Реферат: Ставлення молоді до органів державної влади правосуддя ЗМІ профспілок та інших соціальних інс
Відносно низьким (в порівнянні з іншими соціальними інститутами та посадовими особами) рівнем довіри користуються Прем’єр-міністр України В.Пустовойтенко та Кабінет Міністрів. В середньому, за період дослідження, він склав для глави уряду десь 15%, а для КМ - 11-12%. Найменші показники довіри до них спостерігалися в січні та березні 1998 року. Вони склали для Прем’єра, відповідно, 11.6% та 12.5%, і для Кабміну - 9.5% та 10.1%. Попри ці коливання громадської думки рейтинг Прем’єр-міністра та Кабінету Міністрів є відносно стабільним: загалом з грудня 1997 року по червень цього у відношенні до В.Пустовойтенко він знизився на 2 відсотки, а у відношенні до КМ залишився таким же - 13%. При цьому достатньо великою (близько третини респондентів) залишається кількість тих опитаних, що не може визначити своє ставлення до них.
Як і у разі Президента, задоволеність діяльністю Кабінету Міністрів та Прем’єра виявилася значно меншою ніж довіра. У відношенні до В.Пустовойтенка вона склала 11.5% у грудні та 8.6% у червні. Для КМ ці цифри були дещо нижчими: 8.2 та 4.8 відсотки.
Можна сказати, що соціально-демографічні особливості тих респондентів, що довіряють КМ та Прем’єру певною мірою повторюють ті, що виокремлювалися раніше у відношенні до Президента. Проте є деякі відмінності. Так, за результатами опитувань, частіше довіряють та більше задоволені діяльністю Кабінету Міністрів та Прем’єра мешканці середніх та малих міст. У той же час, більш критично налаштованими до них виявилися значна кількість керівників підприємств та їх підрозділів.
Як свідчать результати опитувань, певна криза довіри спостерігається у відношенні до законодавчої гілки влади. Про це свідчать як досить невисокі оцінки, які дають респонденти діяльності Голови ВР та Верховної Ради попереднього скликання, так і загальна динаміка зниження рівня довіри та задоволеності їх діяльністю. Так, згідно з даними опитувань, рівень довіри до О.Мороза протягом 4-х місяців (з грудня 1997 року по березень 1998) коливався між 13.7% та 9.3%. У відношенні до Верховної Ради в цілому цей показник складав 11% в грудні, 6.6% в січні та близько 8-9% в березні, травні та червні. Слід зазначити, що найбільшою довірою законодавча влада користується у респондентів з середніми та нижче середнього рівнем доходу. Достатньо часто це студенти, які мешкають у великих місцях. Про недовіру до ВР та її Голови частіше заявляють респонденти з сіл та центральних міст, уключаючи Київ. Серед них значна кількість має середню чи незакінчену середню освіту.
Звертає на себе увагу динаміка змін громадської думки стосовно О.Мороза. За даними опитувань, виокремлюються два періоди, коли ставлення респондентів у відношенні до нього досить явно змінювалося. По-перше, це грудень-серпень, коли мала місце певна негативізація оцінок молоді. Так в січні цього року, порівняно з груднем минулого, відчутно - на 7% - зросла кількість респондентів, що вибрали такий варіант відповіді як “повністю недовіряю” у відношенні до Голови ВР. У той же час, приблизно на 6% скоротився обсяг респондентів. які “скоріше довіряли” О.Морозу. Схожа картина спостерігається і при відповіді респондентів на питання про задоволеність діяльністю Голови ВР: за цей період на 6% зріс обсяг опитаних, що “зовсім не задоволені” його діяльністю та на 5% зменшилася кількість тих, хто “скоріше задоволений”. Як свідчать дані дослідження, це зниження довіри до спікера ВР попереднього скликання мале місце, загалом, в великих місцях. Є тенденція до того, що серед змінивших свою позицію домінують респонденти з “нижче за середній” рівнем достатку. Частіше вони мають вищу освіту. Серед них багато спеціалістів та службовців. Звертає на себе увагу те, що це представники однієї з найбільш соціально незахищенних груп населення. З деякою часткою допущення можна віднести цю молодь до “лівого” електорату, за який змагалися низька партійних угруповань.
