Реферат: Суб’єктивна сторона злочину

1. Поняття суб’єктивної сторони злочину

2. Поняття та види вини

3. Мотив та мета злочину

4. Помилка та її вплив на кримінальну відповідальність

5. Значення суб’єктивної сторони складу злочину

Використана література

1. Поняття суб’єктивної сторони злочину

Суб’єктивна сторона злочину - це психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків.

Вона утворює суб’єктивний, внутрішній зміст злочину. На відміну від об’єктивної сторони злочину, яка утворює його фактичний зміст може бути безпосередньо сприйнята потерпілим, іншими особами, суб’єктивна сторона характеризується процесами, що протікають у психіці винного й безпосередньому сприйняттю не доступні. Суб’єктивна сторона пізнається тільки шляхом аналізу та оцінки поведінки правопорушника та обставин вчинення злочину.

Суб’єктивна сторона злочину як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків характеризуються виною, мотивом та метою вчинення злочину.

Названі чинники складають зміст суб’єктивної сторони злочину. Вони органічно пов’язані між собою і взаємозалежні, однак кожний з них має свій самостійний зміст. Юридичне значення кожної з ознак є різним.

2. Поняття та види вини

У статті 62 Конституції України закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному Кримінальному кодексі України. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку (ч. 2 ст. 2 КК). Крім цього, ст. 11 КК України визнає злочином лише суспільно небезпечне винне діяння. Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду. Своє подальше закріплення це положення знайшло в ст. 23, де вперше в нашому законодавстві дане загальне визначення поняття вини і на його підставі у статтях 24 і 25 КК України визначені поняття і види умисної та необережної вини. Все це свідчить про недопустимість у нашому праві об'єктивного ставлення за вину, тобто відповідальність особи за вчинене суспільне небезпечне діяння і його наслідки, без встановлення кримінально-правової вини. Отже, чинний Кодекс, на відміну від КК 1960 р., дає визначення вини, чітко окреслює її форми та види і вказує на те, що їхній конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільне небезпечного діяння. Тому констатація наявності певного психічного ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків (вини у формі умислу чи необережності) — це не тільки обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, але і передумова кримінальної відповідальності та покарання.

Відповідно до ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

У кримінальному праві вина розкривається через її зміст, сутність, а також форму та ступінь.

Елементами вини як психічного відношення виступають свідомість та воля, які у своїй сукупності утворюють її зміст. Таким чином, вина характеризується сполученням двох компонентів: інтелектуального та вольового.

Інтелектуальний елемент полягає в усвідомленні (неусвідомлені) суспільно небезпечного діяння та передбаченні (непередбачені) суспільно небезпечних наслідків, а вольовий – у їх бажанні чи свідомому припущенні (легковажному розрахунку на їх відвернення). Передбачені законом сполучення інтелектуального та вольового елементів утворюють дві форми вини – умисел та необережність, зміст яких розкривається у ст.ст. 24 та 25 КК України.

Сутність вини полягає у негативному або байдужому ставленні особи до соціальних цінностей у суспільстві. Особа, що вчинює суспільно небезпечне діяння, спричиняє шкоду правоохоронюваним об’єктам, підтверджуючи тим самим своє негативне (так звана антисоціальна установка) або байдуже чи недостатньо обережне (асоціальна чи недостатньо виражена соціальна установка) ставлення до цих об’єктів.

Ступінь вини –це кількісна категорія , яка враховує рівень суспільно небезпечного прояву злочинного наміру. Вказана категорія оціночна і залежить від низки ознак, таких як форма вини, мотив, мета та інші. Інтелектуальні і вольові ознаки наміру нерозривно пов'язані одна з одною, але де в чому вони відрізняються. Інтелектуальні ознаки наміру відповідають на питання про те, які фактично обставини, що належать до складу конкретного злочину, були усвідомлені і які наслідки даного діяння передбачалися особою. Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їхній суспільно небезпечний наслідок, особа тим самим усвідомлює протиправність своєї поведінки.

Форма вини – це законодавча конструкція сукупності інтелектуального та вольового елементів, яка і визначає зміст вини та її форму.

Статтями 24, 25 КК України передбачено дві форми вини: умисел та необережність.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий.

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу свідчить, що вони мають багато спільного, їх аналіз дає можливість виділити три розпізнавальні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків, а саме:

- усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння;

- передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

- бажання настання таких наслідків або свідоме їх допущення.

Перші дві — усвідомлення і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання настання наслідків або свідоме їх допущення — його вольову ознаку. При вчиненні конкретних злочинів можливі два варіанта поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Таке їх співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий.

Частина друга статті 24 КК України визначає, що прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Ці ознаки належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони різні за своїм змістом. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння означає не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину (значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин), а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості. Відсутність усвідомлення може свідчити про неосудність особи на час вчинення діяння або про відсутність умислу. Передбачення означає, що у свідомості особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення має конкретний характер. Особа має чітке уявлення про те, що саме від її конкретного діяння неминуче настануть чи можуть настати певні суспільно небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу — це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Найчастіше особа прагне у цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу, тому діє свідомо і цілеспрямовано.

Відповідно до ч. 3 ст.24 КК України непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--