Реферат: Соціальне планування

· загальні, зіставлення з якими показує, випереджає, відстає чи перебуває на тому самому рівні розвитку досліджуване явище чи процес;

· нормативні, порівнюючи з якими, можна встановити відпо­відність реального стану розвитку науково обґрунтованим нор­мативним вимогам.

Зіставляючи соціальні показники різних об'єктів, можна ви­значити місце певного об'єкта (явища, процесу) в суспільстві. У процесі вивчення соціальних показників можна з'ясувати рі­вень, напрямки і тенденції соціального розвитку.

Отже, правильне розуміння соціальних показників сприяє всебічному обґрунтуванню управлінських рішень, піднесенню ефективності планування.

В Україні через її глибоку кризу соціальне планування втратило свою актуальність. На думку Ж. Тощенка, можливості, що від­кривалися на етапі становлення нашої держави, практично вичер­пано. Оживити соціальне планування, на його думку, можуть соці­альні нормативи — науково обґрунтовані кількісні та якісні характеристики оптимального стану соціального процесу (чи яко­гось із його аспектів), одержані на підставі об'єктивних закономір­ностей суспільного розвитку і можливостей суспільства та спрямо­вані на максимальне задоволення матеріальних і духовних потреб

людини. Соціальні нормативи відбивають потреби і можливості суспільного розвитку на певному етапі, тому в перспективі вони змінюватимуться. Соціальні нормативи мають кількісну і якісну визначеність, яка є величиною, котра характеризує ідеальну мету розвитку процесу, що планується.

У тих сферах життєдіяльності суспільства, де суспільні відноси­ни практично не піддаються кількісній оцінці (культура, сім'я, по­бут), використовується поняття «соціальний орієнтир», що виражає найбільш можливу раціональну величину розвитку суспільних про­цесів, виходячи з показників розвитку аналогічних явищ. Іноді соці­альним орієнтиром є найліпші показники діяльності провідних фірм, організацій. Удосконаленню планування сприяє використання соці­альних карт регіонів і соціальних паспортів організацій, дані яких доповнюються матеріалами соціологічних досліджень.

Соціальний паспорт уперше почали розробляти в 6 р. за зразком техніко-економічного. Соціальні показники паспорта є діагностичними «інструментами», тобто вони віддзеркалюють вихідний стан об'єкта управління і соціальних проблем. З допо­могою паспортів провадиться орієнтовне зондування структури об'єкта, який вивчається, динаміки і факторів його розвитку, ви­значення його місця в системі зовнішніх зв'язків. Головне при­значення соціального паспорта — виявлення проблемної ситуації.

Аналізуючи показники соціального паспорта, з'ясовують, які проблеми виходять за межі компетенції адміністрації (наприклад, зміна графіка роботи міського транспорту, послугами якого корис­туються працівники підприємства), які з них з часом зникнуть самі собою.

Запровадженням запланованих заходів не завершується реалі­зація системи практичних дій. Потрібен контроль за виконанням плану. Реалізація плану мак бути завершена не звітом керівника, а оцінкою того, які реальні зміни відбулися в умовах і змісті праці, соціальній структурі колективу, інтересах і мотивах працівників, в їхньому ставленні до виконуваних обов'язків після нововведень. Із цією метою й використовуються соціологічні дослідження. З їх­ньою допомогою контролюють процес реалізації плану, відхилен­ня від намічених цілей, виявляють нові проблемні ситуації, розши­рюють межі планування. Ці дослідження мають бути локальними, невеликими за обсягом і проводитися в найкоротші строки. Отже, особливе місце в соціальному управлінні посідають соціологічні дослідження, за допомогою яких збирають інформацію, потрібну для розробки найоптимальніших варіантів соціального розвитку, будують прогнози, оцінюють результати нововведень.

Складовими механізму соціального управління, окрім плану­вання, проектування, прогнозування, є також соціологічні методи управління соціальними процесами — соціальна діагностика, со­ціальні технології, моделювання тощо.

Якщо соціальна діагностика має за мету (з допомогою різних методів) виявляти соціальні резерви, то метою соціальних тех­нологій є практичне засвоєння, реалізація соціальних резервів че­рез оптимізацію управління соціальними процесами. З огляду на це важливо з'ясувати сутність соціальної технології, принципи її розробки, способи досягнення очікуваного ефекту, важливість суб'єктивного фактора для її запровадження тощо.

Під соціальною технологією слід розуміти сукупність при­йомів, методів і діянь, що застосовуються для досягнення постав­лених цілей у процесі вирішення різних соціальних проблем (удосконалення організації управління, цілеспрямоване діяння на громадську думку через засоби масової інформації, прискорення професійної адаптації, запобігання безробіттю тощо).

За К. Поппером, соціальна технологія — це спосіб застосу­вання теоретичних висновків соціології з практичною метою.

У системі соціального управління соціальні технологи — це засіб регуляції життєдіяльності трудового колективу, оптимізації соціальних відносин і процесів, що відбуваються в ньому.

Застосування соціальної технології зв'язане з опрацюванням певних принципів розвитку, функціонування відповідних соціаль­них процесів і використання ефективних методів впливу на них для реалізації цих принципів і досягнення певних цілей. При цьому використовуються такі поняття, як «процедура» і «операція». Про­цедура — це сукупність дій (операцій), за допомогою яких здійс­нюється процес (фаза, етап), що відбиває сутність відповідної тех­нології. Операція — безпосередній практичний акт розв'язання завдання в межах певної процедури, однорідна, логічно неподільна частина процесу управління.

На практиці найчастіше соціальні технології розробляються за моделлю, що містить чотири процедури і низку операцій.

Класична модель соціальної (і будь-якої іншої) технології включає такі процедури:

· формулювання мети;

· прийняття рішення;

· організація соціальної дії;

· аналіз результатів.

Важливим у такому підході є те, що в процесі соціального управління застосовується технологічний принцип: процес поділяється на складові — операції, які детально описуються. Керів­ник, чітко додержуючись послідовності дій і умов, передбачених технологією, має можливість досягти заданих результатів.

Структура соціальної технології включає три складові:

1) характеристика мети, завдань і основних положень технології;

2) перелік (з описом) технологічних операцій; 3) додаток: зміст основних документів, інформаційні таблиці та інші, необхідні для реалізації технології, матеріали.

Розробляючи соціальні технології, слід додержувати певні принципи. Так, принцип багаторівневого аналізу потребує всебіч­ного врахування рівня соціального розвитку трудового колективу під час ранжирування та визначення найважливіших соціальних резервів. Цю процедуру здійснюють методами експертного опи­тування та рангової кореляції, аналізу даних соціальної статисти­ки, вивчення колективної думки. Згідно із цим принципом кож­ному рівню соціального розвитку колективу відповідає певний пакет соціальних технологій.

Принцип цілевизначення передбачає ретельне визначення ці­лей і завдань соціальної технології, узгодження їх з ресурсами, матеріальними можливостями підприємства. Орієнтація на соці­альні результати дає можливість уникати стереотипів технокра­тизму й економічного раціоналізму, коли соціальний розвиток колективу здійснювався за залишковим принципом, а людина розцінювалася як виробничий фактор.

Принцип комплексності потребує врахування всіх чинників, що впливають на розвиток соціальних процесів у трудовому колективі.