Реферат: Становлення та основні засади політичної системи польського суспільства

Отже, проаналізувавши конституцію 1952 року, а саме її розділ, що стосується вищих органів державної влади, можна сказати, що за часів соціалістичної ідеології парламентаризму, в сучасному розумінні цього поняття, в тодішній Польщі не існувало. Усе життя суспільства підпорядковувалося єдиній ідеології, всі сфери життя людини спрямовувалися командною системою комуністичної партії. І очевидно, що в таких умовах і мови не може бути про вільний демократичний розвиток країни.

Наприкінці 80-х і на початку 90-х років ХХ ст. у Польщі, як і в усіх країнах соціалістичного табору, визріли об’єктивні причини, що привели до краху командно-адміністративної системи. В усіх країнах почали здійснюватися системні перетворення, що торкнулися практично всіх сфер суспільного життя. Могутня соціалістична машина припинила своє існування, з нею загинула і єдина соціалістична ідеологія. Комуністична партія втратила монополію на владу і була вже неспроможна контролювати усі сфери життя людей. Отже, країни колишньої соціалістичної співдружності опинилися на роздоріжжі: перед ними постало складне питання, яким шляхом йти далі, в якому напрямку розвиватися? Більшість з них обрали демократичний шлях розвитку, що було відображено в основних законах нових демократичних держав.

Спочатку конституція 1992, а потім і конституція 1997 років проголосили, що Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливості. У першій статті цих конституцій зазначається, що органами держави у сфері законодавчої влади є Сейм і Сенат Республіки Польща, у сфері виконавчої влади – Президент Республіки Польща та Рада Міністрів, у сфері судової влади – незалежні суди. Тобто з даної статті видно, що в країні здійснюється чіткий розподіл владних повноважень, а це є однією з найголовніших ознак демократизації життя. Верховна влада в Республіці Польща належить народові. Народ здійснює владу через своїх представників, обраних до Сейму та Сенату. Сейм складається з 460, а Сенат із 100 депутатів та сенаторів. Усі вони обираються на загальних, рівних, прямих і пропорційних виборах шляхом таємного голосування (ст. 3). Термін повноважень Сейму та Сенату складає 4 роки з дня виборів. Вибори призначаються президентом, а не Державною Радою (як це передбачалося конституцією 1952 р.). Маршал та віце-маршал, що обираються зі складу Сейму, утворюють Президію Сейму. Президія скликає сесії Сейму та керує його роботою (ст. 10). Основною функцією парламенту є законотворення. Законодавча ініціатива належить депутатам, Сенатові, Президентові та Раді Міністрів. Право вносити поправки до законопроектів під час обговорення їх Сеймом належить заявникові, депутатам і Раді Міністрів (ст. 15; п. 1, 3). Прийнятий Сеймом і Сенатом закон Маршал Сейму подає на підпис Президентові. Президент підписує закон впродовж 30 днів з моменту його подання та віддає розпорядження про його опублікування в Законодавчому віснику Республіки Польща. Президент може відмовитися підписати закон і разом з умотивованою пропозицією передати його Сеймові на повторне обговорення. Після повторного затвердження закону Сеймом більшістю у дві третини голів Президент протягом семи днів підписує закон і віддає розпорядження про його опублікування у Законодавчому віснику Республіки Польща (ст. 18, п. 1-3).

З питань, які мають особливе значення для держави, може проводитися референдум. Призначити референдум має право Сейм (прийнявши постанову абсолютною більшістю голосів) або Президент, за згодою Сенату, висловленою абсолютною більшістю голосів (ст. 19, п. 1,2).

До повноважень парламенту належить і затвердження державного бюджету. Проект закону про державний бюджет у Сейм подає Рада Міністрів. Сенат може ухвалити постанову про затвердження прийнятого Сеймом закону про державний бюджет або внести в нього поправки впродовж 20 днів з дня передання його Сенатові.

Отже, коло питань, що вирішує парламент, дійсно широке та різнобічне, оскільки функціонування даного органу законодавчої влади має життєво важливе значення для нормального та стабільного життя суспільства.

Останні парламентські вибори відбулися в Польщі восени 2001 року. Вони не принесли несподіванок у сенсі визначення переможця. Як і передбачалося ним став блок Союзу лівих демократів (СЛД) та Унії Праці (УП) на чолі з 55-річним Лєшеком Міллером. За цю політичну посткомуністичну структуру лівого спрямування віддали голоси майже 42,7 % виборців (хоча попередньо демократичній лівиці прогнозувалася підтримка не менше 51 % електорату). Такий результат дав можливість блоку СЛД-УП отримати 226 депутатських мандатів із 460, що не привело до його абсолютної більшості в нижній палаті парламенту. Для порівняння, після перемоги на попередніх парламентських виборах 1997 р. коаліція демократичних сил Акція виборча "Солідарність"(АВС) одержала 202 місця у Сеймі.

