Реферат: Современные методы контроля и оценки знаний школьников

розглянуто умови ефективного застосування тестового контролю;

результати дослідження можуть бути корисними в практичній діяльності студентів-практикантів і вчителів іноземної мови.

Дослідження проводилося з 1995 по 1998 рік на базі Черкаської школи №11 та №27.

Етапи дослідження:

1. аналіз стану проблеми в педагогічній теорії і практиці роботи шкіл;

2. вивчення літератури, висунення гіпотези, завдань, формування структури роботи;

3. теоретичний аналіз проблеми;

4. узагальненість і систематизація матеріалів.

Основні положення і результати дослідження доповідались і обговорювались на кафедрі педагогіки і соціальної роботи та на студентській науково-практичній конференції.

РОЗДІЛ 1. Особливості контролю в умовах розбудови національної

школи та освіти

1. Проблема контролю та оцінки: становлення і розвиток

Виявлення, контроль, оцінка і облік знань учнів – важлива проблема теорії і практики навчання. Без перевірки або самоперевірки засвоєних знань, набутих умінь і навичок неможливе якісне здійснення цієї проблеми. Тому контроль знань учнів завжди був, є і буде важливою складовою частиною навчального процесу, хоч і ставлення до нього зазнавало певних змін. Міняються окремі форми і способу контролю знань, але його головна суть – знати, наскільки вдало відбувся процес засвоєння вивченого матеріалу, – залишається незмінною. Вона визначається самою природою процесу навчання.

Ще за радянських часів, з перших днів існування радянської школи, вчителі, організовуючи процес навчання і керуючи ним, завжди цікавилися результатами навчальної роботи, вивчали знання учнів. Проте ставлення педагогічної думки, офіційна лінія керівних органів народної освіти щодо контролю знань учнів і визначення функції цієї важливої частини процесу навчання були різними на різних етапах будівництва школи.

Оскільки в дореволюційній школі контроль знань нерідко був засобом відбору учнів для подальшого навчання і використовувався іноді для адміністративного впливу на учнів та вчителів, то закономірною реакцією перших діячів радянської школи була думка, що такий контроль треба відкинути і звільнити школу від цієї тяжкої спадщини. Вже в травні 1918 року постановою Наркому РРФСР було відмінено екзамени і оцінку знань учнів балами. В ній говорилося: “1.Використання бальної системи для оцінки знань і поведінки учнів відміняється у всіх без виключення випадках шкільної практики. 2.Переведення із класу в клас та видача свідоцтв відбувається за відгуками педагогічної ради про виконання навчальної роботи.’’[1;97] Але через переповнені класи учитель не встигав систематично вести записи характеристик знань своїх учнів, і тому письмові характеристики носили досить загальний трафаретний характер. Це в свою чергу призвело до виникнення теоретичних концепцій, що штовхали школу в бік недооцінки перевірки знань учнів і контролю за їх роботою з боку учителя.

У перші роки існування радянської школи певний вплив на формування таких концепцій мали також деякі помилкові педагогічні теорії, зокрема теорія “вільного виховання”, прихильниками якої були К.Н.Вентцель, Е.Кей, О.І.Пискунов, Л.М.Толстой. Вона була направлена проти будь-якого подавлення дитини, проти регламентації всіх сторін її життя та поведінки, визначення змісту навчання проти її волі. Піддаючи гострій критиці авторитарність виховання і схоластичні методи навчання, представники цієї теорії, а також педагоги, які були під її впливом, виступали проти оціночної системи навчання, яка склалася в школі проти екзаменів. Це був період пошуків нових форм і методів роботи. Ламаючи старе і відкидаючи непотрібне, працівники освіти й вчителі допускали іноді й помилки, які згодом виявлялися й усувалися в процесі творчої роботи (захоплення комплексними програмами, механічне перенесення досвіду інших країн, зокрема шкіл США, використання групово-бригадних форм оцінки знань і умінь учнів і т.д.)

Шкільна практика, життя настирливо вимагали систематичного контролю знань учнів, і вже в 1920-1921 навчальному році в школах ряду губерній широко практикувалися такі форми перевірки знань, як співбесіди, репетиції, заліки.

