процес засвоєння елементів своєї культури відбувається набагато інтенсивніше в ранні дитячі літа, аніж пізні­ше, процес навчання і пристосування до середовища відбувається протягом усього життя.

У наступних підрозділах ми продовжимо тему набутого «від при­роди» і «внаслідок виховання». Але насамперед ми проаналізуємо розвиток людського індивіда від немовляти до віку раннього дитин­ства, визначивши головні етапи відповідних змін.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ КОРОТКИЙ ОГЛЯД ТЕОРІЙ ФРОЙДА, МІДА ТА ПІАЖЕ

ФРОЙД

Фройдова теорія розвитку дитини має ті характерні ознаки, що наголошує пе­редусім на несвідомих та емоційних дже­релах цього розвитку. Згідно з Фрой-дом, основні аспекти особистості кожного індивіда формуються на дуже ранньому етапі його життя, зокрема як результат стосунків із матір'ю. Через те, що ці дуже ранні моделі поведінки пізнаються до того, як дитина опанує мову, вони мають тен­денцію залишатися на рівні несвідомого.

Немовля мусить призвичаїтися до то­го, що його потреби не завжди можуть бути задоволені негайно. Всі матері на­кидають своїм дітям правила певної дисципліни в годуванні. Дитина поступо­во привчається пригнічувати, тобто не­свідомо блокувати свої вимоги бути не­гайно нагодованою. Згідно з Фройдом, пригнічування лежить у основі деяких най­важливіших характеристик розвитку дити­ни. Дитина формує водночас позитивне і негативне ставлення до своєї матері, де змішуються любов і антагонізм.

Едіпів перехід, який за нормальних умов відбувається приблизно у віці чо­тирьох або п'яти років, відіграє цент­ральну роль у теорії Фройда. Ця ідея походить із давньогрецького міфа про царя Едіпа, який, не знаючи, вбиває свого батька й одружується зі своєю іматір'ю. На Едіповому етапі дитина му­сить відповісти на заклик ширшого су­спільства вирватися за межі емоційного [притулку, який забезпечує немовляті мати. Батько є головною дійовою осо­бою в родині стосовно цього поклику до більшої самостійності та незалежності дитини. Дитина мусить пригнітити свою ненависть до батька і водночас пригні­тити більшість почуттів, які раніше ставили |іЇ в цілковиту залежність від матері.

МІД

Підхід Міда відрізняється в деяких фундаментальних аспектах від Фройдового. Фройд був лікарем і терапевтом. Мід — філософом і соціологом. Він менше звертав увагу на внутрішні емоційні про­цеси індивідуальної особистості і більше цікавився процесами соціальної взаємо­дії. Мід набагато менше, аніж Фройд, наголошував на несвідомому. Ідея при­гнічування майже не з'являється в його творах. Більше того, Мід не поділяв Фройдової ідеї, що багато з тих проце­сів, які відбуваються у віці немовляти та в ранньому дитячому віці, істотно впли­вають на велику частку нашого пізнішо­го досвіду. Мід вважав, що підлітковий вік не менш важливий, аніж дитинство, з погляду соціального пізнання.

Мід робив більший наголос на важли­вості гри для дитячого розвитку. Через уявні аспекти гри дитина навчається перебирати роль іншого — тобто бачити світ таким, яким бачать його інші, і від­риватися від егоїстичного світогляду. В результаті цього процесу діти навчаються відрізняти «я» від «мене». «Мене» — це «соціальне не я», таке «я», на яке реагу­ють інші. В пізніші дитячі роки та в ранньо­му підлітковому віці хлопчик або дівчинка навчаються входити в роль узагальненого іншого, тобто засвоювати більш абстрактні норми та цінності, на яких базується су­спільство. Всього цього дитина передусім навчається через кооперативну гру.

ПІАЖЕ

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--