Переміна політичних настроїв поляків і вибір електорату у 2001 році на користь лівих пояснюється насамперед тим, що їх об’єктивним союзником стала економічна та політична ситуація в державі. Уповільнення темпів економічного зростання, бюджетний дефіцит, фінансова криза, високий рівень безробіття (насамперед у селах і маленьких містечках) серйозно підірвали ще недавно достатньо міцні позиції "Солідарності" – партії, що відіграла вирішальну роль становленні нової демократичної Польської Республіки. Проти правих зіграла і їх поразка на президентських виборах 2000 року: найбільш імовірного конкурента Кваснєвського ліберала Олеховського (він здобув підтримку 17,3 % виборців) правий табір звинуватив напередодні виборів у всіх "смертних" для польського політика гріхах – від єврейського походження до співробітництва із спецслужбами.

Загалом парламентські вибори – 2001 продемонстрували наступне: по-перше, низьку електоральну активність: у них взяло участь 45,8 % всіх виборців; по-друге, радикальний, цілком демократичний і вповні прогнозований перехід ініціативи від правих (АВС) до лівих (СЛД-УП); по-третє, розчарування поляків реформами уряду Єжи Бузека та партійними розбіжностями всередині попередньої коаліції, що об’єднала представників різних ідеологічних напрямків: від консервативних католиків до"послідовно" правих; по-четверте, появу двох нових політичних сил на правому фланзі – ліберальної партії "Громадянська платформа" (12,7 % голосів виборців) та партії "Право і справедливість" (9,8 %). Можна констатувати, що найважливішим підсумком останніх польських парламентських виборів стало формування та зміцнення сильних політичних рухів, які сповідують ліберальні цінності та ведуть країну до інтеграції у європейське співтовариство, спираючись уже не стільки на антирадянську та антикомуністичну ідеологію, а, насамперед, на прагматичні інтереси поляків.

4.2 Виконавча влада Республіки Польща

політичний влада сейм президентство судовий

4.2.1 Інститут президентства в Польщі

Одним з найважливіших елементів державного механізму є глава держави – особа, яка займає формально найвище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. Главою держави в Польщі на сучасному етапі розвитку є президент.

Інститут президентства виник і сформувався у період становлення сучасної державності. Але його ґенеза пов’язана з феодальною державою і навіть з більш ранніми часами, коли монарх (правитель) не тільки виступав у ролі верховного носія влади, а й ототожнювався з самою державою. Юридичний статус і політичне значення сучасного глави держави залежить від форми державного правління. Оскільки Польща є парламентсько-президентською республікою, то главою держави виступає відповідно президент, якого обирають строком на 5 років (ст. 29.4 Конституції Республіки Польща). Президент обирається народом на загальних, рівних і прямих виборах шляхом таємного голосування абсолютною більшістю (ст. 29.2 Конституції Республіки Польща). В Польщі, так як і більшості країн світу, допускається лише одне переобрання президента після закінчення першого строку його перебування на цьому посту. Це не заперечує можливості з часом знову балотуватись на виборах президента.

Президент обіймає посаду після складення Національним Зборам присяги такого змісту: "З волі народу стаючи на посаду Президента Республіки Польщі, урочисто присягаю зберігати вірність положенням Конституції, непохитно захищати гідність народу, незалежність та безпеку держави, а благо Вітчизни та добробут громадян завжди вважати своїм найвищим обов’язком". До присяги можуть бути додані слова "Нехай допоможе мені Бог"(ст. 30 Конституції Республіки Польща).

Звичайно, пост президента стає вакантним після закінчення строку повноважень особи, що його займала. Достроково вакантним він може опинитися внаслідок смерті, недієздатності або добровільної відставки президента, а також усунення його з посади через притягнення до відповідальності у порядку імпічменту або інших подібних процедур (ст. 49.1 Конституції Республіки Польща).

Іноді встановлюється порядок дострокового усунення президента на основі результатів референдуму. У Польщі передбачається тимчасове заміщення посади президента лише до нових виборів, які мають відбутися у найближчий, визначений конституцією, час. Пост президента тимчасово заміщує голова нижньої (Маршалок Сейму), а якщо і він не може виконувати цих функцій – голова верхньої (Маршалок Сенату) палати парламенту (ст. 49. 2 Конституції Республіки Польща).

Особливості конституційного статусу глави держави визначають характер і обсяг його повноважень. Так, у Польщі глава держави одержує свій мандат від виборчого корпусу і завжди наділений широкими та реальними владними повноваженнями. Президент є важливою ланкою у державному механізмі й відіграє чи не найголовнішу роль у державно-політичному житті. Компетенція глави держави та його інституціональне значення встановлюється конституцією у загальному вигляді. "Президент Республіки Польща є вищим представником держави у внутрішніх і міжнародних відносинах. Він стежить за виконанням Конституції Республіки Польща, стоїть на сторожі суверенітету і безпеки держави, недоторканості і цілісності її території, а також виконання міжнародних договорів", – записано в ст. 28 Конституції Республіки Польща.

