Реферат: Соціально-класова структура суспільства

2. Соціально-становою приналежністю:

стани (робітничий, селянський тощо);

політичні лідери (еліта) станів.

3. Соціально-професійною приналежністю:

громадяни, які мають політичні права і не є професійними політиками;

громадяни, котрі тимчасово професійно здійснюють політичну діяльність як обрані до представницьких, виконавчих або судових органів влади;

громадяни, які професійно здійснюють політичну діяльність (теоретичну чи практичну);

громадяни, які працюють у державно-адміністративному апараті, що репрезентує державу.

4. Належністю до організованих етноконфесійних груп:

етнополітичні об'єднання та рухи (етносів, що домінують, чи національних меншин);

конфесійно-політичні об'єднання та рухи.

5. Ступенем і мірою організованості:

державні організації та інституції;

політичні партії;

громадсько-політичні організації, об'єднання, рухи;

політичні блоки, фракції, угруповання.

Суб’єкт і об’єкт в політиці – взаємозамінні величини: один і той самий інституту або соціальна група чи особа в одних ситуаціях можуть виступати суб’єктом, в інших – об’єктом політики. Ці поняття є взаємозалежними: об’єкт впливає на суб’єкт, визначаючи методи і способи впливу, правила політичної діяльності, обмежуючи простір дій суб’єкта, який, у свою чергу, також впливає на об'єкт, змінює його. В суспільстві суб'єкт і об'єкт— це люди, які мають соціально-політичні якості, діють або політично пасивні. Тому вирізняють суб'єкт політики, який може бути активним та пасивним, і "політичний суб'єкт", який діє свідомо, активно реалізує свої цілі. Для суб'єкта і об'єкта політики велике значення мають свідомість та активність, які забезпечують різні типи політичного процесу і політичного життя (демократія, авторитаризм, тоталітаризм, олігархічна влада тощо). У політичній діяльності виокремлюють два основних типи відносин: суб'єкт-об'єктні і міжсуб'єктні (суб'єкт-суб'єктні). Суб'єкт та об'єкт у політиці є важливими елементами політичного життя і мають конкретно-історичний характер.

Теорія стратифікації

Термін стратифікація, запозичений з геології (положення окремих частин утворень у вертикальному розмірі), в соціальних науках позначає структуровані нерівності між різними групами людей.

Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «дзеркалом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Так було, так є і так буде. Коли ми ставимо питання, чому існує в багатому суспільстві бідність, чому існує расова сегрегація, статева нерівність, які шанси має людина, що народилась в середовищі робочого класу, досягти позиції в середньому класі чи піднятися на вершину економічної та соціальної піраміди, то ми ставимо питання, що стосуються стратифікації суспільства.

Якщо розглядати рівність як юридичну рівність, рівність можливостей або доходів, тоді нерівність виступає як обов'язкова ознака суспільства. Питання, чи є нерівність неминучою рисою суспільства, повертає нас до тривалих суперечок між лібералами і марксистами.

Влада виявляється через матеріальну винагороду, диференціюючи життєві шанси за допомогою ринку, статусної позиції, доступу до політичного впливу. Виходячи з цього, такі ліберали, як Фрідріх Хайек вважають нерівність ціною, яка платиться за динамічне економічне зростання, характерне для капіталізму. Суспільства комуністичних держав Радянського блоку, будучи прихильними ідеї класової боротьби, прагнули зменшити, якщо не ліквідувати, ці види нерівності. Проте на практиці вони просто породжували його нові форми, які гальмували зростання економіки і соціального забезпечення.

Головне в усіх цих питаннях — співвідношення рівності та нерівності. Тому, аналізуючи нерівність, говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміють структурування нерівності між різними соціальними спільнотами, верствами, прошарками та групами людей.

Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.

Отже, соціальна стратифікація — це структурування нерівності між різними групами людей, тобто їх розміщення (рангування) відповідно до «ресурсів», які вони контролюють: багатства (доходу), власності, престижу (соціального статусу), влади (могутності), або це система регульованої нерівності, за якою формуються різні прошарки суспільства.

Але стратифікація це не просто сукупність прошарків і страт (соціальних груп), а ієрархія цієї сукупності.

Виділяють чотири типи стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Вони розташовані в історичній і часовій послідовності.

Рабство – юридична, соціальна і економічна форма нерівності за якою одні індивіди належать іншим як власність. На сучасному етапі майже повністю зникло.

Каста – організована і замкнута соціальна група, членство в якій обумовлюється своїм народженням. Касти були поширені в Індії, на півдні США, Південній Африці.

Стан – соціальна група, яка має закріплені звичаями чи юридичними законами права і обов’язки, що передаються спадково. Поділ суспільства на стани характерний для середньовічної феодальної Європи.