Реферат: Соціальне планування

РЕФЕРАТ

На тему:

Соціальне планування

Складовою соціального управління є соціальне планування. За своїм походженням планування є соціалістичною ідеєю. її пропо­нували представники утопічного соціаліз­му — А. Сен-Сімон і Ж. Фур'є, а Р. Оуен навіть зробив спробу її реалізувати. Спо­чатку планування поширювали тільки на економічну сферу в межах великих вироб­ничих утворень — трестів, концернів, фірм. Згодом планування розповсюдилося в межах усього суспіль­ства, зокрема в соціальній сфері.

У колишньому СРСР спроби ширшого трактування плановос­ті, можливості планового регулювання суспільних процесів ро­били одразу після революції 7 р. Уже в першому п'ятиріч­ному плані був розділ «Соціально-економічні проблеми». Сам термін «соціальне планування» був ужитий Ф. Рузвельтом у його «Новому курсі», що розроблявся для виведення США із кризи по­чатку 30-х рр. Згодом американські вчені почали вживати цей тер­мін у зв'язку з розглядом форм і методів здійснення соціальної по­літики, зокрема забезпечення соціального захисту населення.

Незважаючи на те що ідею плановості було висунуто соціаліста­ми, у нашій країні до кінця 90-х рр. її було повністю дискредитова­но. На думку відомого соціолога Ж. Тощенка, це сталося внаслідок:

· поступового відходу практики планування від потреб люди­ни, що виявилося в технократизмі, у втратах навіть тих невели­ких соціологічних надбань, що були властиві теорії і практиці 20-х рр.;

· доведення до абсурду ідей розподілу всіх ресурсів, що від­билося в суцільній регламентації економіки й виробництва;

· абсолютизації методів директивного командування і нехту­вання методами непрямого регулювання, відмови від створення сфери свободи для розгортання потенційних можливостей суспі­льства.

Усі плани до 60-х рр. було орієнтовано на збільшення обсягів виробництва, і лише за умов їх виконання передбачалося задово­лення потреб людей. Проте життя брало своє, і об'єктивна необ­хідність задоволення потреб людини почала реалізовуватися че­рез трудові колективи. З ініціативи ленінградських підприємств у 60-ті рр. почали розробляти плани соціального розвитку. Ідею соціального планування було навіть закріплено в 7 р. в Конс­титуції СРСР. Однак за показники соціального розвитку, як і ра­ніше, ніхто не відповідав, а техніко-економічні показники дося­галися в основному за рахунок добробуту людей.

Практика соціального планування показала, що його об'єктом мають бути всі рівні, починаючи від трудових колективів і закін­чуючи суспільством у цілому, усі сфери життєдіяльності суспіль­ства, усі соціальні процеси і явища.

Отже, соціальне планування — це науково обґрунтоване ви­значення перспектив і показників розвитку соціальних інститу­тів, організацій, явищ і процесів, а також розробка заходів для досягнення бажаного на всіх рівнях формування соціальних від­носин.

Перший рівень соціального планування — це планування со­ціального розвитку трудових колективів. Основною метою цих планів було спонукання людини до праці з повною самовіддачею і створення умов для такої праці. Розробляючи плани, виходили з того, що людина може зробити для розвитку виробництва і як вона буде змінюватися під впливом прогресу, що може зробити колектив для підвищення добробуту людини, як змінити органі­зацію стимулювання праці, щоб посилити матеріальну заінтере­сованість кожного працівника в поліпшенні показників діяльнос­ті всього колективу, як залучити членів колективу до громадських справ, тобто до керування взаємодією людини із суспільством.

Проблемами соціального планування на регіональних рівнях стало регулювання міграційних процесів, використання трудових ресурсів, управління розвитком національних відносин, розподілом і викорис­танням культурних цінностей, а отже, вирівнювання соціального роз­витку і створення сприятливих умов для функціонування соціальних організацій. Щодо окремих сфер діяльності, утворених у результаті поділу праці, то соціальне планування охоплювало такі питання, як умови і зміст праці, професійно-кваліфікаційна підготовка кадрів, престижність професійної діяльності, співвідношення робочого і ві­льного часу, задоволення насущних потреб працівників тощо.

Існує ціла низка методів соціального планування. У старій сис­темі домінував балансовий метод, що забезпечував зв'язок між потребами суспільства і його можливостями за обмежених ресур­сів. З переходом до ринкових відносин, коли важливо бачити соці­альні наслідки рішень, що приймаються, уміти узгоджувати ін­тереси всіх учасників перетворень, надаючи умови для виявлення їхньої творчої активності, більш важливими стають такі методи:

· нормативний, коли нормативи є засадничими для визначен­ня показників соціального розвитку;

· аналітичний, що поєднує аналіз і узагальнення. За допомо­гою цього методу соціальний прогрес поділяється на складові і визначаються основні напрямки реалізації програми;

· варіантний, що полягає в розгляді різних варіантів рішень і виборі найоптимальнішого;

· комплексний, який передбачає врахування всього комплексу чинників у визначенні темпів і пропорцій раціонального розвит­ку, характеристиці основних його параметрів;

· проблемно-цільовий, згідно з яким визначають ключові за­вдання незалежно від відомчого підпорядкування;

· соціального експерименту, який полягає у перевірці механіз­му дії на прикладі якогось одного об'єкта;

· економіко-математичний (лінійне програмування, моделю­вання, багатофакторний аналіз, теорія ігор тощо), що передбачає кількісний аналіз під час використання вищезгаданих методів.

Для оцінки відповідності реального стану науково обґрунто­ваним вимогам у плануванні використовують соціальні показни­ки. Вони є кількісними і якісними характеристиками стану, тен­денцій і спрямувань соціального розвитку й розраховуються на підставі статистичних даних. Для глибшого вимірювання прово­дяться соціологічні дослідження.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--