Реферат: Специфіка економічного та суспільного розвитку СРСР наприкінці 20-х — у 30-ті роки

Проте політика індустріалізації менше всього торкнулася інших галузей економіки. Ручна масова праця переважала в будівельній галузі та сільському господарстві; не розвивалася легка промисловість, мало уваги надавалося розвитку інфраструктури — шосейних доріг, складських приміщень, торговельної мережі тощо.

3. НАСИЛЬНИЦЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Індустріальний стрибок негативно відбився на селянських господарствах. Надзвичайне оподаткування викликало незадоволення селян. Влада штучно підвищувала ціни на промислові товари та занижувала закупівельні ціни на зерно, що ускладнило хлібозаготівлю, постачання зерна державі.

Хлібна криза кінця 1927 р. погіршила економічну ситуацію в країні і поставила під загрозу план індустріалізації. Для виходу з кризи окремі економісти і господарники пропонували змінити взаємовідносини між містом і селом. Проте для ліквідації хлібної кризи було обрано інший курс.

Після повернення з інспекційної поїздки до Сибіру взимку 1928 р. Сталін проголосив: при хорошому врожаї продаж зерна відставав від плану, що було оцінено як саботаж з боку куркулів. Не менш важливою була й інша теза: доки існують куркулі, існуватиме і саботаж хлібозаготівель. Звідси виходив і командний наказ: не жалкуючи сил і коштів, розгорнути організацію колгоспів і радгоспів.

У січні 1930 р. ЦК ВКП (б) приймає постанову "Про темпи колективізації, заходи допомоги держави колгоспному будівництву", що передбачала жорсткі терміни його проведення. В основних зернових районах країни (Середнє і Нижнє Поволжя, Північний Кавказ) її повинні були завершити до весни 1931 р., у Центральній Чорноземній області, Україні, на Уралі, в Сибіру і Казахстані — до весни 1932 р. А до кінця першої п'ятирічки колективізацію належало здійснити в масштабі всієї країни.

Паралельно з колективізацією здійснювалася політика ліквідації куркуля як класу. Була навіть спущена квота, за якою від 3 до 5% селянських господарств пропонувалося вважати "куркульськими". Зразу ж розпочалося змагання на місцях за рекордно швидке створення "районів суцільної колективізації". Вже в березні 1930 р. у Білорусії в колгоспи об'єднали

63% господарств, в Україні і Російській Федерації — 58, Закавказзі — 50, Узбекистані — 46%.

Це об'єднання здійснювалося з порушенням елементарних норм добровільності, що привело до антиколгоспних виступів. Лише з січня до березня 1930 р. відбулося 2 тис. антиколгоспних повстань. Незадоволення селян вело до масового забою худоби. Швидко створені колгоспи почали розпадатися.

У лютому 1930 р. було прийнято закон про порядок ліквідації куркульських господарств. Куркулі поділялися на три категорії. До першої включалися організатори антирадянських і антиколгоспних виступів, які підлягали арешту і суду. Найбагатших куркулів — друга категорія — переселяли в інші райони. Всі інші куркульські господарства підлягали частковій конфіскації, а їхні володарі — виселенню на нові території. Під час розкуркулення було ліквідовано близько 1 млн. господарств (15% селянських господарств).

У виселених селян з'явилася нова "надійна прописка" — концтабори і селища, що мало чим відрізнялися від таборів. Паспортний режим адміністративною стіною відділяв село від міста, бо після введення паспортної системи паспорти одержували лише жителі міст і робітничих селищ. Праця колгоспників не оплачувалася грошима.

Проте Сталін вважав, що політика партії себе виправдала. Валові збори зерна зменшилися, а державна заготівля збільшилася з 10 млн. тонн в 1928 р. до 22,7 млн. тонн в 1934 р. Справжній результат цієї політики був іншим. З осені 1932 р. багато районів країни охопив найжорстокіший голод, рахунок жертв якого йшов на мільйони, були навіть випадки людожерства. Супутником голоду став тиф, по країні прокотилися голодні бунти, різко збільшилась чисельність безпритульних дітей. Режим у відповідь лише посилив репресії. Голодуючі райони оточили загороджувальними загонами, безпритульних людей забирали в спеціальні табори і посилали на важкі роботи.

Економічні негаразди не спинили проведення колективізації. На кінець другої п'ятирічки було організовано понад 243 тис. колгоспів. 1933 р. були запроваджені обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції державі. У колгоспів вилучали 70% врожаю, аж до насіннєвого фонду. Державні ціни на сільгосппродукти в кілька разів були нижчі за ринкові, що мало забезпечити швидкі темпи індустріалізації. Плани колгоспних засівів складалися керівництвом машинно-тракторних станцій, створених для технічного обслуговування колгоспів, затверджувалися виконкомами районних Рад і потім повідомлялися колгоспам.

