Реферат: Становище Чорногорії на початок XX століття
Союзні армії, натхнені національно-визвольними цілями війни, перевершували супротивника також в озброєнні, особливо в артилерії і бойовій підготовці, оскільки багатонаціональна Турецька армія знаходилася в стадії реорганізації, її політико-моральний стан було низьким, особливо після перевороту младотурок.
Головний удар із задачею розгрому Турецької східної армії під командуванням генерала Абдулли-паши наносився у Фракії силами 1-ої (генерал В. Кутиничев), 2-ої (генерал Н. Іванов) і 3-ої (генерал Р. Дмитрієв) Болгарських армій.
Перейшовши кордон 20 жовтня (2 листопада), 1-а і 3-а Болгарські армії 22 - 24 жовтня (4 - 6 листопада) при Кирк-Килисі розбили 3-й турецький корпус, а потім, рухаючись на південь, 29 жовтня (11 листопада ) - 3 (16) листопада розгромили при Люлебургазі 4-й турецький корпус, після чого Турецька східна армія звернулася в панічну втечу.
Болгарські війська були зупинені лише на сильно укріплених Чаталджинських позиціях, розташованих на захід від Стамбула, штурм яких, початий болгарами 17 (20) - 18 листопада (1 грудня), був відбитий.
У Південній Македонії грецька Фессалійська армія під командуванням спадкоємця престолу принца Костянтина І одержала 1 (14)-2 (15) листопада перемогу при Ениджі і розгорнула наступ на Салоніки, у напрямку яких наносили допоміжні удари болгари з Північного сходу і серби з Півночі.
9 (22) листопада 1912 року в День пам'яті Святого мученика Олександра Солунського (305 - 311) грецькі війська зайняли друге по величині місто-порт Салоніки.
Тим часом, у Македонії 1-а Сербська армія під командуванням принца Олександра І Карагеоргійовича і 2-а армія під командуванням генерала С. Стефановича розбили 23-24 жовтня (5-6 листопада ) у Куманово значні турецькі сили, а 3-а Сербська армія під командуванням генерала Б. Янковича 26 жовтня (8 листопада ) зайняла Скопле (Ускюб).
Просуваючи з боями на Південь, сербські війська, підтримані греками, 18 листопада (1 грудня) зайняли Битоль (Монастир), після чого Турецька західна армія під командуванням Ал-риз-ори фактично перестала існувати.
У Епирі грецька армія під командуванням генерала К. Сапунцакиса очистила від турків Епир і 8 (21) листопада осадила Яніну. Тим часом Грецький флот панував в Егейському морі, блокувавши вихід з Дарданелл. Грецькі десанти були висаджені на островах Хіос, Лесбос і інших.
В Албанії чорногорці разом з 20-тисячним сербським Ібарским загоном генерала М. Живковича вийшли до Адріатичного моря й осадили Шкодер (Скутари).
Військові успіхи Балканського союзу поставили перед великими державами ряд складних питань. Австро-Угорщина, підтримувана Німеччиною, не хотіла допустити виходу Сербії до Адріатичного моря і початку військові готування на її кордонах. Росія, запобігаючи світовій війні, рекомендувала Болгарії зупинити наступ і не осаджувати Стамбул, оскільки тоді у війну вступила б Австро-Угорщина, а слідом за нею й інші держави.
Напруженість і складність міжнародної обстановки, а також невдача спроби захоплення Стамбула Болгарською армією сприяли заключенні в грудні 1912 перемир'я між Туреччиною, з одного боку, і Болгарією і Сербією — з іншої. Однак перемир′я не було укладене, оскільки новий турецький уряд, створений у результаті чергового зробленого младотурками державного перевороту 23 січня (5 лютого) 1913 року, відмовився прийняти умови перемир′я, вироблені на Лондонській конференції послів.
3 (16) лютого 1913 року воєнні дії відновилися. Тільки після нових поразок турків, що здали 6 (19) березня 1913 р. Яніну і 26 березня (8 квітня) останню перед Стамбулом цитадель Адріанополь (Едирне), 1-а Балканська війна закінчилася підписанням у квітні 1913 р. союзниками (за винятком Чорногорії, яка продовжувала облогу Шкодера) перемир'я з Туреччиною.