По-друге, як свідчать результати дослідження, у лютому відбулася певна мобілізація громадської думки стосовно О.Мороза. Зокрема обсяг опитаних, які не могли визначити рівень довіри до нього, за цей місяць скоротився з 30.7% до 22%. Значна кількість цих респондентів поповнила групу тих, хто “скоріше не довіряє” спікеру, яка, у свою чергу, зросла з 28.4 до 35 відсотків. Дещо інші результати спостерігаються при відповідях респондентів на запитання “наскільки Ви задоволені” діяльністю О.Мороза. Тут ситуація, яка мала місце при відповідях на питання про довіру, певною мірою повторюється але вже у березні. У лютому ж має місце певне зростання рівня задоволеності діяльністю Голови ВР.
Таким чином, вищенаведені результати дослідження можуть свідчити про те, що в сьогоднішньому українському суспільстві поступово знижується довіра та задоволеність діяльністю центральних органів влади. В першу чергу це стосується крупних міст, обласних центрів та відбувається на тлі зміни громадської думки щодо регіональних владних структур.
Розглядаючи ставлення респондентів до регіональних органів влади , необхідно виокремити кілька тенденцій. По-перше, як можна побачити, районні органи влади користуються досить високим рівнем довіри серед населення, який в деякі місяці був вищий за президентський. Зокрема, кількість респондентів, які вибрали такі варіанти відповідей як “повністю” чи “скоріше” довіряю складала у відношенні до голів райдержадміністрацій 16.6% у грудні та 17.9% у червні. А у відношенні до районних рад, відповідно, 16.5% та 18.3%.
По-друге, результати опитувань свідчать, що рівень довіри та задоволеності діяльністю регіональних владних структур певною мірою зростає. Крім тенденції до збільшення обсягу респондентів, що заявляють про свою довіру (задоволеність), про це свідчить і досить відчутне зниження кількості опитаних, які “скоріше” або “повністю” їм не довіряють (не задоволені).
Таким чином, можна сказати, що на тлі загального зниження довіри та рівня задоволеності діяльністю центральних органів влади, відповідні показники у відношенні до регіональної влади досить високі та певною мірою зростають. У зв’язку з цим можна говорити про досить високий рівень легітимності регіональних (в першу чергу, районних) органів влади в порівнянні з легітимністю центральних. Розглядаючи причини цього слід взяти до уваги те, що легітимність регіональної влади має дві складаючи: з одного боку, як представника влади центральної, а з іншого - як виразника інтересів певних територіальних груп (опозиційної Центру “контрвлади”). Згідно з цим, можна припустити існування сьогодні більшого соціального “попиту” на регіональну владу, яка певною мірою б дістанціювалася від політики центральної та виступала б не стільки з ідеологічної позиції, скільки прагматичної - захисту інтересів населення. Здається враження, що цей мотив був одним із провідних на виборах-98, які, загалом, були важливим чинником легітимізації регіональних владних структур та органів місцевого самоврядування. У зв’язку з цим, звертає на себе увагу те, що скорочення обсягу більш критично налаштованих респондентів у відношенні до регіональних владних структур відбулося головним чином з березня по червень.
Як можна побачити, найбільшою довірою у респондентів користуються засоби масової інформації. Про це заявили більше половини опитаних як по загальноукраїнській виборці, так і по виборці сільської молоді. За даними дослідження, серед різних типів ЗМІ за рівнем довіри лідирує телебачення. Про це заявили 62.5% респондентів у грудні та 53.1% - у червні. Дещо нижчі оцінки отримали преса та радіомовлення. Зокрема, періодичним виданням у грудні довіряло 58.9% респондентів, а в червні - 47.2%. Відповідні оцінки у відношенні до радіомовлення склали 57.7 та 49.6 відсотків.
За даними дослідження, попри високу довіру респондентів до ЗМІ, її рівень на протязі опитувань досить відчутно знижувався. Та справжній обвал (на 6-7%) довіри респондентів спостерігався з лютого по березень. В першу чергу, це стосується преси. За період з грудня 1997 по червень 1998 року кількість респондентів, що довіряє цьому соціальному інституту, скоротилася майже на 12 відсотків. У той же час, зріс обсяг респондентів, що не могли визначити своє ставлення до преси та тих, хто “повністю не довіряє” їй. Слід також зазначити наступне: якщо у відношенні до телебачення та радіомовлення динаміка зниження довіри після березня цього року достатньо уповільнилася, то у відношенні до преси це не було настільки відчутно.
Загалом, це можна пов’язати з достатньо активною позицією деяких періодичних видань на протязі передвиборної кампанії 1998 року. Як можна було побачити, низка газет дещо відійшла від ролі “незалежного спостерігача” та достатньо активно брала участь у тих або інших передвиборних заходах. Здається враження, що одним із головних чинників зниження довіри як до різних видів регіональних, так і до центральних ЗМІ стали значна кількість відверто “замовлених” матеріалів статей та передач і розповсюдження інформації про залежність ЗМІ від тих або інших політичних кіл. Це доповнюється рядом судових справ щодо таких періодичних видань як “Україна молода”, “Киевские Ведомости” та закриттям інших.
Певною мірою цією ж причиною можна пояснити і зниження довіри до телебачення. Як свідчать результати опитувань, кількість респондентів, що заявили про повну чи часткову довіру до цього виду ЗМІ за згаданий період скоротилася на 9 відсотків. На 6% збільшився обсяг респондентів, які “повністю не довіряли” телебаченню. До речі, як прояву незадоволеності діяльністю ЗМІ, їх залежністю можна трактувати збільшення (в середньому на 5-6%) кількості респондентів, які вибирають такий варіант відповіді як “важко відповісти”.
Як свідчать дані опитувань, все більш важливу роль як засобу передачі неупередженої інформації для респондентів починає відігравати радіомовлення. Так, на червень цього року, більше респондентів висловили свою довіру саме до цього типу ЗМІ ніж до преси. У той же час, з грудня 1997 року зниження довіри до радіомовлення відбувалося більш повільно ніж у відношенні до телебачення та преси.
Аналізуючи соціально-демографічні особливості тих молодих респондентів, які довіряють ЗМІ, слід виокремити декілька тенденцій. По-перше, слід зазначити, що є певні відмінності у громадської думки стосовно преси і телебачення та радіомовлення. Цим видам довіряють різні аудиторії. Так, як свідчать опитування, найбільшою довірою друковані та електронні засоби масової інформації користуються серед респондентів які мешкають в селах та великих містах (у тому числі, обласних центрах). До того ж є тенденція, що частіше цим інформаційним джерелам довіряють респонденти з більш низькою освітньою ланкою. Серед них багато кваліфікованих робітників, колгоспників.
На противагу цьому, респонденти, що довіряють радіомовленню характеризується більш високою освітньою ланкою. Серед них більше спеціалістів, службовців, студентів. Досить часто представники цієї групи визначають свої доходи як “дуже низькі”. Дещо частіше про свою недовіру до преси та телебачення заявляють опитанні з Києва та невеликих міст.
Що ж стосується радіомовлення, то тут виокремлюються два соціальні профілі тих респондентів, хто заявив про свою довіру до радіомовлення. По-перше, це респонденти - мешканці великих місць (у тому числі, обласних центрів та Києва). Порівняно частіше це молодь з вищою та незакінченою вищою освітою. Серед них багато службовців, підприємців, спеціалістів з середнім рівнем доходу. По-друге, це мешканці сіл, з більш низьким освітнім рівнем та доходом.
Таким чином, на основі даних дослідження, можна сказати, що традиційно висока довіра до ЗМІ зберігається серед мешканців сіл, де преса, телебачення та радіомовлення є майже єдиним зв’язком з “великим світом”. До того ж скандали довкола різних видань та телевізійних каналів тут не були надто поширені. Для мешканців обласних центрів, інших великих місць певною довірою користуються друковані періодичні видання. Здається враження, що тут головну роль відіграє місцева преса. Достатньо стабільним джерелом неупередженої інформації для мешканців крупних місць служить також радіомовлення. Можна припустити, що значення саме цього типу ЗМІ для молоді буде поступово зростати.
За даними опитувань, традиційно високим рівнем довіри користуються силові структури держави (збройні сили і міліція) та органи правосуддя. Так, за період дослідження рівень довіри до збройних сил коливався в межах 57.3% у грудні та 42.2% в червні. Проте, як можна побачити, є певна динаміка до зниження цього рівня. Водночас, зростає кількість респондентів, які не можуть визначити свою позицію стосовно збройних сил. За період вивчення обсяг цих респондентів збільшився майже на 8%. У порівнянні з результатами попередніх досліджень певною мірою змінилися соціально-демографічні особливості тих респондентів, які висловили довіру до цього соціального інституту. Так, звертає на себе увагу, що більше половини опитаних студентів (55-65%) довіряє збройним силам. Також більшою довірою збройні сили користуються серед мешканців обласних центрів, великих міст та сел. За даними опитувань, частіше збройним силам довіряють респонденти з більш високим матеріальним добробутом.
Достатньо значна кількість респондентів (близько 20%) висловила свою довіру до міліції. Частіше це респонденти з “середнім” або “нижче за середній” рівнем матеріального добробуту. Дещо більше за середній рівень міліції довіряють респонденти, що мешкають в обласних центрах та селах. Також, звертає на себе увагу те, що за період дослідження на 7-8% скоротилася кількість респондентів, які “скоріше не довіряють” міліції та збільшилася кількість тих, хто не може визначити свою позицію у зв’язку з цим.
Схожа картина спостерігається і у відношенні до органів правосуддя. Близько 28% респондентів заявляють про свою довіру до цього соціального інституту. Як показують опитування, частіше це респонденти з “низьким” та “дуже низьким” матеріальним становищем.
Як свідчать таблиці №2,3, одним з найбільших рівней довіри серед молоді користуються релігійні організації . Та, якщо респонденти загальноукраїнської вибірки за рівнем довіри розташовують релігійні організації після ЗМІ та збройних сил, то респонденти, що мешкають в селах ставлять їх на перше місце. В першому випадку кількість респондентів, що заявляють про довіру до релігійних організацій, коливається у межах 36 - 32.4 відсотків. У другому вона складає 59.5%. Попрі досить високій рівень довіри до релігійних організацій, у порівняні з попередніми дослідженнями він відчутно скоротився. Навіть за період з грудня минулого року по червень цього кількість респондентів, що заявили про свою довіру них дещо знизилася.
За соціально-демографічними особливостями, серед тих, хто довіряє релігійним організаціям виокремлюються респонденти з невиликим достатком. Частіше це молодь більш зрілого віку, з середньою чи середньою спеціальною освітою. Як вже було зазначено раніше, частіше це мешканці сіл та невеликих міст.
Одним з небагатьох соціальних інститутів, до якого протягом дослідження зріс рівень довіри, виявилися профспілки . Зокрема, з грудня 1997 року кількість респондентів, які “повністю” чи “скоріше” їм довіряють зросла з 19.7% до 21.6%. В той же час, досить відчутно (з 48% до 42.3%) скоротився обсяг опитаних, що заявили про свою недовіру до цього соціального інституту. Проте, як свідчать результати дослідження, частіше довіряють професійним спілкам респонденти з досить великих міст. Також, звертає на себе увагу той факт, що серед респондентів, які вибрали такі варіанти відповідей як “повністю” чи “скоріше” довіряю, переважає молодь з більш високим рівнем освіти. У зв’язку з цим, можна припустити, що у великих містах формується певна культура перетворення “квазі-груп” на “групи інтересів” і більш легального висловлення та досягнення ними своїх цілей.
Висновки:
* Однією з загальних характеристик молодіжної громадської думки, яка виявилася на протязі опитувань, є певна негативізація оцінок стосовно більшості об’єктів дослідження. В першу чергу, це стосується органів центральної влади. Однак, можна сказати, що позиція значної кількості респондентів у відношенні до низки соціальних інститутів (наприклад, владних органів, профспілок) є досить мобільною та - при наявності певних факторів - може змінюватися у досить широких межах.