Реферат: Суб’єкти застосування адміністративних стягнень у вигляді конфіскації та оплатного вилучення
Взагалі ж то, адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділено значно більша кількість органів виконавчої влади. Так, накладати адміністративні стягнення за певні адміністративні проступки на транспорті можуть: органи морського транспорту, органи річкового транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодо порушень правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом.
Одним із органів, наділених правом розгляду справ про адміністративні проступки є суди районної або міської ланки. Судді є найбільш кваліфікованими у професійному відношенні порівняно з уповноваженими особами інших органів державної влади. Тож не дивно, що до їх компетенції віднесені справи найсерйозніші справи. Так, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, виправні роботи та адміністративний арешт можуть бути застосовані до особи, винної у вчиненні адміністративного проступку лише за рішення суду.
Водночас немає виключного переліку справ, які мають розглядати лише суди, а це і неможливо. Однак оскільки санкції порушеної правової норми нерідко містить основне та обов’язкове додаткове стягнення, одне з яких має застосовуватися органом виконавчої влади а інше судом, виникає зрозуміле питання до компетенції якого органу належить вирішення цієї справи. На, нашу думку, така процесуальна невизначеність породжує дуже багато проблемних питань. Перше питання стосується співвіднесення правової сили рішень винесених різними органами. Адже суд, розглядаючи питання про застосування другого стягнення обов’язково передбаченого правовою нормою може дійти висновку про невинність особи і звільнення її від відповідальності взагалі, однак повноваження суду вданому випадку поширюються тільки на певне стягнення, тож вирішення щодо правомірності застосування основного стягнення можливо тільки під час оскарження. З іншої сторони фактично двічі провадиться процесуальний розгляд справи щодо одного і того ж правопорушення, спочатку органом виконавчої влади, а потім судом. Можливо такі випадки на сьогодні не носять системного характеру, однак при збільшенні складів адміністративних проступків в новому кодексі про адміністративні проступки та в інших законах, збільшиться і кількість санкцій правових норм, що передбачатимуть застосування основного та додаткового стягнення (які мають накладатись виключно у судовому порядку) або альтернативність стягнень. Тож для оптимізації адміністративно-юрисдикційного процесу, зменшення помилок при застосуванні адміністративних стягнень, забезпечення чіткості та прозорості процесуальних дій, на нашу думку доречно було б законодавчо закріпити наступне положення: у випадку, якщо санкція правової норми містить декілька видів стягнень, хоча б одне з яких має застосовуватися судом, то така справа має виключно судову підсудність. Відповідно до такої норми тільки суд, проаналізувавши всі обставини справи і довівши у адміністративному провадженні винність особи має вирішувати яке саме стягнення має застосовуватись, якщо наявна альтернативність, чи має застосовуватися додаткове стягнення, чи має одночасно бути застосоване і основне і додаткове стягнення та відповідно їх розміри.
Правильне визначення суб’єктів певних правовідносин має сприяти глибокому науковому тлумаченню місця окремого суб’єкта в конкретних правовідносинах для того, щоб комплексом прав та обов’язків врівноважити його статус і запобігти можливим правопорушенням. Характерним в цьому випадку є правовий статус державного виконавця, який, з одного боку, наділений владними повноваженнями, а з іншого – законодавством чітко визначені межі цих повноважень.
