Реферат: Становище Чорногорії на початок XX століття
При загальній мобілізації Чорногорія змогла виставити 26 тисяч війська проти Австро-Угорщини і 6 тисяч війська на кордоні з Албанією. Під час бойових дій Монарх активно втручався в керівництво військами, постійно вступаючи в конфлікт із сербськими керівниками Чорногорського Генштабу Б. Янковичем і П. Пешичем.
13 (26) січня 1916 року король почав сепаратні переговори з Австро-угорським командуванням про перемир′я, але згоди не досяг.
21 січня (3 лютого) 1916 року Австро-німецькі війська окупували Чорногорію і передали владу другому Найяснішому сину короля Мирко Петровичу. Саме він, 7 (20) лютого, підписав Акт про капітуляцію, визнавши над собою і країною Австро-угорський окупаційний режим. Так, Австро-Угорщина, призначивши королевича Мирко тимчасовим правителем окупованого королівства, зуміла скомпрометувати династію Негошей в очах власного народу і православних союзників.
Король Микола І по вступі ворога в Чорногорію, 17 (30) січня 1916 року був змушений назавжди залишити країну й оселитися в Біариці у Франції.
Великі держави у своїй політиці усе більш орієнтувалися на Національну раду буржуазної опозиції, що знаходилася в змушеній еміграції й у 1917 р. приєдналася до декларації південних слов'ян на острові Корфу про державотворення сербів, хорватів і словенців. Авторитет короля, Миколи І був підірваний. Великої Росії, що завжди підтримувала династію Негошей і особисто короля Миколу, уже не існувало. Заступитися за єдиного щирого союзника не було кому. Союзники також втратили до Монарха всякий інтерес, тим більше після прийняття 20 червня (3 липня) 1917 року сербським прем'єром Н. Пашичем і представником Югославського комітету в Лондоні А.Трумбичем Корфської декларації про об'єднання всіх південнослов′янських земель навколо Сербії, як мети Великої війни 1914-1918 років на Балканах.
Виконуючи волю політиків, "Велика скупщина", що зібралася в Подгориці 17 (30) грудня 1918 р., оголосила династію Негошей скинутою, а Чорногорію - включеною в Королівство сербів, хорватів і словенців під державною владою Сербської династії Карагеоргийовичій.
6. Нащадки Монарха
Монарх, який правив країною 55 років, помер 2 березня 1921 року у вигнанні у Франції, покинутий усіма. Однак пам'ять про династію і про колишню незалежність Чорногорії не вмерла з ним, а, навпроти, відроджується нині, як ніколи раніше.
У вересні 1990 року порох короля Миколи І і його дружини Мілени були перевезені із Сан-Ремо (Італія) у Бар - приморське місто в Чорногорії. Місцем їхнього останнього притулку стала стародавня церква в центрі Цетинії, недалеко від їхнього колишнього королівського Палацу. У церемонії перепоховання взяла участь принцеса Єлизавета - дочка колишнього регента Павла Карагеоргийовича.
Найясніший правнук чорногорського короля Миколи І Никола Петрович Негош, що проживає у Франції, кандидатом на престол себе не вважає, навпроти, підкреслює свою повна байдужість до політики.
Майбутнє Чорногорії він бачить у складі єдиної, інтегрованої Європи і залишає за принцем Олександром ІІ Карагеоргийовичем право мати свої політичні інтереси в Белграді.
Державний батько Николи Михайло в 1941 р. відкинув пропозицію Муссоліні встати на чолі маріонеткової держави і залишив Югославію. Після закінчення війни, у 1945 році, він повернувся на батьківщину за запрошенням диктатора Йосипа Броз Тито, але через два роки змушений був знову виїхати, оскільки не зміг вписатися в новий, "соціалістичний" лад Югославії. Умер він у Парижі . Там же в 1944 році народився його єдиний син.
Уперше Никола відвідав землю своїх предків у 1960 роки як турист, і ця подорож зробила на нього незабутнє враження. Відвідування королівського Палацу Негошей у Цетинії і, особливо, Ловчена, де в той час ще не був споруджений мавзолей, але стояла невелика церківка, мало сильний емоційний вплив на нащадка героїчної династії.
Никола живе і працює в Парижі, за освітою він архітектор, захоплений своєю роботою; у нього двоє чудових дітей. Художня освіта дозволила йому професійно оцінити унікальність і оригінальність такого стародавнього міста, як Цетиньє. Тут за задумом Николи повинні проводитися усеєвропейські фестивалі живопису, ідея організації яких цілком захопила його в даний час.
Список використаної літератури:
1. Залесский К.А.Кто был кто в Первой мировой войне. Биографический энциклопедический словарь.— М., 2003;
2. Історія південних і західних слов′ян. Підручник. Київ, 1987;
3. История южных и западных славян. Курс лекций. Москва, 1998. Т.1-2.