Реферат: Сучасна українська освіта в контексті перспектив світового розвитку
Утім, не слід робити висновок, що Програма інформатизації була підготована без достатньої проробки. Більш нелогічним та авантюрним було б висування пріоритету інформатизації саме освіти, заміна підтримуючої моделі освіти випереджальною. Для прийняття таких радикальних перетворень крім глибокої аналітико-синтетичної проробки і можливостей більшої варіативності рішень на державному рівні в умовах жорсткої кризи потрібна певна мужність, уява і віра в ідею.
Сучасні реалії такі, що зрілість інформатизації освіти корелює з рівнем могутності і добробуту тієї чи іншої держави. Загалом у сучасній економіці існує уявлення про держави 1-го, 2-го і 3-го поколінь. У перших акцент робиться на таких галузях як машинобудівництво, хімічні технології, сільське господарство, виробництво енергії тощо. При цьому головешці значення мають природні ресурси держави.
У державах 2-го покоління основу економіки складають наукоємні технології - мікроелектроніка, обчислювальна техніка, малотонажна хімія. Ключове значення здобуває освітній рівень населення, технологічна культура, психологічні установки людей.
У державах 3-го покоління основним продуктом стають нові технології і нові ідеї. При цьому найважливішим ресурсом стає творчий потенціал еліти суспільства. Вища освіта в разі успішного розвитку держави дає змогу переходити від одних ресурсів до інших, від виробництва продуктів, або машин до виробництва ідей, у чому не малу роль відіграє стратегічне і інноваційне управління.
Чи здатні українці як нація розширити рамки своїх можливостей? Для цього необхідні перш за всі зусилля самосвідомості. Не заклики до вирішення проблем, а заклик до створення і опанування нових сфер діяльності. Це вже питання не макроекономіки, а макромислення, з якого випливають конкретні кроки в конкретних умовах.
За висновками експертів в умовах радикального ускладнення життя суспільства, його технічної і соціальної інфраструктури вирішальною стає зміна взаємовідношення людей і інформації, яка е таким же стратегічним ресурсом суспільства. «Інформаційна революція», як і попередні «аграрна» і «індустріальна» революції, вирішуючи одні проблеми, породжує нові. Однією з таких проблем є «інформаційний вибух», тобто надлишок доступної багатьом сучасним людям інформації, якої з'являється більше, ніж спроможна переварити людська свідомість. Він слугує причиною зниження якості мислення серед людей, у тому числі освічених членів сучасного суспільства. Інформаційне перевантаження - це реальність. Фахівці скаржаться, що смороду не встигають стежити за оперативною інформацією, яка відноситься до їх предметної області. При цьому величезні обсяги інформації, особливо зібрані у вигляді статистичних даних, стають полем для помилкової, упередженої, або навмисно фальсифікованої їх інтерпретації. Небезпека того, що нечисленні «експерти», контролюючі інформаційні потоки, можуть експлуатувати менш освічену частину населення, стає реальністю. Ті, хто не має достатнього доступу до інформаційних систем, будуть знаходитися в досить невигідному становищі.
Інформатизація змінює і наукові альтернативи.
Якщо XX ст. було століттям аналізу і пройшло під знаком спеціалізації, народження нових професій на стиках наук і сфер діяльності, те XXI ст. обіцяє бути століттям синтезові, узагальнюючих багатодисциплінарних підходів, століттям не «вузьких» професіоналів, а фахівців «з розв'язання проблем».Стрімко зростає новий клас у суспільстві - клас освічених «інтелектуальних службовців» або, як його інакше називають - «клас людей знання». Цей новий клас у США, Японії, низці інших країн вже сьогодні складає більше за половину зайнятого населення.
Відмінність інформатизації від інших промислових революцій полягає в тому, що вона основними своїми результатами належить до області спілкування людей або, іншими словами, до області інформаційного виробництва.. Принципово важливим у «інформаційному суспільстві», становлення якого прогнозується в США і Японії до 2020 долі, а в Західній Європі - до 2030 долі. На думку Міжнародної комісії з освіти для XXI ст. існує реальна небезпека того, що вкорінюватися два типи суспільства - динамічних і відстаючих, причому це буде залежати від доступи окремих осіб до технологій отримання інформації.
Одним з головних інструментів в освіті, що відкриває шлях у новий світ, є інформаційні технології. Смороду дозволяють змінити системні властивості найважливіших компонент нашого буття. Розробка стратегії розвитку і використання інформаційних технологій у сфері освіти е однією з ключових проблем стратегічного планування, як на національному, так і на глобальному рівні. Темпи і напрями змін на нинішньому етапі визначаються не обчислювальною технікою і можливостями телекомунікація, не програмними засобами, а людьми, їх готовністю до змін. Їх запитами і проблемами. Тому інформатизація освіти у світі загалом, і в Україні, що переживає кризовий період свого розвитку, має величезне значення. Мі вступаємо в добу «інформаційної економіки», яка відрізняється своїми законами і «правилами гри».
Однак не лише інформаційні технології і системи сучасні комунікації визначили інноваційну домінанту в даний година. Не менш значимим явищем, про що вже згадувалося вище, можна вважати збільшений потенціал людської особистості, що призвів до виявлення стійкого принципові гуманізації суспільства – це пояснюється поруч причин як соціально-економічного, так і внутрішньонаукового характерові. Інтенсивне зростання знання про людину привели до радикальної перебудови традиційних сфер соціальної практики насамперед науки, освіти і управління.