У сфері, пов’язаній з реалізацією законодавчої влади, одним з повноважень глави держави, тобто президента, визначається право законотворчої ініціативи. Право президента на законотворчу ініціативу у парламенті об’єктивно посилює його статус. До найважливіших повноважень глави держави у сфері здійснення законодавчої влади слід віднести право вето і право повернути закон для повторного розгляду до парламенту. Реалізація цих прав пов’язана з процедурою промульгації і певною мірою є її альтернативою. За конституцією президент Польщі має право вето. Прийняті повторно закони президент зобов’язаний підписати протягом семи днів і обнародувати (ст. 18 Конституції Республіки Польща). У Польщі глава держави, на відміну від інших країн, має право розпустити нижню палату парламенту, якщо вона впродовж одного і трьох місяців, відповідно, після подання законопроекту про бюджет не приймуть його. У цьому випадку президент Польщі діє на власний розсуд, в той час, наприклад, як у Хорватії президент приймає рішення про розпуск палати за пропозицією уряду. До того ж це його рішення потребує підтримки з боку голови самої палати і контрасигнування з боку прем’єр-міністра.

Наділений глава держави і повноваженнями, пов’язаними зі сферою реалізації виконавчої влади. Так, президенту надане право призначати на найвищі посади на державну (цивільну та військову) службу. Повноваження глави держави пов’язані й із сферою реалізації судової влади. Серед них, у першу чергу, слід відзначити право помилування, пом’якшення та скасування визначених судом кримінальних покарань (ст. 43 Конституції Республіки Польща). До повноважень президента, співвіднесених із сферою судової влади, також належить встановлення конституцією права призначення суддів або участі у процедурі таких призначень (ст. 42 Конституції Республіки Польща).

Президент наділений повноваженнями у сфері зовнішньополітичної діяльності держави. До таких повноважень слід насамперед віднести традиційне право глави держави акредитувати та приймати дипломатичних представників (ст. 32 Конституції Республіки Польща). До повноважень президента у зовнішньополітичній сфері відноситься право на ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів або участь у цьому процесі. Що стосується найважливіших договорів (договори, що стосуються державних кордонів, оборонних союзів, а також договори, які спричиняють фінансовий тягар для держави або необхідність змін у законодавстві), президент має право на ратифікацію лише за його делегуванням.

Серед інших повноважень глави держави слід назвати право ініціювати референдум. Воно встановлено у Конституції.

Конституція надає право президенту звертатися з посланням до парламенту або до народу. Кожне президентське послання містить не тільки аналіз певної ситуації, а й конкретні пропозиції. І хоч послання юридично не зобов’язує парламентаріїв, фактично його зміст сприймається як законодавча програма виконавчої влади (ст. 39 Конституції Республіки Польща).

Важливе значення мають повноваження глави держави, що виникають у зв’язку з оголошенням надзвичайного стану. У Конституції Польщі оголошення главою держави надзвичайного стану потребує санкції парламенту. Надзвичайний стан вводиться на певний термін, але не довший як на три місяці, і на частині чи на всій території держави у разі виникнення загрози внутрішній безпеці або у випадку стихійного лиха. Протягом дії надзвичайного стану Сейм не може бути розпущеним, а строк його повноважень спливає не раніше як через три місяці з дня закінчення надзвичайного стану. Ні конституційні закони, ні положення про вибори не можуть бути змінені під час надзвичайного стану (ст. 37 Конституції Республіки Польща).

У випадку виникнення зовнішньої небезпеки Президент може ввести воєнний стан на частині або на всій території Республіки Польща, а також оголосити часткову або загальну мобілізацію. При цьому організація державних органів під час воєнного стану й інші юридичні наслідки його введення визначаються Законом (ст. 36 Конституції Республіки Польща).

Як вже було сказано раніше, президент в Польщі обирається строком на 5 років. У результаті перших загальнонародних президентських виборів 1990 року главою держави було обрано Леха Валенсу.

Чергові вибори відбулися в 1995 році. Підготовка до них велась без особливої реклами. З самого початку було зрозуміло, що боротьба піде між кандидатами чи одним кандидатом від лівих сил, тобто, від тих, які входять в правлячу на той час коаліцію Соціал-демократії Республіки Польща і Польської селянської партії, а також деяких коаліційних з ними лівих партій, і з другого боку – кандидатами від так званої "правиці" (цим терміном у Польщі прийнято називати різнорідну масу правих, християнських, націоналістичних партій і профспілкового об’єднання "Солідарність").

Коли розпочалась безпосередня боротьба претендентів на президентський пост, кандидатів з’явилось аж 17 чоловік. Серед цих претендентів співвідношення сил було таким, що, здавалось, ні в кого не викликає сумніву перемога когось з "правиці". Адже 16 претендентам від цього блоку протистояв лише один від лівих сил. Ним був Олександр Кваснєвський – лідер партії Соціал-демократія Республіки Польща (СДРП) і об’єднаного навколо неї Союзу демократичних лівих сил (СДЛС).

Популярний в той час в державі президент Л. Валенса не поспішав офіційно висувати свою кандидатуру. Лише через кілька місяців після оприлюднення програм цілого ряду кандидатів від різних партій він виставив і свою кандидатуру. Підтримала і безпосередньо проводила його передвиборну кампанію невелика, спеціально для цього створена організація – Безпартійний блок підтримки реформ.

К-во Просмотров: 135
Бесплатно скачать Реферат: Становлення та основні засади політичної системи польського суспільства