Реферат: Специфіка будівництва слобожанської хати
Заслуговують на увагу і праці архітектора і вченого С. Таранушенка, який написав дві цінні, у розрізі досліджуваної нами теми, роботи – "Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України" [31] та "Старі хати Харкова" [31]. В останній із них автор не тільки описує тип слобожанської хати, але і її інтер’єр, особливості стін та стелі, їх декорування. Зокрема, подає розписи стелі (на білому фоні – птахи, зірки), які дослідник зустрічав на Харківщині[31].
Із тридцятих років двадцятого століття була розгромлена регіональна етнографічна школа і до 1950 року не з’являлося жодної етнографічної студії щодо слобожанського житла.
До середини 60 – 70х років ХХ століття народна архітектура України теж майже не вивчалася. У 1968 році почали з’являтися праці, присвячені вивченню народного будівництва в Україні. Це роботи, в яких розглядалися особливості забудови того чи іншого регіону, тип хат, їх інтер’єр; будівництво господарчих споруд, облаштування двору. Серед них – С.Таранушенко "Дивне поліське життя" (1969р.), П. Толочко "Древній Київ" (1976 р.), П. Манушенко "Народна дерев’яна архітектура Закарпаття (XVIII– початок ХХ в.)" (1976 р.), А. Данилюк "Замкнені двері на Поліссі" (1975 р.), А. Данилюк та М. Шпак "Бойківщина" (1972 р.), В. Маланчук "Інтер’єр українського народного житла" (1973 р.), І.Добрянська "Настінний розпис Лемківщини" (1968 р.).
Ключ до розуміння багатьох проблем народного будівництва, розвитку житла, його розмірів залежно від складу сім’ї дає праця С. Токарєва "К методике этнографического изучения материальной культуры" (1970 р.). Дослідник ставить питання про потребу збереження давніх традицій, що є проявом своєрідності етнічної культури [32]. Розвиваючи цю думку, можна сказати, що своєрідним осередком народних традицій є житло з його оздобленням та обладнанням. С.Токарєв акцентує увагу на тому, що житло виконує соціальну функцію, воно, як правило, об’єднує людей в одну групу [32].
У роботах українських етнографів, які вивчали національне житло, Г.Стельмаха [23] і М. Приходько [20] знаходимо багатий матеріал щодо планування селянського помешкання, техніки будівництва, класифікації згідно зон. У працях М.Приходько на основі вивчення і зіставлення робітничого і селянського житла спостерігаємо тенденцію і потребу збереження окремих прогресивних традицій сільського житла (конструкція вікон, дверей, розташування речей) [20], що дає нам можливість обґрунтувати технічні та технологічні прийоми народної архітектури.
Велику увагу житловому будівництву в радянський період приділяв архітектор В.Самойлович [21]. У його працях узагальнюється своєрідність і багатий досвід у використанні будівельних матеріалів стосовно тієї чи іншої території України, а також розробляються питання, пов’язані з ефективним розміщенням входу, вікон, теплових додаткових шлюзів, розміру печі, оздоблення стін. Особлива увага приділяється творчому використанню традиційних рис народного житла в сучасних сільських будинках.
У 80 – 90х роках з’явились праці, присвяченні вивченню народної архітектури. Це, перш за все, праця Т. Косьміної [16], у якій вона розглядає традиційне житло Поділля, порівнює хату подолян із оселями інших регіонів. Цікавим є ілюстративний матеріал цієї дослідниці, де вона подає коментарі щодо типу житла, його інтер’єру, особливостей одягу населення.
У 1981 році вийшло наукове дослідження А.Данилюка "Українська хата" [9]. Це історично-етнографічна книга, яка вперше популярно висвітила народне житло в системі побутового, архітектурного і естетичного аспекту. Автор розглянув різні типи планування, архітектурні особливості традиційної української оселі, господарчих споруд різних регіонів України. "Народна будівельна творчість – явище історичне, багатовимірне, яке розвивалось у руслі поступу загальнолюдських цивілізацій. Воно постійно відчувало вплив різних факторів суспільного, соціально-економічного, морального характеру, вибираючи на вікових шляхах найцінніше", – зазначав дослідник [9, с. 3]. Автор описує специфіку української хати різних регіонів нашої країни, особливості інтер’єра . Ця праця дає нам можливість порівняти народну архітектуру різних територій, знайти спільне і відмінне в традиційному будівництві житла.
У 40-х роках ХХ ст. з’явилось дослідження О. Воропая "Звичаї нашого народу". Знаходячись за межами України, цей етнограф з вуст переміщених українців записав звичаї, обряди, відомості про побут нашого народу. Цей матеріал є цінним у розрізі вивчення традиційної культури українців, зокрема слобожан.
