Реферат: Соціальна нерівність основа стратифікації

РЕФЕРАТ

На тему:

Соціальна нерівність — основа стратифікації

Соціальна нерівність, що є основою стратифікації суспільства, сприймається як головна його властивість. Історія людства не знає суспільства без соціаль­ної нерівності. Нерівність у доходах, владі, престижності занять, освіті вини­кла разом з людським суспільством, але попервах вона була дуже незначною, тому стратифікації в простих суспільствах майже не існувало. У складних суспільствах нерівність посилилась і поділила людей спочатку на рабів і рабовласників, потім на касти, верстви, класи.

Історично першою системою соціальної стратифікації є рабс­тво — економічна, соціальна і правова форма поневолення лю­дей з позбавленням їх будь-яких прав.

У деяких країнах (Індії, частково США) на руїнах рабовлас­ницького устрою з'явився кастовий устрій. Каста (від португ. caste — рід, покоління) — замкнута спільнота людей, зв'язаних походженням чи правовим статусом, належність до якої успадко­вується. Це соціальна група (страта), членом якої людина стає з народження, перейти до іншої касти вона не має права. На думку М. Вебера, каста є формою ранжирування за критерієм прести­жу. В Індії налічується чотири основні касти: священиків, воїнів, купців, робітників та селян — і близько 5 тис. неосновних каст і підкаст. Саму касту визначає передовсім фах, який переходить від батька до сина протягом життя десятків поколінь. Кожна кас­та живе згідно з приписами і заборонами, регулюючих поведінку саме в цій касті.

Формою стратифікації, яка передувала класам, є верстви — соціальні групи, котрі мають успадковані привілеї, права та обов'язки, закріплені звичаями та законами і згідно з ними посі­дають певне становище в ієрархічній структурі суспільства. За М. Вебером, верства — це спільнота людей, заснована на уяв­ленні про честь, з відповідним специфічним стилем життя, до якого входить набір звичок, цінностей, вірувань тощо. Класич­ним взірцем були верстви в Європі на межі XIV—XV ст., коли суспільство поділялося на вищі верстви (дворян, священнослу­жителів) і нижчі (ремісників, купців, селян).

Промислова революція XVIII—XIX ст. зруйнувала цю систе­му і зумовила формування класів. Клас — головний елемент стратифікації капіталізму. Це велика група людей, що мають од­наковий соціально-економічний статус у системі соціальної стра­тифікації. Отож, термін «клас» на відміну від «верстви» не прос­то віддзеркалює соціальні «перегородки», привілеї та умовності, а включає показники економічного становища людей. Один клас від іншого (вищий від середнього чи від робітничого) відрізняє­ться за такими характеристиками, як багатство, солідарність, влада тощо.

Марксисти-ленінці розглядали термін «клас» як економічну ка­тегорію (альтернативного підходу, згідно з яким клас не є винят­ково економічним явищем, додержуються деякі американські со­ціологи).

К. Маркс розрізняв класи відносно власності на капітал і за­соби виробництва, поділяючи населення на тих, хто має влас­ність, і тих, хто її не має, — на капіталістів і пролетарів. Селяни й дрібні власники не підпадали під цю класифікацію. Вони були, на думку Маркса, «пережитками» докапіталістичної економіки і мали з часом зникнути.

В. Ленін соціальним класом уважав велику групу людей, що відрізняються від інших місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, відношенням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці і способами отримання та розмірами тої долі суспільного багатства, яку вона має.

За І. Уорнером, соціальний клас — це група людей, що відно­сять себе до певної позиції в системі соціальної ієрархії: вищий — вищий, нижчий — вищий, вищий — середній, нижчий — середній, вищий — нижчий, нижчий — нижчий.

За М. Вебером, класи — це агрегати людей, які мають одна­кові життєві шанси. Він поділяв населення на класи відповідно до різних «життєвих шансів». В одного класу головне — капітал, в іншого — кваліфікація. Усе населення М. Вебер класифікував так: 1) власники; 2) інтелектуали (адміністратори і менеджери); 3) дрібна буржуазія (дрібні підприємці й комерсанти); 4) робіт­ники.

Особливого значення М. Вебер надавав такому критерію стра­тифікації, як соціальна репутація, чи статус.

Сучасні соціологи додержуються веберівських принципів стратифікації, визнаючи належність до того чи того класу за та­кими критеріями:

· тип економічної діяльності — від підприємницької і держа­вної на верхніх щаблях до некваліфікованої праці на нижніх;

· величина доходу — від мільярдів доларів до нуля;

· тип і рівень освіти — від диплома про закінчення престиж­ного вузу до свідоцтва про закінчення початкової школи (цікаво, що кількість років навчання і обсяг знань не такі вже важливі — значно більше важить престижність вузу);

· місце проживання — від привілейованих районів до трущоб;

· тип організації дозвілля — від світських раутів і відпочин­ку на престижних зарубіжних курортах до гри в карти в темних завулках.

Існує поняття абстрактного соціального класу — це сукуп­ність індивідів, що відрізняються наявністю характеризуючих їх об'єктивних атрибутів соціальної позиції, проте, на відміну від соціального класу в його соціологічному розумінні, не маючих

почуття ідентифікації з іншими членами цієї сукупності, не усві­домлюючих спільності власних інтересів, не володіючих влас­ною організацією.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--