Реферат: Сучасне соціально-демографічне становище в Україні

Поява у 2000-2001 роках стійких ознак грошово-фінансової стабілізації і зростання економіки України, позитивна динаміка ВВП, промислового та сільськогосподарського виробництва, зростання реальних грошових доходів населення засвідчили наявність вихідних передумов для поступового поліпшення рівня та умов життя населення. Проте не слід забувати, що, за даними Держкомстату, протягом 1990-1999 років обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислового виробництва на 48,9 %, виробництва продукції сільського господарства на 51,5 %. Навіть з урахуванням тіньової складової економіки, яка за цей час суттєво зросла та сягає нині, за різними оцінками, від третини до половини сукупного економічного потенціалу, реальне скорочення ВВП за роки реформ є надзвичайно значним і склало близько 40 %. Наведені цифри засвідчують глибину кризових процесів, а відтак - реальні масштаби втрат та, відповідно, простору для дій з відновлення економічного потенціалу та рівня життя українських громадян.

Викликає занепокоєння також сучасний стан низки складових національної економічної системи. Зберігаються вагомі передумови відновлення інфляційних процесів та зниження курсу національної валюти. Спостерігаються труднощі з наповненням дохідної частини державного бюджету. Практично не поліпшується фінансове становище більшості підприємств. Зменшення обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну в першій половині 2001 року засвідчує збереження несприятливого інвестиційного та підприємницького клімату в Україні.

Вищезазначені чинники не могли не здійснити негативний вплив на рівні зайнятості та доходів населення.

Зайнятість та ринок праці в Україні

Чисельність економічно активного населення в останні роки залишалась в Україні практично незмінною. У 2000 році до його складу входило близько 23,1 млн осіб, або 63,6 % від загальної чисельності населення у віці від 15 до 70 років. В той же час, в самому складі економічно активного населення відбулися суттєві структурні зміни. Так, за останні п’ять років чисельність осіб у працездатному віці, які припадали на кожних 100 зайнятих осіб старшого віку та підлітків, скоротилася з 850 до 700. Це стійка ознака поступового зростання навантаження на працездатних осіб з боку тієї частини населення, яка в силу існування певних фізіологічних обмежень не може бути повноцінно зайнятою в суспільному виробництві.

Процес формування сучасного ринку праці відбувається в умовах його адаптації до економічної ситуації та державної політики щодо структурної перебудови економіки. Основними факторами, що визначають відповідні зміни у сфері зайнятості населення, є роздержавлення власності, темпи й ефективність приватизації, розвиток малих та середніх форм бізнесу, державні пріоритети щодо розвитку окремих галузей і територій, інвестиційна та фіскальна політика, а також демографічна структура населення і зміни вартості робочої сили в різних секторах економіки.

Згідно з даними офіційної статистики, чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася протягом 1991-2000 рр. на 4,6 млн чоловік і становила у 2000 році 20,4 млн чоловік. У 2000 році порівняно з 1999 роком вона зменшилася на 2,5 %. В галузевому розрізі також відбувається поступовий перерозподіл робочої сили між видами діяльності. Так, у 2000 році у порівнянні з попереднім роком найпомітнішим було зменшення чисельності зайнятих в торгівлі, громадському харчуванні (на 10,8 %), будівництві (на 8,0 %), промисловості (на 5,6 %). Водночас намітилася позитивна динаміка в зміні чисельності зайнятих в сільському і лісовому господарствах (включаючи зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві). Чисельність зайнятих в цих галузях збільшилась з 4,93 млн осіб у 1999 році до 4,94 млн осіб у 2000 році, що свідчить про поступову активізацію сільського населення у напрямі розширення масштабів виробництва в рамках особистого підсобного господарства, розвитку самозайнятості.

Останнім часом спостерігається тенденція до поступового скорочення частки зайнятих на підприємствах державної форми власності та відповідного збільшення зайнятих в недержавному секторі економіки. Так, частка зайнятих на державних підприємствах за 2000 рік зменшилася з 35,5 % до 34,4 %, на підприємствах колективної форми власності (колективних та орендних (сільськогосподарських) підприємствах) з 38,7 % до 36,1 %. Водночас відбувається процес інтенсивного переливу зайнятих у приватний сектор економіки, зростає чисельність працюючих на приватних, сімейних підприємствах, в фермерських господарствах та самозайнятих.

