Реферат: Соціальні організації

- діяльність керівника організації;

- інтеграція членів організації;

- формування і підтримка контактів;

- фільтрування і поширення інформації;

- розподіл ресурсів;

- попередження порушень;

- ведення перемовин;

- введення інновацій;

- планування;

- контроль і спрямування дій підлеглих.

Очевидно, що це далеко не повний перелік можливих дій спеціаліста по управлінню. Досвід показує, що йому доводиться займатися рекламою, вибиванням додаткових ресурсів, в багатьма іншими видами діяльності. Зрозуміло, що справжній управлінець повинен бути високопрофесійним робітником.

В організації ті, хто займається виконанням функцій управління, входять в особливу групу, яку називають бюрократичною адміністрацією, діяльність якої необхідно централізувати. Під бюрократією звичайно розуміють організацію, яка складається з числа офіційних осіб, посади яких утворюють ієрархію і які відрізняються формальними правами і обов’язками, які й визначають їхні дії і відповідальність. Термін «бюрократія» французького походження, від слова «бюро» – контора, канцелярія. Форми правління бюрократії взяти з класичних грецьких полісів: влада не багатьох – олігархія, влада одного – автократія, влада всього народу – демократія.

На думку М.Вебера [2], бюрократія є найкращою адміністративною формою для раціонального досягнення організаційних завдань. Переваги бюрократії найпомітніші, якщо їй під час виконання службових обов’язків вдається виключити особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Бюрократії притаманні: раціональність, надійність, економічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади адміністрування, довгострокова служба, просування на основі старшинства чи заслуг, фіксована платня, лояльність кожного працівника до організації, прагнення дотримуватися встановлених правил. Головний її недолік полягає у відсутності гнучкості, шаблонності:

«Повсякденне владарювання – це перш за все управління. Самим чистим типом легальної влади є влада за допомогою бюрократичного штабу управління. Штат штабу управління в самому чистому вигляді складається з окремих чиновників (монократії), які:

- підкоряються тільки об’єктивним службовим обов’язкам;

- призначені на службу (а не обрані) в незмінній чиновницькій ієрархії;

- мають постійні службові компетенції;

- працюють по контракту, тобто на основі вільного відбору по професійній кваліфікації, в найбільш раціональному випадку – визначені за допомогою екзамену, підтвердженого дипломом;

- оплачуються постійним грошовим утриманням;

- вважають свою службу єдиною або головною професією;

- бачать для себе кар’єру: просування за строком служби або за успіхами в роботі;

- працюють в повному відчуженні від засобів управління і без присвоєння робочого місця;

- підлягають чіткій одноманітній службовій дисципліні і контролю.

Виходячи з всього досвіду, можна сказати, що чисто бюрократичне, тобто бюрократичне-монократичне управління справами в чисто технічному відношення наближається до найбільш досконалої праці в смислі точності, постійності, дисципліни, підтягнутості і надійності, інтенсивності і екстенсивності праці, в його формально універсальній застосовності до любих завдань. В усіх цих смислах воно являється самою раціональною формою влади.»[2, с72]

Бюрократія являє собою кар’єрну структуру, в якій просування відбувається або згідно до заслуг, або по старшинству, незалежно від суджень начальника. Посада, яка займається індивідом в організації, розглядається ним як єдине, або принаймі головне заняття. Діяльність представників бюрократії базується на строгій службовій дисципліні і підлягає контролю. Визначивши специфічні властивості бюрократії, М.Вебер розробив таким чином ідеальний тип управління організації. Бюрократія в такому ідеальному вигляді являє собою найбільш ефективну машину управління, засновану на строгій раціоналізації. Її характеризує відповідальність за кожну ділянку роботи, координація в вирішенні завдань, оптимальна дія безособових правил, чітка ієрархічна залежність. Проте таке ідеальне положення не існує в дійсності, більше того – бюрократія призначена для досягнення цілей організації, на ділі часто відходить від них і починає не тільки працювати вхолосту, але й гальмує всі прогресивні процеси. Вона доводить формалізацію діяльності до абсурду, відгороджуючись формальними правилами і нормами від реальності. Постійна опора на правила керівництва до дії призводить до того, що вони стають всезагальними і остаточними, а їх дотримання – основною задачею і результатом, замість того, щоби заставити ці правила і норми працювати на результат. Все це зумовлює відмову представників бюрократії від творчого, самостійного мислення і навіть від компетентності. Р.Мертон назвав таке явище «навчанням некомпетентності». Наслідком такого навчання стає стереотипний бюрократ, що не має уяви і здатності до творчості, негнучкий в застосуванні офіційних норм і правил в ситуаціях простих, зрозумілих для всіх, крім нього. Вищий наслідок бюрократизації – кастовість, замкнутість бюрократів, зверхність їх над іншими людьми, спроба показати, що вони знають таємні пружини управлінського механізму. На ці ж небезпеки бюрократичного правління вказував і Бурдьє [1] « Вебер, а після нього і Еліас не враховували процеси формування державного капіталу і монополізація цього капіталу державною знаттю, яка приймала участь в його виробництві, або, точніше, яка формувалася, як така, виробляючи цей капітал», зауважуючи проте, що:

«Соціологічний погляд не може не помічати розходження між офіційною нормою як вона формулюється в адміністративному праві і дійсністю адміністративної практики з усіма її порушеннями зобов’язання некорисливості: «використання службового положення в особистих цілях» (зловживання матеріальними благами або суспільним положенням, корупція або хабарництво) або, в більш спотвореній формі, незаконні пільги, адміністративне невтручання, відступ від закону, торгівля службовим положенням – усім тим, що служить отриманню вигоди від незастосування або порушення закону. Але разом з тим соціолог не може не бачити результатів діяльності цієї норми, яка вимагає агентів принести свої особисті інтереси в жертву обов’язків, які входять в їхні функції («службовець повинен віддавати себе роботі цілком»); точніше – якщо бути реалістом – він не може не бачити ефектів особистої зацікавленості в безкорисності і всіх тих різновидах «лицемірного благочестя», появі яких може сприяти парадоксальна логіка бюрократичного поля.» Тому незважаючи на таку закладену в бюрократії небезпеку втрати компетенції і «обюрокрачування» діяльності в сфері управління, така форма управління в теперішній час являється єдинопрацездатною і прийнятною, і тому одним з основних завдань сучасного управління служить зміна ролі бюрократії в діяльності організації в відповідності з принципами, розробленими М. Вебером. Шлях до досягнення цієї цілі багато дослідників бачить в зміні установок представників бюрократії, у встановлення зв’язку їх благополуччя і кар’єри з кінцевим результатом діяльності організації.

Література:

1. Бурдье П. Дух государства: генезис и структура бюрократического поля. http://ihtik.lib.ru/sociology_21sept2007/sociology_21sept2007_130.rar http://ihtik.lib.ru/sociology_21sept2007/sociology_21sept2007_130.rar

2. Вебер Макс.Типы господства. Журнал «Социологические исследования», 1988, №5.