Реферат: Сталінський терор в Україні
З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, її проводили конфіскаційними методами, що офіційно обгрунтовувалося необхідністю обмеження "спекулятивних грошових нагромаджень". Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1:10. Вклади до 3 тис. крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від 3 тис. до 10 тис. — з розрахунку 3:2, а понад 10 тис. крб. — зменшувалися вполовину.
Усе ж промисловість України зростала досить швидкими темпами насамперед за рахунок легкої промисловості та безжального викачування коштів з сільського господарства, тобто з селянства.
У відбудову промисловості значним був внесок "табірної економіки": ще до війни вона стала потужною ділянкою народного господарства, заснованою на підневільній праці в'язнів. Кількість людей, якіпоповнювали ГУЛАГ і проходили "трудове перевихован-ня", неухильно зростала. У в'язницях, таборах, на засланні перебували мільйони невинних людей, серед них чимало українців, долю яких скалічила сталінщина. Крім того, в економіці СРСР масово використовувалась праця в!йськовополонених, яких на початку четвертої п'ятирічки було понад 1,8 млн.
В свою чергу відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах:
¨ скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней;
¨ важким було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, на них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;
¨ ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод узимку 1946-1947 рр., від якого в Україні померло більше 800 тис. чоловік. Але головною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і комуністичної партії: непомірно високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великими обсягами вивозилися за кордон.
Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми,
вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.
Стосовно сільського господарства здійснювалася політика "ножиць цін". Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р. хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів.
У результаті на кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерна становило 77%, врожайність зернових — 82% від рівня 1940 р.
Кліматичні умови 1946 р. в Україні були вкрай несприятливими. Навесні не зійшло 550 тис. га зернових культур, що становило п'яту частину посівних площ. Внаслідок посухи колгоспи зазнали чергових втрат, загинуло близько 350 тис. га посівів зернових. На вцілілих площах урожай зернових становив у середньому 3,8 ц/га, хоча в багатьох колгоспах навіть не досягав 1 ц/га. Такими ж низькими були врожаї картопі, овочів та інших культур, не менш скрутна ситуація склалася в тваринництві.
Але союзний уряд встановив для УкраТни завищений і нереальний план хлібозаготівель. Щоб виконати це завдання, колгоспників примушували працювативесь світловий день. Органи влади застосовували репресивні заходи: тисячі уповноважених наглядали за ходом хлібозаготівель, видачею зерна на трудодні тощо.
Внаслідок цього взимку 1946/47 рр. в Україні почався голод, який охопив більшість областей, крім західних, що спричинило масове поширення дистрофії, стрімке зростання смертності, а в окремих районах навіть канібалізм (було зареєстровано 54 випадки). За підрахунками фахівців, 1946-1947 рр. від голоду померло близько 800 тис. осіб, з них найбільше в Харківській, Запорізькій, Ворошиловоградській, Сталінській та Одеській областях.
А у західних областях проводилася примусова колективізація. Уже 1945 р. в регіоні налічувалося 177 колгоспів, більшість з яких була у Тернопільській, Чернівецькій та Ізмаїльській областях. Спочатку влада обмежувала міцні селянські господарства, а потім проводила "розкуркулення" з виселенням людей у віддалені регіони СРСР. Репресували і так званих середняків, які відмовлялися вступати в колгоспи. Лише за допомогою таких репресивних методів на середину 1951 р. було колективізовано 95% селянських господарств західного регіону України.
Політичні репресії
Для залякування суспільства, насамперед інтелігенції, сталінський режим проводив періодичні викривальні кампанії. У перші повоєнні роки вони втілилися, зокрема, у сумнозвісну "ждановщину".
3 1946 -1947 рр. під керівництвом секретаря ЦК ВКП(б) А. Жданова почалася ідеологічна кампанія по "наведенню порядку" в галузі науки, культури і мистецтва.
Розгорнулася нищівна критика інститутів історії України та історії української літератури Академії Наук, творчих спілок, редакцій ряду газет і журналів. Здійснювалися кампанії проти видатних діячів української культури — письменників М. Рильського, В. Сосюри, Ю. Яновського, композитора В, Данькевича, кінорежисера О. Довженка та інших, яких звинувачували в "ідеологічних помилках" і "українському буржуазному націоналізмі".