Важливим дослідженням народної архітектури стала праця Л. Чижикової [37], у якій вона розглядає особливості будівництва на Слобожанщині. Дослідниця зупиняється на таких питаннях: особливості розвитку житла в регіоні, тип хат, технологічні прийоми, художнє оформлення осель, а також простежує зміни в структурі житлового будівництва на Слобожанщині. У роботі порівнюються матеріали експедиції, зібрані у Харківській, Воронезькій та Курській губерніях. Л. Чижикова розглядає особливості фундаменту, підлоги, стелі, дахів слобожанської хати.
Наприкінці ХХ ст. розвиток української етнології значно пожвавився, вийшов ряд цікавих етнографічних праць, присвячених народній архітектурі, особливостям забудови того чи іншого регіону. Це, перш за все, колективна праця "Українська минувшина" (1994 р.), у якій подаються типи українських хат, описуються технологічні процеси, використані при їх будівництві. У книзі є інформація і про особливості слобожанської оселі. У цій праці використані й ілюстрації Т. Косьміної.
У своїй роботі над даною темою ми спиралися на книги, що вийшли друком у 90-х та 2000-х роках ХХ ст. – етнографічну студію "Муравський шлях – 97: матеріали комплексної фольклорно-етнографічної експедиції", публікації В.Сушко "Народна архітектура в світоглядних уявленнях українців (на прикладі вірувань, пов’язаних з будівництвом житла)" [20], М. Красикова [4], Р. Рибальченка "Хутори, млини, вітряки шинки Слобожанщини".
У розрізі досліджуваної нами теми цікавим є матеріал щодо вивчення слобожанського житла XIX – XX ст., що дає фольклорно-етнографічна експедиція "Муравський шлях - 97". Її членами були викладачі та студенти Харківської академії культури, фольклористи та етнографи: М.Красиков, Н. Олійник, В.Осадча, М. Семенова. Ними були обстежені села Богодухівського, Валківського, Краснокутського та Нововодолазького районів. Слід відзначити, що це дослідження було одним із перших у період відродження національної етнографічної школи на Слобожанщині. Матеріал етнографи збирали протягом кількох років, досліджуючи слобожанське житло, страви, обряди, пісні. Зібраний матеріал стосується і народного будівництва: вибору місця забудови, особливостей закладання хати, деяких технологічних прийомів. Ці дані використані нами для порівняння особливостей будування хат у давнину і сучасним житлом.
Цікаві спостереження відносно "примх" будівництва хати на Слобожанщині знаходимо у працях етнографа М. Красикова. Автор аналізує вірування наших земляків, пов’язані із вибором місця забудови, закладанням сволока та рядом інших етапів будівництва хати.
Таким чином, опрацьовані джерела та література не розглядають етнографічний матеріал під кутом зору нашого дослідження, що і дає нам можливість у наступних розділах нашої роботи представити зібраний і опрацьований нами матеріал відносно слобожанської хати.
2. Технічні і технологічні прийоми будівництва слобожанської хати
"Слобожанщина охоплює східну частину України – теперішні Харківську, південно-східну частину Сумської, північно-східні райони Дніпропетровської, східні Полтавської, північні Донецької, Луганської областей і суміжні західні райони Білгородської і Воронезької областей, які сьогодні входять до складу Росії" [12, с. 124]. Заселення Слобожанщини почалося у XVII столітті. "Переселенці, пише Д.Багалій, цілком перенесли у Слобожанщину свій національний український побут і виявили його у всіх сторінках свого національного життя, підтримували його й почали жити таким побутом в Слобожанщині, яким жили в Задніпрянщині, бо ніхто їх не примушував до іншого побуту" [1, с. 163]. Далі автор зазначає, що "Слобожани не могли занехаяти своїх прадідівських звичаїв у приватному побуті, котрий у його етнографічних рисах зберігся до наших часів, не дивлячись на вплив російської культури й нових обставин життя" [1, с. 163].
Таким чином і визначився певний тип оселі в нашому регіоні. Зразком типової слобожанської хати може бути хата, описана В. Далем: "… хати не ліпляться суцільно одна до другої зруб у зруб, а кожна відсунена і відділена двором, городом, покрита соломою, але не схожа на потворну копицю, а вкрита гладко, рівно, зі стріхою в обруб. На даху білий димар, два віконця на вулицю, два у двір, двері і вікна обведені по білому полю смугою з жовтої глини" [7, с. 30]. Розглянемо тип слобожанської хати XVIII – XX століття.
"Формирование общих черт в жилище населения русско-украинского пограничья способствовало взаимодействие разнообразных факторов, в числе которых особенно следует отметить сходные природные условия, общность исторического и экономического развития, непосредственное взаимодействие культур в регионах русско-украинского расселения", - зазначає Л. Чижикова [37, с. 70]. Безумовно, на будівництво хат на Слобожанщині впливали суспільно-економічні відносини, які в основному позначалися на інтер’єрі. Безпосередньо планування, зведення житла це не стосувалося. Зазначимо, що Слобожанщина має дуже багато спільних рис у спорудженні будівель із іншими регіонами України, бо народна архітектура нашого краю ввібрала в себе "все найдоцільніше й найпродуктивніше з інших регіонів" [9]: дво-, трикамерне житло, чотирисхильний дах, будування зрубного житла, деякі елементи декору, особливості будівництва печі (глиняні і кахляні).