Виконавче провадження в справах про адміністративні правопорушення характеризується чітко визначеним колом суб’єктів, які приймають участь у адміністративно-деліктних виконавчих відносинах. Потрібно зауважити, що проблема суб’єктів виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення спеціально в літературі глибоко не висвітлювалась. Так, Н.Г. Саліщєва відмічала, що суб’єктами виконання постанов про накладення адміністративних стягнень з однієї сторони є деліквенти, а з іншої - органи державного управління як загальної, так і спеціальної компетенції, щодо окремих адміністративних справ – органи міліції і судові виконавці [17, с. 64]. А.П. Шергін висловлює таку ж точку зору, говорячи, що “постанова про накладення адміністративного стягнення слугує юридичним фактом виникнення правоохоронних відносин між компетентним органом, на який законодавством покладено обов’язок по виконанню відповідного адміністративного стягнення, і правопорушником”. О.К. Застрожная, даючи класифікацію суб’єктів провадження в справах про адміністративні правопорушення, в тому числі і суб’єктів виконавчого провадження, поділяє їх на три групи: а) суб’єкти, які притягуються до адміністративної відповідальності; б) суб’єкти, які притягують до адміністративної відповідальності; в) інші учасники провадження. О.Ю. Якімов, аналізуючи різні точки зору на проблему суб’єктів адміністративної юрисдикції, виділяє окремі підстави їх класифікації: за об’ємом, змістом та характером компетенції; за способом розгляду та вирішення справ; щодо можливості оскарження винесеного рішення [5, с. 230].
Тобто, аналіз суб’єктів виконавчого провадження всіма указаними авторами зводиться до того, що в якості суб’єктів виконання виступають самі юрисдикційні органи (їх посадові особи), у т.ч. спеціальні державні органи (їх посадові особи), а також деліквенти. Іншої класифікації не дається, хоча вичерпною таку групу суб’єктів назвати не можна.
На нашу думку, під суб’єктами виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення необхідно розуміти будь-яких учасників процесуально-деліктних відносин, які у відповідності з адміністративно-процесуальними нормами наділені комплексом прав і обов’язків, а також можливістю вступати в правовідносини щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.
Як відзначає Д.М. Бахрах, не кожний суб’єкт виконавчого провадження є учасником конкретних процесуально-деліктних виконавчих відносин [7, с. 3]. Дійсно, роль і участь того чи іншого учасника виконавчого провадження залежить саме від виду адміністративного стягнення, а якщо бути більш точним, то від правовідносин, які виникають між суб’єктами в процесі здійснення провадження щодо виконання постанови про накладення конкретного виду адміністративного стягнення.
Враховуючи процесуальну роль, яку відіграє той чи інший суб’єкт у виконавчому проваджені в справах про адміністративні правопорушення, пропонуємо наступну класифікацію суб’єктів такого провадження: 1) суб’єкти, які мають особистий інтерес в справі про адміністративне правопорушення; 2) суб’єкти, які сприяють здійсненню виконавчого провадження; 3) суб’єкти, які здійснюють нагляд і контроль за законністю виконання постанов; 4) домінуючі суб’єкти, тобто суб’єкти, уповноважені виконувати постанови про накладення адміністративних стягнень. Вперше поняття “домінуючі суб’єкти” щодо вищевказаних суб’єктів, було запропоновано Н.П. Паригіним [190, с. 6]. Як зазначає С.С. Алексєєв, з юридичної сторони головним у компетенції вказаних суб’єктів є владні повноваження щодо односторонніх, активних, юридичних дій, що призводять до виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин [4, с. 223].
Першу кваліфікаційну групу складають суб'єкти, які мають особистий інтерес у справі про адміністративне правопорушення. Перш за все - це особа, яка піддана адміністративному стягненню - правопорушник, що зобов'язаний підкоритись державному примусу, застосовуваному за вчинений проступок. Такий обов'язок закріплений у ст. 298 КУпАП. Залежно від виду стягнення роль названого суб'єкта у процесі виконання різноманітна. При цьому ми розділяємо активну і пасивну роль деліквента у виконанні постанови в справі. Якщо накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу правопорушник може сплатити самостійно, то його роль активна. При цьому застосовується мінімальний рівень примусу, закладений у самій адміністративно-правовій нормі. У процесі примусового стягнення штрафу роль правопорушника пасивна, оскільки включається спеціальний механізм примусу, що забезпечує виконання постанови незалежно від волі порушника. В деяких випадках деліквент під впливом примусу бере участь протягом всього процесу виконання постанови (відбування адміністративного арешту, виконання виправних робіт, стягнення штрафу в примусовому порядку), в інших - лише частково або взагалі не бере участь у ньому (це, наприклад, позбавлення спеціального права, оплатне вилучення або конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення). Водночас виконання постанов про оплатне вилучення предмета може здійснюватись за участю правопорушника, а реалізація вилученого предмета - без нього (часткова участь у виконанні).
Інший різновид суб'єктів даної класифікаційної групи - потерпілий і його законні представники, адвокат. Вживаючи в ст. 269 КУпАП при характеристиці потерпілого термін “особа”, законодавець пропонує охопити даним поняттям усіх, кому проступком заподіяна моральна, фізична і майнова шкода (громадянам, підприємствам, установам, організаціям). Цьому знаходимо підтвердження в ст. 40 КУпАП, що передбачає порядок відшкодування майнової шкоди, заподіяної в результаті вчинення адміністративного правопорушення. Громадянину проступком може бути заподіяний фізична, моральна, майнова шкода, а юридичній особі (підприємству, організації) - лише майнова шкода. Практика показує, що потерпілий і його законні представники беруть участь у виконавчому провадженні тільки у випадках, коли адміністративним проступком потерпілому заподіяна майнова шкода. У відповідності зі ст. 269, 270, 329 і 330 КУпАП роль потерпілого і його законних представників у процесі здійснення виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення полягає у здійсненні контролю за своєчасним і повним відшкодуванням майнової шкоди. Якщо відшкодування шкоди у встановлений строк і в належному обсязі не здійснюється, то потерпілий і його законні представники вправі проінформувати про це юрисдикційний орган, а також заявити клопотання або принести скаргу на порядок виконання і дії юрисдикційного органа або органа виконання та органу, що здійснює контроль за приведенням постанови в частині відшкодування майнової шкоди до виконання. Вважаємо, що таке реагування з боку потерпілого на порядок відшкодування шкоди повинно відіграти позитивну роль у впливі на порушника, а також - сприяти усуненню недоліків у діяльності по здійсненню контролю з боку відповідних органів і посадових осіб за виконанням постанов в справах про адміністративні правопорушення.
Якщо правопорушник не відшкодував майнової шкоди у строк, установлений ч. 3 ст. 329 КУпАП, постанова направляється юрисдикційним органом до державної виконавчої служби для стягнення шкоди у порядку виконавчого провадження, передбаченого Законом України “Про виконавче провадження”.
У всіх інших випадках, коли громадянину заподіяна моральна або фізична шкода, участь потерпілого в процесі виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення нормативно не урегульована. З огляду на викладене було б, на наш погляд, цілком правомірним більш чітко закріпити право потерпілого і його законних представників на участь у провадженні щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, що у більшій мірі відповідало б законним інтересам потерпілого і сприяло б посиленню контролю за реалізацією обов’язків і прав суб'єктів в даному провадженні.
Другу кваліфікаційну групу складають суб'єкти, які сприяють здійсненню виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення. До них слід віднести виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, адміністрації підприємств та організацій, на яких використовується праця осіб, підданих адміністративному арешту, а також в окремих випадках – поняті, експерти та перекладачі. Умовно їх можна розділити на дві підгрупи:
а) органи (посадові особи), що створюють необхідні умови для виконання постанов про накладення окремих адміністративних стягнень;
б) особи, що засвідчують факт вчинення певних виконавчих дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 КУпАП організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі органи сільських, селищних та міських рад. Роль цих органів заключається в тому, щоб створити необхідні умови для трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту шляхом визначення підприємств та організацій де вони мають працювати. Такі функції, на наш погляд, можна назвати координаційними, де використовуються виконавчо-розпорядчі можливості даних органів щодо найбільш раціонального використання трудових ресурсів, надання допомоги тим підприємствам, організаціям, що потребують гострої необхідності таких ресурсів виробництва.
До цієї категорії слід віднести і адміністрацію підприємств та організацій, на яких використовується праця осіб, підданих адміністративному арешту.
У цю ж підгрупу входять: спеціаліст - оцінювач (експерт), що може призначатися для оцінки вартості оплатно вилученого предмета, а також перекладач, процесуальне положення яких закріплено відповідно в ст. 273, 274 КУпАП.
Поняті беруть участь в адміністративно-процесуальних виконавчих відносинах у двох випадках:
1. Відповідно до ч. 1 ст. 327 КУпАП при виконанні постанови про застосування адміністративного арешту, арештовані піддаються особистому огляду (ч. 2 ст. 264 КУпАП), який проводиться в присутності двох понятих.
2. При проведені опису майна правопорушника державним виконавцем (при виконанні постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, що стягується в примусовому порядку шляхом накладення арешту на особисте майно правопорушника або на його частку в загальній власності) відповідно до ст. 10 Закону України “Про виконавче провадження”.
Ці суб’єкти беруть участь у виконавчому провадженні з метою засвідчення факту вчинення виконавчих дій.
Третю класифікаційну групу складають суб'єкти, що володіють правом здійснення нагляду і контролю за законністю виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. У цю групу слід включити прокурора, голову вищестоящого суду і керівника вищестоящого органу державного управління.
Голова вищестоящого суду незалежно від наявності протесту прокурора по зазначеній в ч. 1 ст. 294 КУпАП категорії справ, може скасувати або змінити постанову нижчестоящого суду про накладення адміністративного стягнення, що спричиняє припинення або зміну основних правовідносин. Проте участь даного суб'єкта цим не обмежується, він може перевірити діяльність державних виконавців, що виконують постанови про зазначені в законі адміністративні стягнення, і застосовувати заходи щодо усунення допущених порушень.
Судовий контроль, як відомо, постійно відігравав і відіграє значну роль у забезпеченні законності в цілому і в процесі здійснення виконавчого провадження зокрема. Особливої ваги це питання набуває останнім часом у контексті запровадження в Україні інституту адміністративної юстиції, з початком функціонування адміністративних судів, відповідно до Закону України “Про судоустрій України” від 21 червня 2001року.
Значні права має і керівник вищестоящого органу. Наприклад, начальник вищестоящого органу внутрішніх справ вправі скасувати або змінити постанову начальника підпорядкованого органу внутрішніх справ про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 173 КУпАП. Наслідки тут будуть такими ж, як у попередньому випадку. Даний суб'єкт має право перевірки діяльності підпорядкованих органів і підрозділів (їх посадових осіб), які здійснюють функції виконання постанов в справах про адміністративні правопорушення, якщо виявить порушення при виконані цих дій. Подібні права керівників органів внутрішніх справ закріплені у відомчих нормативних актах і відносяться до сфери внутрішнього контролю.
Внутрішній (внутрівідомчий) контроль за законністю виконання постанов про накладення адміністративних стягнень має свої переваги, які заключаються в наступному: по-перше, він носить у більшості випадків систематичний, цілеспрямований, безперервний характер; по-друге, він характеризується найбільшою оперативністю, дає можливість отримати постійну інформацію про реальний стан справ у підконтрольній сфері у найкоротші строки; по-третє, вимагає мінімальних матеріальних витрат, пов’язаних із залученням до контрольного процесу інших суб’єктів здійснення контрольної діяльності.
Певними наглядовими функціями щодо здійснення виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення наділений прокурор. Зокрема, згідно з положенням ст. 20 Закону України від 05 грудня 1991 року “Про прокуратуру” та ст. 250 КУпАП прокурор здійснює нагляд за виконанням постанов; сприяє виконанню постанов; реагує на порушення законодавства; зупиняє виконання постанов [11, с. 14]. Причому такими повноваженнями прокурор наділений незалежно від підвідомчості справ про адміністративні правопорушення та підпорядкованості органів (посадових осіб), що здійснюють виконавче провадження.