Реферат: Стадія коригування та її місце у процесі здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності

в) ввезеної на територію України без документів, які підтверджують її належну якість;

г) на яку строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув;

ґ) яка є фальсифікованою.

5. Вилучення: неякісних товарів, документів, інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів [1]; небезпечних для здоров’я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством [12].

Правообмежувальні заходи застосовуються з метою формування умов здійснення суб’єктом господарювання правомірної поведінки у сфері господарської діяльності. До них можна віднести заходи щодо обмеження:

діяльності об’єкта нагляду у разі виявлення порушення санітарного законодавства, що безпосередньо не впливає негативно на стан здоров’я людей, але може зумовлювати такий вплив;

діяльності підприємств, установ і організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;

будівництва, реконструкції та розширення об’єктів за проектами, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи, та у разі відступу від затвердженого проекту;

проведення викидів (скидів) забруднюючих речовин у разі порушення санітарних норм.

До відновлювальних заходів віднесені ті, що спрямовані на усунення наслідків, а також причин та умов порушень загальнообов’язкових правил у сфері господарювання:

1. Надання рекомендацій та внесення пропозицій, припинення дій, що містять ознаки правопорушення, усунення їх наслідків (наприклад, перерахунок вартості товарів), причин та умов вчинення.

2. Приведення нормативно-технічних, розпорядчих та інших документів у відповідність до вимог санітарного законодавства [12].

3. Порушення справи про банкрутство [10].

Заходи юридичної відповідальності, які мають право застосовувати органи державного контролю у сфері господарської діяльності за наслідками проведення перевірок, мають, як правило, універсальний характер, тобто є типовими для більшості контролюючих органів. Такими заходами є:

1) прийняття рішення про застосування до суб’єктів господарювання адміністративно-господарських (штрафних, економічних) санкцій;

2) прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб суб’єктів господарювання та фізичних осіб-підприємців.

Разом із тим слід зазначити, що застосування заходів відповідальності має обмежуватись лише випадками свідомого порушення вимог нормативно-правових актів при правильному їх розумінні [3, C. 465–466] суб’єктами господарювання, якому (відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 877) в обов’язковому порядку повинна передувати консультаційно-роз’яснювальна робота представників органу державного контролю щодо порядку, правових підстав та інших питань, пов’язаних із здійсненням відповідного контролю у сфері господарської діяльності.

У разі виявлення ознак правопорушення на посадових осіб органів державного контролю покладається збір інформації про фактичні обставини його вчинення та їх закріплення у відповідних процесуальних документах. Зазначені дії є аналогічними тим, що проводяться на стадії адміністративного розслідування в провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Особливими, тобто такими, що застосовуються окремими органами контролю є: рішення про початок провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; запровадження у підприємця особливого режиму приймання продукції у разі систематичного порушення стандартів, норм і правил під час її випуску або реалізації.

Здійснений аналіз каральних заходів реагування вимагає звернути увагу на окремі протиріччя. Так, основний набір заходів реагування за наслідками проведення контрольних заходів органами Держспоживстандарту передбачений Законом “Про захист прав споживачів” (ст. 23). Паралельно із ним діє Декрет КМ України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”. Зазначений акт передбачає застосування до суб’єктів господарювання заходів відповідальності майнового та організаційного характеру за вчинення ними як правопорушень, передбачених ст. 23 Закону “Про захист прав споживачів”, так і інших, склади яких закріплено Декретом.

Це є прямим порушенням положення п. 22 ст. 92 Конституції України, яке встановлює, що “виключно Законами України визначаються … діяння, які є… адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них” [7]. Із цього питання Конституційний Суд України у рішенні вiд 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 розяснив, що: “За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами” [19].

В умовах розуміння явної антиконституційності наведеної ситуації Декрет продовжує діяти, про що свідчить внесення до нього Верховною Радою України змін у 2006 р. [12].

Здійснений аналіз свідчить, що кожний з органів державного контролю за наслідками проведення планових чи позапланових перевірок суб’єктів господарювання може застосовувати повний комплекс заходів реагування із відновлювальних, каральних та організаційних заходів. Якщо всю сукупність заходів реагування брати за 100%, то заходи відновлення становлять 40% повноважень органів державного контролю у сфері господарської діяльності; організаційні – 31%; заходи юридичної відповідальності, заходи припинення та правообмежувальні заходи – 29% повноважень органів контролю (без урахування кількості складів правопорушень). Їх застосування залежить від відповідності його діяльності державним управлінським рішенням – з одного боку; і від кількості складів правопорушень, до яких мають право притягувати до відповідальності органи контролю – з іншого.

Рішення про застосування зазначених заходів приймається на підставі акта перевірки протягом 5 робочих днів. Зазначене рішення може мати форму розпорядження чи припису; складається у двох примірниках: один примірник не пізніше 5 робочих днів із дня складення акта надається суб’єкту господарювання для виконання, а другий примірник із підписом суб’єкта господарювання або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів усунення порушень вимог законодавства залишається в органі державного контролю.

Припис являє собою обов’язкову для виконання суб’єктом господарювання у визначені строки письмову вимогу посадової особи органу державного контролю, яка здійснювала перевірку, щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб’єкта господарювання. Аналогічні за змістом документи, що ухвалюються органами АМК, називаються рекомендаціями чи пропозиціями [1]; постановами – розпорядчі документи органів Державного пожежного нагляду [6] та Санітарно-епідеміологічної служби [5]. Використання зазначених форм актів обумовлюється необхідністю вжиття заходів відновлення різними органами та різного характеру. Останні хоча і не передбачають відповідальності, проте містять інформацію попереджувального характеру щодо можливих наслідків невиконання вимог органів контролю.

Розпорядження – обов’язкове для виконання письмове рішення керівника органу державного контролю щодо усунення виявлених порушень у визначені строки і може передбачати застосування санкцій, передбачених законом [14].

Певні особливості мають розпорядчі документи, що складаються за наслідками податкових перевірок. Так, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта перевірки, а за наявності заперечень посадових осіб суб’єкта господарювання до акта перевірки – приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки – протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб’єкту господарювання [9].

Використання розпоряджень обумовлюється вжиттям заходів карального характеру. Проте такі розпорядження містять лише вимоги чи рекомендації про здійснення певних дій каральної спрямованості у добровільному порядку (розгляд матеріалів з метою застосування санкцій).

Вжиття заходів реагування організаційного характеру, як зазначалося вище, пов’язано з поведінкою третіх осіб, через їх застосування органи контролю безпосередньо не впливають на суб’єктів господарювання після проведення перевірки, тому закон не містить вимог щодо процесуальної форми їх застосування. Такими можуть бути інформаційні листи із доданими документами, позови до суду – у формі, визначеній цивільно-процесуальним чи господарсько-процесуальним законодавством, тощо.