Реферат: Статусы кабинета министров Украины

Прем'єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на виконання Прог­рами діяльності Кабінету Міністрів, схва­леної Верховною Радою України. Це практично означає, що Конституція Укра­їни відводить Прем'єр-міністрові вирі­шальну роль у визначенні основних напря­мів діяльності Кабінету Міністрів, а також в організації його роботи. Водночас не слід забувати, що Кабінет Міністрів є колегі­альним органом, засідання якого допуска­ють широкий і вільний обмін думками з усіх питань, що розглядаються.

До числа традиційних повноважень Прем'єр-міністра з організації роботи Кабі­нету Міністрів слід віднести: керівництво Кабінетом Міністрів та його засіданнями; розподіл обов'язків між Першим віце-прем'єр-міністром та віце-прем'єр-міністрами; представництво Кабінету Міністрів у між­народних відносинах; підписання актів Ка­бінету Міністрів і т.д.

На Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів покладаються найважливіші функції виконавчої влади. Так, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри Кабінету Міністрів коор­динують у відповідності з розподілом обо­в'язків роботу міністерств, інших підвідом­чих Кабінетові Міністрів органів, контро­люють її. Міністр керує не тільки апаратом міністерства, а й великою кількістю ор­ганів, підприємств, організацій, що вхо­дять у систему його міністерства.

Конституція України встановлює, що Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Прези­дентом України. Таким чином, за загаль­ним правилом строк функціонування Ка­бінету Міністрів залежить від строків пов­новажень Президента. Оскільки Президент обирається на п'ять років (ст. 103 Кон­ституції), Кабінет Міністрів цього складу має працювати п'ять років. Проте строк перебування Президента України на посаді може бути скороченим за умов його відставки, неможливості викону­вати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту або смерті (ст. 108 Конституції). У таких си­туаціях строки припинення повноважень Кабінету Міністрів можуть не збігатися зі строками здійснення повноважень Прези­дента. Кабінет Міністрів може виконувати свої обов'язки до обрання нового Прези­дента, а Прем'єр-міністр - обов'язки Президента, повноваження якого були достроко­во припинені.

Строк повноважень Кабінету Міністрів може бути достроково припиненим неза­лежно від припинення президентських пов­новажень у випадках, передбачених ст. 115 Конституції, яка встановлює підстави від­ставки Кабінету Міністрів або окремих його членів залежно від того, хто був її ініціатором.

Порядок добровільної відставки Кабінету Міністрів.

По-перше, Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові Украї­ни про свою відставку. Здебільшого таке рішення вони, враховуючи його екстраор­динарність, оголошують на засіданні Кабі­нету Міністрів у присутності всіх його чле­нів. У цьому випадку відставка Прем'єр-міністра, інших членів Кабінету Міністрів є добровільною, хоча її завжди виклика­ють, як свідчить міжнародна й вітчизняна практика, істотні обставини й причини (криза в економіці, загальні страйки тощо).

Добровільна відставка не є підставою для автоматичного припинення діяльності Кабінету Міністрів, оскільки вона може прийматися або відхилятися Президентом. У зв'язку з великим політичним значенням такого кроку йому звичайно передують по­передні консультації Кабінету Міністрів із Президентом. Тому випадки відхилення главою держави заяви Прем'єр-міністра, інших членів Кабінету Міністрів про свою відставку на практиці трапляються дуже рідко. Конституція закріплює, що відстав­ка Прем'єр-міністра України має наслід­ком відставку всього складу Кабінету Мі­ністрів, тобто Першого віце-прем'єр-мі­ністра, віце-прем'єр-міністрів та міністрів. Відставка ж інших членів Кабінету Мініст­рів не тягне за собою відставки всього його складу й має розглядатися як нормальне явище в державному житті.

Механізм вимушеної відставки Кабінету Міністрів.

По-друге, відставка Кабінету Міністрів України можлива з ініціативи Президен­та України та в результаті прийняття Вер­ховною Радою України резолюції недові­ри Кабінетові Міністрів України. Причини вимушеної відставки Кабінету Міністрів за рішенням Президента можуть бути найріз­номанітніші, але це, як правило, резуль­тат загострення суперечностей між ними. Відставка Кабінету Міністрів за рішенням Президента не вимагає дотримання яки­хось попередніх умов (наприклад, поперед­ження про відставку й т.д.). Вона може відбутися в будь-який -час, незалежно від ставлення Верховної Ради України до ді­яльності Кабінету Міністрів України.

Резолюція недовіри Кабінетові Мініст­рів, прийнята Верховною Радою, має своїм наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів. Резолюція недовіри - один із найдійовіших засобів забезпечення відпові­дальності Кабінету Міністрів перед Верхов­ною Радою України. Стаття 87 Конституції передбачає такий механізм її прийняття. Верховна Рада за пропозицією не менш як однієї третини її конституційного складу розглядає питання про відповідальність Кабінету Міністрів та приймає резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів більшістю свого конституційного складу. Проте питан­ня про відповідальність Кабінету Міністрів не може розглядатися Верховною Радою більше одного разу протягом однієї черго­вої сесії, а також протягом року після схва­лення Програми діяльності Кабінету Мі­ністрів.