Розглянемо технічні прийоми забудови житла на Слобідський Україні у давні від нас часи – XVII – XIXст. – за такою схемою:
- планування житла;
- зведення житла (його основні етапи).
У зазначений нами період на Слобожанщині побутувало в основному два типи житла – двокамерне та трикамерне (Рис. 4.11). Двокамерна хата – "хата" + "сіни", які не опалювалися. У трикамерній під одним дахом сіни з’єднували дві хати або ж "хату" + "кліть" ("комора"), яка не опалювалася. Цей тип житла був характерний для всього східнослов’янського житла. Такі забудови, як зазначає Л.Чижикова, були відомі нашим предками давно [37, с. 93]. Дослідники вважають трикамерне житло вже усталеним типом хати у XVI – XVII століттях. "Судя по отрывочным материалам из воронежских документов XVII – XVIII вв., в то время бытовали избы с сенями и избы с сенями и клетью, но много было и однокамерных домов", - пише Л. Чижикова [37, с. 95]. Історик та етнограф М.Сумцов, досліджуючи особливості слобожанської оселі, підкреслював: "В старовину хата складалася з одної кімнати та сіней; потім через стіни будували другу хату, чистішу, святкову, а поруч з сіньми комору. Така двохкамерна хата стала найбільш розповсюдженою" [28, с. 123].
Отже, на Слобожанщині десь у XVII – XVIII століттях було й однокамерне житло, хоча більшість етнографів [37, 9,] виділяють двокамерне та трикамерне житло як традиційний тип слобожанських хат (Рис. 4.11 а, б, в).
Зазначимо, що в період заселення й освоєння нашого краю не було суттєвої різниці між сільським і міським житлом. Історик Д. Багалій у своїй праці "Історія Слобідської України" дає характеристику житла слобідського полковника Хведіра Шидловського, який жив у Харкові: "У нього було подвір’я з будівлею. Усі будинки були дерев’яні і там містилося чотири світлиці з лазнею, чотири кімнатки людські (для челяді) з коморами й поварнею. Будинок, у котрому проживав сам полковник Шидловський, мав тільки одну світлицю і дві кімнатки; се помешкання, як ми бачимо, було дуже тісне для полковницького будинку, але й усі панські будинки тоді не були дуже просторні" [1, с. 163]. Далі Д. Багалій подає відомості, що цей же Хв. Шидловський мав і кам’яний будинок "у вісім світлиць з вісьмома кам’яними льохами" [1, с. 163]. Вікна у таких будинках були скляні. У селі Рождественському у цього ж заможного козацького полковника був ще один будинок із дев’ятьма світлицями й кімнатками. У світлицях були "залізні решотки, печі із зелених кахель, стіни були обложені цеглою й вибілені" [1, с. 163].
Хати простого люду на Слобожанщині у XVIII ст. були в основному дво- трикамерні і відрізнялися тільки розмірами. "Щодо побуту середнього та нижчого станів слобожан, то він був чисто український і взагалі схожий із старшинським. Відрізнявся від нього своїм убожеством", – пише Д. Багалій [2, с. 167].
Аналізуючи внутрішній план української хати взагалі в усіх місцевостях і з усіма специфічними рисами забудови, зазначимо, що внутрішнє планування було одноманітним. Це підкреслює Хв. Вовк: "До якої б української хати, – починаючи з західних частин Курщини та Воронежчини і кінчаючи західними схилами Карпатів, – ми б не заглянули, геть-чисто скрізь знайдемо в ній те саме. Вхід до хати – з сіней, коло самого входу з одного боку – піч у кутку, з другого – в другому кутку або біля печі – полиця ("мисник") для посуду, між піччю та так званою причільною, цебто вузькою стіною хати, знаходиться піл…" [4, с. 113]. Нерідко в сінях дощатою перегородкою відгороджували комору ("чулан", "хижа"). В українських селах її ще називали "хатина".
Сіни, як ми зазначали вище, не опалювалися і використовувалися як господарче приміщення. Заможні хазяї будували їх "рубленими або в стовбовій техніці із горизонтально покладених колод" [4, с. 114]. У бідняків сіни були "плетневі" ("горожені").
Архітектор В.Самойлович у своїх працях [26, 27] простежує процес формування українського національного житла, відзначаючи спільність у плануванні сільської оселі. Поширена схема: хата + сіни + комора або хата + сіни, де для житла відводилася одна кімната. Спальня частина була за піччю, у найтеплішому куточку (під "глухою стіною") [26, с. 3]. Парадна частина кімнати – це більш освітлена вікнами і під святими образами. Робоча – біля печі і вхідних дверей, де клали паливо і продукти харчування.