Адміністративно-командна система управління колгоспами, високі розміри державних поставок, низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію і фактично кріпосна праця селян гальмували економічний розвиток господарств. Це були результати генерального курсу партії на селі, суцільної колективізації сільського господарства, політики формування індустріалізації.

4. ТОТАЛІТАРНИЙ ТЕРОР

Форсування соціалістичної індустріалізації і насильницька колективізація, формування режиму одноосібної влади Сталіна і посилення адміністративно-командних методів керівництва не лише загострювали соціальну напруженість у суспільстві, а й викликали збройні виступи селян, масові демонстрації робітників, виступи інтелігенції. Проте більшовицький режим мав досвід боротьби проти будь-якого інакомислення ще з часів громадянської війни.

В умовах так званого "розгорнутого наступу соціалізму по всьому фронті", що був проголошений на XVI з'їзді партії у 1930 р., Сталін висунув положення про неминучість загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму.

Після жорстоких репресій періоду колективізації у верхах партії поступово посилились настрої на користь пом'якшення політичного курсу. Проте вбивство у Ленінграді 1 грудня 1934 р. Сергія Кірова поклало кінець "потеплінню". Через кілька годин після смерті Кірова Сталін власноручно підписав постанову ЦБК СРСР, що одержала назву "Закону 1-го грудня". Він передбачав закінчувати слідство у справах про терористичні організації і акти в десятиденний термін, розглядати їх у суді без участі захисника, не допускати оскарження, а вироки про розстріл здійснювати відразу після проголошення їх.

Після запровадження "правового механізму" для швидкої розправи з "ворогами" були зразу ж "знайдені" вбивці Кірова — зінов'євці: 16 грудня були заарештовані Каменев і Зінов'єв, а 28—29 грудня смертний вирок було винесено 14 "безпосереднім" вбивцям Кірова. Це був перший акт нової кампанії політичного терору.

Хвиля терору охопила Москву і Ленінград. Скрізь викривалися різноманітні "контрреволюційні", "терористичні" заколоти, розпочалася кампанія перевірки партійних документів, що супроводжувалася масовими чистками й арештами (було виключено з партії близько 300 тис.). За неповними даними на 1 грудня 1935 р. було заарештовано 15218 чоловік і викрито понад 100 "ворожих" організацій і груп.

Одним з методів забезпечення масової підтримки репресій стала активна пропаганда ідей абсолютного пріоритету інтересів держави над нормами людської моралі, сімейного чи товариського обов'язку. Людей закликали до революційної пильності, співробітництво з органами в боротьбі з ворогами народу розглядалось як справа патріотична і благородна, навіть якщо "ворогами" були батьки, дружина, син, брат, сестра.

Влітку 1936 р. у Москві відбувся судовий процес у справі так званого "антирадянського об'єднаного троцькістсько-зінов'євського центру". 16 підсудних, зокрема Зінов'єва і Каменева, засудили до страти за нібито шпигунську і терористичну діяльність, причетність до вбивства Кірова і підготовку ліквідації інших керівників країни.

Цей процес став сигналом до тотального знищення опозиціонерів, у розряд "ворогів народу" міг потрапити кожний, у чиїй біографії була хоча б маленька "пляма".

Репресіями Сталін, по-перше, зміцнював свої політичні позиції як одноосібного вождя і диктатора, а по-друге, вирішував всі ті проблеми, що в демократичному суспільстві розв'язуються застосуванням політичних, економічних і лише в крайньому разі адміністративно-репресивних заходів.

Сталінське керівництво широко використовувало нехитрий, але досить ефективний спосіб маніпуляції суспільною думкою: усе хороше — від партії та уряду, все погане — від ворогів і шкідників.

Ще одна обставина стимулювала репресивну політику: можливість використання "дешевої" робочої сили ув'язнених в економіці.

Сталін діяв свідомо й обачливо. Перед ним була мета — остаточно підкорити суспільство, створити могутню військову промисловість і стати одноосібним диктатором величезної світової державної машини. До цієї мети він йшов, не думаючи про методи, не рахуючи жертв. Проте в 1937—

1938 рр. за офіційною статистикою було розстріляно лише 680 чоловік. В умовах масового терору зростала кількість самогубств як способу уникнути знущань на слідстві. Тільки в Червоній армії в 1937 р. було зареєстровано 782 випадки самогубств.

Країна жила немов у двох вимірах: в одному залишалися нічні арешти, розстріли, тюрми і табори, в іншому — встановлювалися рубінові зірки на Кремлівських вежах, знижувалися ціни, висаджувалися експедиції на Північний полюс, зустрічали Чкалова, що здійснив перший у світі безпосадочний переліт Москва — Північний полюс — США.