У другій половині ХХ століття під впливом герменевтики, що прийшла на зміну сцієнтистським уявленням про науку як про раціонально організовану інтелектуальну систему виробництва наукового знання, відбулося розуміння важливості механізмів особистісного знання і типів комунікації вчених. Тім самим традиційна гносеологічна модель науки як раціонально організованої, інформаційно-інтелектуальної системи, доповнюється ще і як комунікативно-особистісною (яка допускає ірраціональну детермінацію у виді натхнення, підсвідомості, розуміння, рефлексії, спілкування і т.п.). Таким чином, на зміну моделі науки як самодостатньої пізнавальної діяльності приходити розуміння її як саморегулюючої системи з рефлексією. Якщо цей перехід у наукознавстві означавши відхід від раціоналістичної методології сцієнтистськи-технократичного типові до екзістенціально-герменевтичного типові, то в соціальній практиці освіти схожі тенденції виражаються в ствердженні примата сучасної гуманістичної педагогіки над традиційно-дидактичною. При цьому на зміну загальному спеціальному предметно-орієнтованому навчанню приходити додаткове (базово-дисциплінарне) паралельно здійснюване, безупинне навчання (поза конкретною установкою), покликане здійснити і забезпечити «особистісний зріст» шкірного учня - і дитини, і дорослого протягом практично всього життя людини.. Саме таке навчання зобов'язане створити систему «випереджальної» освіти, як основу соціально-духовної інфраструктури, покликаної забезпечити становлення індивідуальності людини і розкриття її потенціалу, нагромадження і проживання унікального досвіду, її рефлексію і розвиток, а також самоактуалізацію і самореалізацію «я-концепція», багатство самовираження в спілкуванні і творчості.
Внаслідок зрушення в моделях навчання відбуваються значні зміни й у цінностях, формах і методах освіти. Так, його провідними цінностями стає не засвоєння норм стосунків і формальних знань і умінь, а гуманність взаємин, воля самопрояву, культивування індивідуальності, творче самовираження і т.п. На додаток до традиційних форм засвоєння знань і раціонально-дидактичним методам навчання, розвиваються емоційно-комунікативні і рефлексивні методи інтенсивно-ігрового тренінгу. Смороду забезпечують корекційний (И.Н. Семенов), психологічний і розвиваючий ефект розкриття і реалізації індивідуально-творчого потенціалу кожної людини в процесі його безупинної освіти в спеціально створеній для цього середовищу.
У даний година науковий апарат нових психолого-гуманітарних і знань починає активно входити в систему сучасної української педагогіки, формуючи методологічний статус нових педагогічних концепцій і навіть галузей науки («акмеології»). Для сучасного етапу становлення даної галузі наукових знань характерний швидкий ріст її авторитетові, що виразив у створенні ряду соціальних структур - кафедр і факультетів, лабораторій у вузах. Одним з перших розроблювачів концепції і технології «безупинного навчання», перспективних дидактичних орієнтацій в освіті, зв'язаних з мотиваційним і суб'єктивно-діяльнісним підходами організації навчального процесу, із проблемами таксономії цілей навчання, задоволення прагматичних, пізнавальних, і творчих інтересів, технології «безупинного навчання» стала Київська міжрегіональна академія управління персоналом - вищи навчальний і науково-дослідницький застава, що професійно займається проблемами персоналові-менеджментові і бізнесу .
Найбільшим явищем у даній області можна вважати формування наукової галузі знань «акмеології», створення самостійного наукового напрямку, очолюваного відомим ученим - доктором психологічних наук, професором, завідувачем кафедрою Академії управління при Президенті Російської Федерації - И.Н. Семеновим, Міжнародною академією акмеологічних наук і журналові «Акмеологія». Дослідження в даній області сталі значним внеском у розробку нових науково-педагогічних технологій.
Інтенсивно розвиваються останнім годиною нові наукові підходи області гуманітарних наук у взаємодії з теорією управління, педагогікою і психологією істотно змінюють акценти у визначенні сутності безупинної освіти У своїй монографії «Акмеологія - новий напрямок у гуманітарних науках» И.Н. Семенов відзначає, що в «...сучасному науковому погляді на дану проблему домінує не структурний, а методологічний принцип, що акцентує розвиток творчих здібностей професіоналів з урахуванням різних аспектів підготовки кадрів і вдосконалення їх кваліфікації. Кваліметричні показники нових технологій відбивають аспекти життєдіяльності людини з врахуванням його найважливіших факторів:
- вікових (педологічний, андрологічний і геронтологічний),
- освітніх (діагностика розвитку знань і умінь у системі загального, професійного і безупинної освіти);
- професійних (визначення можливостей і результатів трудової діяльності);
- креативних (визначення затрачуваних зусиль і успішності їхньої реалізації шляхом з'ясування рівня професіоналізму, рефлексивного-інноваційного потенціалу його удосконалювання до ступеня майстерності й оцінки соціальної значимості результатів, отриманих у процесі творчості);
- рефлексивних (зв'язаних із самосвідомістю й особливостями самовизначення і мотивації особистості, як розвивається «я» і розумінням партнерів у процесі трудової діяльності).
Література
1. Алексюк А.Н. Педагогика: Учебное пособие для университетов.- Киев: Вища школа,1985.-112с.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998. – 436 с.
3. Антология педагогической мысли Украинской ССР/Сост.-Н.П.Калиничен-ко.- М.:Педагогика, 1988.-640 с.
4. Гулузинский В.М., Евтух Н.В. Педагогика: теория и история. – Киев: Вища школа, 1995.-237.
5. Давыдов В.В. Теория развивающего обучения,‑М.; Высшая школа., 1996.‑376с.
6. Деркач А.А.Семенов И.Н. Основи загальної і прикладної акмеології. - М.: 1995.