Органи народної освіти змушені були визнати необхідність контролю знань учнів і запропонували створити замість старих форм перевірки знань учнів – нові, основані на даних дитячої психології і змісту навчального процесу.

Пошуки тривали, виникало багато різних концепцій і тез, але ясності і чіткості в справі перевірки і обліку знань не було.

Деякі педагоги (О.Ерн, С.І.Миропольський, І.Ф.Рашевський, О.Н.Странолюбський та ін.) пропонували звільнити дітей від надмірної опіки і контролю з боку вчителя, підкреслюючи, що пролетарська школа повинна поставити на перший план активний самоконтроль учнями своїх знань, умінь і навичок. Інші (В.О.Євтушевський, К.К.Сент-Ілер, М.Рембрович та ін.) вважали, що контроль і оцінку знань має насамперед здійснювати вчитель; проводити її слід систематично, методика проведення контролю і оцінки знань повинна відповідати суті процесу навчання.

У 1924-1925 роках відділи народної освіти почали запроваджувати в школах тести, вважаючи їх найдосконалішою формою перевірки знань і здібностей учнів. Перші спроби застосування тестів успішності на Україні зробили Центральна комісія НОП при методкомітеті Головпросвіти України, дослідна станція Головсоцвиху України, комісія НОП методкомітету політосвіти України та деякі вузи м.Харкова. Центральна комісія НОП створила й перевірила в 1924-24 і 1925-26 навчальних роках тести з поліграмоти, арифметики, алгебри, графіки, граматики, швидкості читання та ін. Проте тестова перевірка знань не встигла ввійти в практику роботи всіх шкіл країни, тестування не вийшло за межі окремих шкіл, головним чином дослідно-показових, оскільки було визнано шкідливим педагогічним методом [37].

Великого значення для правильного розв’язання проблеми контролю знань учнів набули на той час постанова уряду від 5 вересня 1931 року “Про початкову і середню школу”, яка засудила неправильні концепції навчання, що тоді панували, і від 25 серпня 1932року “Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі”.

Ці постанови привернули увагу вчителів до систематичної поточної перевірки знань учнів. Було визнано, що основою оцінки успішності учнів має бути не суб’єктивне спостереження, а об’єктивна перевірка результатів їх навчальної роботи.

У післявоєнні роки в педагогічній літературі друкується багато статей з питань організації перевірки знань учнів , а в 1953 році редакція журналу “Советская педагогика” відкрила спеціальну дискусію цього питання. Було надруковано чимало робіт на цю тему ряду авторів (Б.Г.Анан’єв, Ш.О.Амонашвілі, О.С.Богданова, М.О.Данілов, Б.П.Єсіпов та ін.), які у різних аспектах розглядали питання контролю та оцінки знань учнів.

Перед педагогічною наукою постало завдання розвивати далі теорію практику навчання на основі творчого використання минулого досвіду, уникаючи непотрібного повторення пройдених етапів та помилок. І дійсно, у справі перебудови і вдосконалення методів школа зробила значний крок уперед. Щодо вдосконалення перевірки знань, умінь та навичок учнів теж з’явилися помітні успіхи.

На початок 60-х років намітилася певна тенденція перебудувати існуючу систему контролю знань, після того, коли журнал “Народное образование” відкрив на своїх сторінках дискусію з питання про структуру уроку, публікуючи на цю тему статтю К.О.Москаленка [17].

Засудження чотириетапного шаблонного уроку з гіпертрофованим опитуванням певною мірою стимулювало творчу думку вчителів щодо пошуку шляхів урізноманітнення навчального процесу піднесення ефективності уроку. Деякі вчителі намагалися вивільнити час. Який нераціонально використовувався на уроці для перевірки домашніх завдань і довготривалого опитування учнів. Проте однобоке застосування поурочного бала, нехтування іншими методами перевірки знань створили загрозу виникнення певної недооцінки грунтовної перевірки знань учнів.

За ініціативою к. п. н. С.Ф.Сухорського, в 70-х роках в Україні була проведена значна робота по впровадженню у шкільну практику тематичної системи контролю і оцінки успішності учнів. Нагромаджено певний позитивний досвід здійснення тематичного контролю за успішністю учнів, раціоналізації методів перевірки, ширшого застосування усної і письмової перевірки, методів графічної і тестової перевірки.