По Лондонському мирному договору , підписаному 30 травня (12 червня) 1913 року, Туреччина втрачала усі свої європейські володіння, крім Стамбула і невеликої частини Східної Фракії. Під тиском європейських держав чорногорці змушені були зняти облогу Шкодера.
Перша Балканська війна, завдяки державній волі православних Монархів і героїзмову воїнів, мала величезне значення. Поразки Османської імперії в ході воєнних дій прискорили наступний її розпад і сприяли очищенню Європи від ісламського впливу. Завдяки цій війні й участі в ній великих держав, 28 листопада (11 грудня) 1912 року здобула незалежність Албанія.
4. Друга Балканська війна
Війна, що тривала 43 дня, з 29 червня (12 липня) по 10 (23) серпня 1913 року, між Болгарією, з одного боку, і Сербією, Грецією, Румунією, Чорногорією і Туреччиною - з іншої , була викликана різким загостренням протиріч у таборі союзників по 1-й Балканській війні.
Сербія, що не одержала виходу до Адріатичного моря, вимагала компенсації в Македонії. Греція претендувала на території збільшення в Південній Македонії і Західній Фракії. Задоволення сербських і грецьких домагань означало б значну урізку болгарських придбань у 1-й війні, на що король Фердинанд І Саксен-Кобург-Готський піти не міг.
1 (14) червня Греція і Сербія підписали секретний союз, спрямований проти Болгарії, до якого приєдналася Румунія, яка не бажала примиритися зі значним збільшенням території Болгарії і вимагала від неї за свій нейтралітет у 1-й Балканській війні компенсації в Добруджі.
Австро-німецькій дипломатії своїм впливом на короля Болгарії удалося розколоти Балканський союз, який розглядався нею як знаряддя Антанти, і, у першу чергу, Росії.
У ніч на 29 червня болгарські війська, які розгорнулися уздовж сербських і грецьких кордонів, раптово атакували сербські і грецькі позиції в Македонії. Однак серби перейшли в контрнаступ і 30 червня (1 липня) - 6 (19) липня завдали поразки Болгарським військам на р. Брегалниці.
10 (23) липня у війну вступила Румунія, і її армія, через відсутність болгарських військ на Півночі, безперешкодно рухалася на Софію. Важким положенням болгар скористалася Туреччина, яка порушила Лондонський договір 1913 року. 21 - 22 липня (3-4 серпня) турецькі війська почали наступ і зайняли Адріанополь.
29 липня (11 серпня) Болгарія капітулювала. По Бухарестському мирному договору 1913 року між Болгарією, з одного боку, і Грецією, Сербією, Румунією і Чорногорією - з іншої, Болгарія втратила не тільки велику частину своїх придбань у Македонії і Фракії, але і Південну Добруджу. Крім того, по Константинопольському мирному договору 1913 року між Туреччиною і Болгарією, вона змушена була залишити Адріанополь за Туреччиною.
2-а Балканська війна сприяла відходу Румунії від ворожого Росії Троїстого союзу і зближенню її з Антантою. Іншим важливим наслідком війни виявився перехід Болгарії на сторону Австро-німецького блоку, оскільки король Фердинанд І не зміг змиритися з поразкою від об'єднаної армії православних держав, вирвавши свою країну з досі міцного, братерського союзу слов'янських народів.
Балканські війни привели до подальшого загострення міжнародних протиріч, прискоривши, усупереч волі Росії, початок Великої війни 1914-1918 років.
У ході цих війн виявився прогрес військової техніки; застосування літаків, броньовиків, підвідних човнів, радіо, підтвердилося значення масованого артилерійського і рушнично-кулеметного вогню.
У результаті цих воєн Чорногорія в півтора разу збільшила свою територію й одержала родючі райони Ново-Пазарського санджака, але від Скадарської низовини, якої Чорногорія особливо наполегливо домагалася, вона, по настоянню Австро-Угорщини і всупереч підтримці Росії, змушена була відмовитися на користь відтвореної Албанської держави.
Чорногорія ледь устигла вступити у володіння новими землями, як у 1914 році почалася Перша світова війна.
5. Остання війна і вигнання