У випадках вимушеної відставки Кабі­нету Міністрів Прем'єр-міністр зобов'яза­ний подати Президентові заяву про від­ставку всього складу Кабінету Міністрів. Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Президентом, за його доручен­ням продовжує виконувати свої повнова­ження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів, але не довше ніж шістдесят днів.

У Конституції встановлюються форми правових актів Кабінету Міністрів України - це постанови і розпоряджен­ня, які є обов'язковими до виконання на всій території України. Постановами Ка­бінету Міністрів здебільшого оформляють­ся рішення, що мають нормативний харак­тер і є найважливішими. Форми розпоряд­жень Кабінету Міністрів набувають рішен­ня з поточних питань.

Акти Кабінету Міністрів України під­писує Прем'єр-міністр України. Процедура підготовки правових актів Кабінету Міністрів передбачає розробку тексту самого акта, пояснювальної записки до нього, а також матеріалів, що містять прогноз соціально-економічних та інших наслідків його реалізації. Проекти актів погоджуються із заінтересованими органа­ми й організаціями.

Кабінет Міністрів України здійснює контроль за виконанням актів, прийнятих ним як безпосередньо, так і через підвідом­чі органи.

Нормативно-правові акти Кабінету Мі­ністрів підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Акти Кабінету Мі­ністрів можуть бути скасовані Президен­том (ст. 106 Конституції).

Центральний орган виконавчої влади.

Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади. Го­ловною ланкою системи органів централь­ної виконавчої влади є міністерства. Вони створюються для організації державного управління в найважливіших сферах соці­ально-економічного й політичного життя і є здебільшого органами галузевого управ­ління. Значення міністерств підкреслюєть­ся тим, до їхні керівники (міністри) вхо­дять до складу Кабінету Міністрів України (ст. 114 Конституції).

Державні комітети - центральні ор­гани виконавчої влади, що здійснюють пе­реважно міжгалузеве управління. Відом­ства (агентства, бюро, управління, комісії) реалізують функції управління в тих сфе­рах, які не охоплюються міністерствами та комітетами.

Конституцією передбачений такий поря­док утворення центральних органів вико­навчої влади. Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента Укра­їни про утворення, реорганізацію та лікві­дацію міїїістерств, інших центральних ор­ганів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом Украї­ни на утримання цих органів. Президент України відповідно до ст. 106 Конституції призначає керівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Він може припинити їхні повноваження на цих посадах.

Функції центральних органів виконав­чої влади України визначаються Указом Президента України «Про загальне поло­ження про міністерство, інший централь­ний орган державної виконавчої влади» 1996 р. Завдання та функції конкретних міністерств та інших органів державної ви­конавчої влади встановлюються положен­нями про згадані органи, які затверджу­ються Президентом. У цих положеннях пе­редбачається відповідальність керівників центральних органів державної виконавчої влади перед Президентом за результати своєї діяльності.

Компетенція міністерств, комітетів та відомств реалізується через видання ними наказів, інструкцій та інших нормативно-правових актів.

Наступною ланкою виконавчої верти­калі влади є місцеві органи виконав­чої влади - місцеві державні адміністра­ції, які здійснюють виконавчу владу в об­ластях і районах, містах Києві та Севасто­полі.

Здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі буде визначене окре­мими законами України.

В областях і районах склад місцевих державних адміністрацій формують голо­ви місцевих державних адміністрацій. Ос­танні призначаються на посаду і звіль­няються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адмініст­рацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої вла­ди вищого рівня. Президент України видає обов'язкові для голів місцевих державних адміністрацій укази й розпорядження, бере участь у формуванні органів виконавчої влади вищого рівня й т.д. Відповідальність голів місцевих державних адміністрацій перед Кабінетом Міністрів України полягає не тільки в тому, що вони призначаються й звільняються з посади Президентом за по­данням Кабінету Міністрів, а й у тому, що Кабінет Міністрів спрямовує й координує роботу всіх органів виконавчої влади, саме він розробляє загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціаль­ного й культурного розвитку України.

Місцеві державні адміністрації в ціло­му підзвітні і підконтрольні відповідним Радам народних депутатів (обласним та районним) у частині повноважень, делего­ваних їм цими радами, а також органами виконавчої влади вищого рівня. Таким чи­ном, не тільки голови місцевих державних адміністрацій, а й самі місцеві державні адміністрації входять у систему подвійного підпорядкування.

Рішення голів місцевих державних ад­міністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодав­ства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада мо­же висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на під­ставі чого Президент України приймає рі­шення і дає обгрунтовану відповідь. Кон­ституція не вказує, яке саме рішення має прийняти Президент, тобто він може пого­дитися із висловленою недовірою і прий­няти рішення про відставку голови місце­вої адміністрації, а може й не зважити на думку ради, давши обгрунтовану відповідь із поясненням свого рішення. Проте якщо недовіру голові районної чи обласної дер­жавної адміністрації висловили дві трети­ни складу відповідної ради. Президент Ук­раїни приймає рішення про відставку го­лови місцевої державної адміністрації.

Місцеві державні адміністрації на від­повідній території забезпечують: