Реферат: Сучасна італійська дитяча література

Тысячи брызг рассыпают фонтаны.

В темном подвале по стенке всегда

Медленной струйкой стекает вода...

Велике місце у віршах Родарі займають «дорослі» теми: боротьба проти війни, дружба народів, прагнення до соціальної справедливості. Але всі ці теми і персонажі, породжені суспільною боротьбою, вбрані в художні форми, доступні сприйняттю дитини.

Родарі має свіжий і гострий погляд на світ. Показуючи дитині прості, звичні явища, він відкриває в них глибину, незвичайність, зв'язує природу і людину, одушевлює світ предметів, явищ. Використовуючи несподівану поетичну асоціацію, Родарі розкриває значне в повсякденній події, у «маленькій людині». Прикладом може служити чотирьохрядковий вірш «Точильник»:

На педаль нажимая ногою,

Он вращал колесо ремешком.

Колесо он носил за спиною,

А ходил по дорогам пешком.

Уміння поетизувати Родарі оригінально розкрив в своїй «Книжці помилок» (1964). Письменник висміяв найбільш розповсюджені орфографічні і синтаксичні помилки, що зустрічаються в школярів. І от у коротеньких «філастроке» ожили знаки питання, пересварилися коми і тире, застрибали подвоєні голосні і приголосні, змінюючи зміст слів.

Блискучі переклади віршів Родарі на російську мову зроблені С.Я. Маршаком, що зумів зберегти національний колорит «філастроке» – передати своєрідний гумор автора. Завдяки цим перекладам поезія Родарі завоювала успіх у багатомільйонного дитячого читача.

Наприкінці 1950 року на сторінках журналу «Піоньєре», редактором якого був тоді Родарі, з'явилася його повість-казка «Пригоди Чиполіно», що незабаром вийшла окремим виданням. Ця повість-казка є одним з найбільших удач письменника.

«Пригоди Чиполіно» найтіснішим образом зв'язані з традицією «Пригод Пінокіо». Як і в казці Коллоді, реальна дійсність переплітається в книжці Родарі з живою і дотепною фантазією, але соціальна спрямованість виражена набагато сильніше. Герой казки хлопчик-цибулинка («чипола» італ.– цибуля) мандрує по рідній країні, Лимонному королівству, заступається за друзів-бідняків, бореться з гнобителями – злісним кавалером Помідором і жорстоким принцом Лимоном, дурить іноземного сищика містера Моркоу. Цей казковий світ, «де всі люди змахують на які-небудь овочі», досить походить на Італію. Наприкінці оповідання Чиполіно і його друзі скидають принца Лимона і встановлюють «вільну республіку», де всі діти ходять у школу.

Книга Родарі написана у вільній і невимушеній манері, вона пронизана задеркуватими веселощами. Гумор Родарі також родинний «Пригодам Пінокіо». Так, цілком у дусі глузливих парадоксів Коллоді кавалер Помідорів нагло заявляє підлабузникові Зеленому Горошкові: «Якщо ти адвокат – стало бути, я правий».

Успіх Чиполіно спонукав Родарі написати ще кілька казок: «Подорож Блакитної стріли» (1952), «Джельсоміно в країні брехунів» (1959), «Казки по телефоні» (1961), «Торт у небі» (1966) і інші. Усе це – веселі казки, у яких завжди звучить правда життя сучасної Італії, у забавний сюжет вплітаються і глузування, що бичують, і високі моральні і громадянські поняття.

У «Подорожі Блакитної стріли» розповідається про долі багатьох бідних дітей Італії, батьки яких не в змозі «замовити» різдвяні подарунки для своїх дітлахів. У країні брехунів, куди потрапляє хлопчик Джельсоміно, закон про загальну брехню виходить від володаря, що був піратом, Джакомона, який любить вимовляти «громові мови з балконів». Вже одна ця деталь безпомилково вказує на те, що Родарі натякає на Муссоліні з його брехливою демагогією, що вивертала навиворіт моральні поняття і суспільні явища. Метафора «називати чорне білим» стає в повісті Родарі основою казкового переосмислення дійсності. А голосний голос самого Джельсоміно, що руйнує стіни в'язниць, – це голос народної правди. Цікаво, що в цій казці Родарі є явний переклик з «Трьома товстунами» Ю. Олеши.

Особливо поетичними є «Казки по телефону», у яких звучать фольклорні мотиви, дотепно спровоковані на сучасну дійсність. Ходячі висловлювання, прислів'я і приказки матеріалізуються в реальному образі. Так, приказка «будинок з морозива, як у Болоньї» породжує казочку про веселе народне свято, коли жителі прикрашають вибудований на площі пломбірно-цукатний .палац. Розсіяний хлопчик втрачає не тільки книжки і зошити, але і пальці, вуха, а добрі сусіди підбирають і приносять мамі. Глузливі казочки застерігають дітей від неробства і чванства, обжерливості і брутальності. Родарі повною мірою виявив тут свій дарунок поетизувати світ. Так, казка «Синій світлофор» розповідає про те, як застопорився вуличний рух через незрозумілі сині вогні на перехресті. А світлофор просто хотів дати людям сигнал, що «шлях у небо вільний». Легка, витончена фантазія письменника надихає світ, учить бачити в ньому світлі і високі початки.

Твори Родарі вороже зустрічалися італійською консервативною критикою, яку лякала демократична та соціальна спрямованість його віршів і прози. Проте книги Родарі проклали собі шлях до сердець італійських дітей; багато з них відзначені літературними преміями, передаються по радіо і телебаченню. Його казки включаються в шкільні книги для читання. Джанні Родарі – лауреат Міжнародної премії ім. X. К- Андерсена, що відзначає світове визнання творчості письменника.

У 1973 році вийшла нова книга Родарі з незвичною назвою: «Граматика фантазії. Введення в мистецтво придумування історій». Ця книга написана в легкій і витонченій формі есе про фантазію, уяву, його «механіку» і роль у творчій діяльності дитини. Родарі в цьому дослідженні підводить підсумки свого письменницького і педагогічного досвіду, багато в чому спираючи на радянську педагогічну думку. Автора цікавить проблема розвитку творчого початку в дітей. Він учить дорослих грати з дітьми – фантазувати, придумувати, складати. «Граматика фантазії»– не трактат, а введення в захоплюючу гру, основа якої – серйозна наукова теорія, перевірена педагогічною практикою. Книга перейнята любов'ю до дітей, у вільній і невимушеній формі вона прилучає їх до поезії слова, «Я хотів і тут залишитися казкарем, що розповідає про своє ремесло», – говорив Родарі в інтерв'ю з приводу своєї «цікавої граматики».

Ряд розділів книги присвячений аналізові структури казки і різних способів її побудови. У книзі живуть образи і приклади з народного життя, герої італійських народних казок, нею прикрашають промовки і байки, які самі собою виникають з асоціацій, із гри слів і співзвучностей. М'який гумор сполучається в ній з живою манерою викладу.

«Граматика фантазії» Родарі переведена на багато мов. Ідея, що лежить в основі «Граматики», проста: вона зводиться до того, що уява не є привілегією деяких, а те, що нею наділені усі. «Граматика фантазії» стала посібником для італійських педагогів і студентів, що займаються дитячою психологією і методикою викладання.

В останні роки в Італії висунулася ціла плеяда молодих дитячих письменників і письменниць. Їхні книги відзначені справжнім розумінням дитячої психології. Твори Марчелло Арджиллі, Рене Реджані, Джованні Піреллі усе більш успішно конкурують з «жовтими» поліцейськими романами американського походження і сентиментальними книгами, що фабрикуються католицькими видавництвами.

У 1954 році журнал «Піоньере» опублікував повість – казку Марчелло Арджиллі (1926) і Габріели Парки (1926) «Пригоди Гвоздика», що продовжує традицію Коллоді. Професор Пилукка майструє собі залізного синочка Кьодино («кьодино» італ.— гвоздик), який є неслухняним і легковажним, але має добре, прихилисте серце, як і дерев'яний Буратіно. Ворогом Пилукки і Кьодино є жадібний багатій Чиччетті, який командує цілою армією поліцейських, але зазнає поразки від залізного хлопчика, що вмовляє танки і пушки не бути знаряддями для війни. Марчелло Арджиллі – автор дитячих повістей: «Піонери Валлескури» і «Ватага із Сан-Лоренцо». У цих книжках письменник звертається до реального життя італійських дітей, що живуть у болотистій місцевості дельти ріки По у бідному римському кварталі.

«Піонери Валлескури» – історія організації піонерського загону в селі. Піонерам приходиться бороти з забобонами і протидією церкви і багатіїв. Поступово вони завойовують довіру інших хлопців, загін росте. Справжній моральний іспит для загону настає в дні повені, що знищила селище. Мужність, взаємна підтримка, турбота про старих і дітей – це шляхетне поводження юних піонерів покоряє серця їхніх супротивників. Справжньою трагічною правдою дихає в книзі опис страшного нещастя, що дуже часто осягає Італію.

У «Ватазі із Сан-Лоренцо» Арджиллі обирає трохи банальний сюжет: група хлопців допомагає сліпому хлопчикові врятуватися від убогості, знайти собі місце в житті. Однак письменник уникає зайвої сентиментальності, показуючи, як добра справа хлопців допомагає їм самим об'єднатися, задуматися над життям.

Однією з останніх дитячих книг Марчелло Арджиллі є повість «Десять міст», написана прозаїчним текстом з веселими віршами. Марчелло Арджиллі веде своїх читачів у десять вигаданих напівфантастичних міст із виразними назвами, що відразу говорять самі за себе: серед них — прекрасні міста Поетонія, Олімпійськ, Рафаелія, Архітекторія; також є на цих сторінках Поліцейськ, Солдафонія, Хазяїнопіль, Машноградос. Перші міста уособлюють кращі людські властивості і спонукання (захоплення поезією й образотворчими мистецтвами в Поетонії, Архітекторії, спортом в Олімпійську). А опис життя в містах іншого плану застерігає проти тих каліцтв і перекручувань людської натури, людського суспільства, що породжуються буржуазною цивілізацією, самим капіталістичним ладом. У місті Поліцейське стеження за громадянами досягла такого розмаху, що поліцейський агент Гаетано, він же Ікс-3, підозрює в грабежі. самого себе. Справа закінчується тим, що Гаетано сам себе заарештовує й укладає у в'язницю.

Але, мабуть, найстрашнішим є місто Хазяїнопіль, де навіть у повітря є хазяїн: зроби вдих – одержуй рахунок. У цьому місті є хазяї навіть у людських душ – тих, хто покорився з підлеглим, напіврабським положенням, не хоче боротися за волю і своє достоїнство, а плекає мрію самому стати хазяйчиком. Герой Вальдо, так і постарів з цією жалюгідною нездійсненою мрією. Але є в місті й інші людях, що нехтують власництво, у кого в душі горить світло, а в очах «миготить щось, що нагадує птаха у високому польоті».

І нарешті, Машиноградос, де механізовано усе – не тільки робота і побут, але і сама людина. Письменник застерігає проти наївної віри в нелюдську машину, що ніколи не зможе замінити людської душі, з її поривами, стремліннями, пристрастями, любов'ю до поезії і мистецтва.

Прагнення «показати справжню Італію», без прикрас, із усіма важкими моральними і соціальними проблемами, що постають перед молодим поколінням, характерно для творчості письменниці Ріпі Реджані (1929). Її книги присвячені італійському Півдневі, економічна і культурна відсталість якого робить положення дітей особливо трагічним. У своїх повістях «П'ятеро хлопців і один собака», «Потяг Сонця», «Завтра, післязавтра...», Реджані ставить задачу перебороти забобони й упередження, що існують у жителів континентальної Італії у відношенні сицілійців. «Потяг Сонця» розповідає про долю цілої родини, що переїхала із Сицилії в Турін. Важко селянам – жителям півдня пристосуватися до міського життя, важко подружитися з «жителями півночі», але життя показує, що сицілійська дівчинка з честю виходить із серйозних іспитів, вона знаходить вірних друзів серед нових знайомих.