Саме після постанов ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленинград" та про оперу В. Мураделі "Большая дружба" ЦК КП(б)У ухвалив низку розгромних постанов щодо діяльності творчої інтелігенції — "Про журнал сатири і гумору "Перець", "Про журнал "Вітчизна", "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення" (1946), "Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР", "Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленинград" (1947), "Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв'язку з постановою ЦК ВКП(б) "Про оперу "Большая дружба" В. Мураделі'' (1948) та ін. Вістря усіх кампаній спрямовувалося на боротьбу з "українським буржуазним націоналізмом".
Партійні органи найбільш гостро критикували О. Довженка, М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка. Ще наприкінці війни на одному із засідань Політбюро ЦК ВКП(б) Й.Сталін вказав на "антиленінські помилки і націоналістичні перекручення" в кіноповісті О.Довженка "Україна в огні". Через кілька років виявлено "рецидиви націоналістичної ідеології" в поемі М. Рильського "Мандрівка в молодість", романі Ю. Яновського "Жива вода", повісті І. Сенченка "Його покоління". Названо "порочними" окремі твори Л. Первомайського, Ю. Смолича та інших письменників.
Буржуазною псевдонаукою 1948 р. оголошено генетику. У серпні-жовтні 1948 р. на різних зібраннях гостро критикували провідних учених-біологів, зокрема М. Холодного, Д. Третьякова, С. Гершензона, М. Гришка (Київ), І. Полякова, Л. Делоне, Є. Фінкельштейна (Харків), та ін. Учених змушували зрікатися своїх поглядів і переконань. У вищих навчальних закладах СРСР було звільнено з роботи 115 осіб, у тому числі 10 деканів, 65 завідувачів кафедр і ще 9 професорів, 23 доценти та 8 асистентів.
Ще одна наука потрактована як "ворожа" — кібернетика. Вона була фактично заборонена, що на тривалий час унеможливило дослідження у визначальній ділянці науково-технічного прогресу. Ідеологічних переслідувань зазнали українські фізіологи академік О. Богомолець, професори Р. Кавецький, Д. Воронцов, М. Сиротій, Ю. Спасокукоцький та ін. — за спроби захистити "метафізичні концепції" і "ревізувати матеріалістичне вчення І.Павлова".
Гостро критикувалися дослідницька і видавнича діяльність науковців Інституту української літератури імені Т.Шевченка за "помилки націоналістичного характеру", зокрема під час видання творів І. Котляревського, В. Стефаника, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, а також антології української класичної поезії, в яку «поряд з письменниками демократичного табору включили твори О Кониського, Олени Пчілки та інших письменників буржуазно націоналістичного табору».
Трагізм становища творця в радянському суспільстві полягав не тільки в тому, що його діяльність перебувала під жорстким контролем партійно-державних структур, а і у тому, що самі митці були знаряддям критики і розправи зі своїми побратимами. Безпідставно звинувачена І публічно спаплюжена творча інтелігенція, або, як її ще принизливо називали «гнила інтелігенція», змушена була писати листи-покаяння, клястися у відданості ідеалам правлячої комуністичної партії та радянській системі загалом.
Отже, українцям ще раз нагадали, що вони живуть у державі, не зацікавленій у розвитку їхньої національної культури.
"Радянізація" Західної України
У Західній Україні продовжувалася політика радянізації, перервана війною. Основними напрямами перетворень були:
¨ насадження тоталітарного режиму, монополізація влади комуністичною партією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України. Чому? По-перше, західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в комуністичну партію. По-друге, радянська влада не довіряла місцевому населенню. Не тільки партійні органи, а й усі галузі народного господарства, освіта, наука, радянські, комсомольські, правоохоронні органи були насичені спеціалістами зі Східної України та інших республік СРСР. Унаслідок цього у жителів Західної України складалося враження, що територія знаходиться під чужоземним пануванням;
¨ утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму, приватно-власницької психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР.