- епістолярний,

- офіційно-діловий,

- конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна подати у вигляді таблиці:

Назва стилів	Види творів, у яких стиль реалізується	Основні ознаки стилів і жанрів мовлення
		Мета мовлення	Сфера спілкування	Форма реалізації стилю	Мовні особливості стилю
Розмовний	обмін інформацією,думками, враженнями, прохання чи подання допомоги, виховний вплив	побутовістосунки з родичами, друзями, знайомими	діалог	широко використовуються побутовалексика, фразеологізми, емоційно забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, неповні речення тощо
Науковий	дисертація, монографія, стаття,підручник, лекція, відгук, анотація	повідомлення про результати науковихдосліджень	наука, техніка, освіта	монолог	характерні мовні засоби: терміни,спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність, обґрунтованість викладу
Офіційно-діловий	закон, кодекс, статут, наказ, указ,оголошення,доручення, розписка,протокол, акт,інструкція, лист тощо	регулювання офіційно-діловихстосунків	офіційно-ділові стосунки	монолог (діалог)	переважають стилістично нейтральнімовні засоби: стандартна канцелярськалексика, складніречення, немаєемоційно забарвлених слів; викладгранично точний
Публіцистичний	виступ, нарис,публіцистична стаття,памфлет, фейлетон,дискусія	обговорення, відстоювання тапропаганда важливихсуспільно-політичнихідей, сприяннясуспільному розвитку	громадсько-політичне життя	монолог (діалог)	використовуються суспільно-політичналексика, емоційнозабарвлені слова,риторичні запитання,вигуки, повтори; тонмовлення пристрасний, оцінний
Художній	трагедія, комедія,драма, водевіль,роман, повість,поема, вірш, байка	різнобічний вплив надумки й почуттялюдей за допомогоюхудожніх засобів	мистецтво слова	монолог	застосовуються всімовні засоби, особливо широко — слово впереносному значенні

РОЗДІЛ 2. Розмовний стиль.

Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.

Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки:

· безпосередня участь у спілкування;

· усна форма спілкування;

· неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

· невимушеність спілкування;

· непідготовленість до спілкування (неформальне);

· використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

· використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);

· емоційні реакції;

· потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

· Основні мовні засоби:

· емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

· суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

· прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);