Поряд із змінами пропорцій в розподілі зайнятих за формами власності, відбуваються значні зрушення у розподілі працюючих за статусом зайнятості. Частка осіб, які працювали не за наймом (зайняті самостійною діяльністю, в особистому підсобному сільському господарстві, роботодавці та інші) зросла з 23,8 % у 1999 році до 25,6 % у 2000 році (на 225,5 тисяч осіб). Кількість же працюючих за наймом в галузях економіки скоротилася на 1,7 процентного пункту, або на 780,7 тисяч осіб.

За даними вибіркового обстеження промислових підприємств, третина підприємств (33,8 %) могла б виробляти запланований обсяг продукції з меншою чисельністю працівників. При цьому надлишкова чисельність працівників на підприємствах, за оцінкою керівників, становила в середньому 25 % зайнятих. Незважаючи на це, переважна більшість підприємств продовжує утримувати надлишкову чисельність зайнятих. Це пояснюється, в першу чергу, скрутним фінансовим становищем більшості підприємств, що робить неможливою виплату вихідної допомоги при скороченні кадрів, а також бажанням керівників підприємств зберегти кваліфіковану робочу силу та зменшити майбутні видатки на відновлення кадрового потенціалу в разі поліпшення фінансового становища.

Адміністрація підприємств почала широко використовувати такі заходи, як надання неоплачуваних відпусток, скорочений режим робочого дня чи тижня, тимчасове призупинення виробництва. В результаті застосування цих заходів формальні обсяги зайнятості зберігаються, проте така «зайнятість» вже не забезпечує працівникам належних ресурсів для існування та відтворення робочої сили. Характерно, що в стані прихованого безробіття перебувають переважно працівники з високим рівнем освіти і кваліфікації. Підприємства не зацікавлені у збереженні низькокваліфікованої робочої сили, проте висококваліфіковані спеціалісти є необхідними для можливої технічної реорганізації та технологічного переозброєння виробництва.

Незважаючи на застосування вищезгаданих заходів, чисельність безробітних протягом 2000 року продовжувала зростати. У першому кварталі 2001 року вона становила 1149,2 тисяч осіб (рівень безробіття 4,2 %). Протягом першого кварталу 2001 року дo дepжaвнoї cлyжби зaйнятocтi по дoпoмoгу в пoшyкax poбoти звepнyлocя 122,1 тисяч гpoмaдян, щo нa 20,7 % бiльшe, нiж за відповідний період 2000 pоку. Бiльшy чacтинy з ниx cклaдaли жiнки (52,6 %), майже 33,3 % - молодь у вiцi дo 28 poкiв. Найбільш швидкими темпами продовжує збільшуватися чисельність безробітних, які проживають у сільській місцевості. Протягом цього ж періоду 2001 року їхня чисельність збільшилась на 9,7 %. У складі безробітних, які перебували на обліку, майже 52,2 % становили особи, які займали робочі місця, а особи, які займали посади службовців, - 30,9 %.

В той же час, за даними щоквартальних обстежень домогосподарств у першому кварталі 2001 року реальний рівень безробіття в Україні становив 12,1 % від економічно активного населення у віці 15-70 років, або 2754,9 тис. осіб (за той же період 2000 року 11,5 %, або 2607,2 тис. осіб).

Зростає чисельність безробітних, основною причиною безробіття яких є реорганізація, ліквідація, конверсія виробництва, скорочення штатів. Їхня чисельність збільшилась від 1047,1 тис. чоловік у 1999 році до 1088,5 тис. чоловік у 2000 році (на 3,9 %). Звільнення за власним бажанням назвали причиною свого безробіття 806,9 тис. чоловік (29,8 % від загального числа безробітних).

Станом на кінець 2000 року з кожних ста безробітних громадян 32 мали професійно-технічну, 29 - повну загальну середню, 23 - базову вищу, 11 - повну вищу освіту. У 2000 році чисельність безробітних, вивільнених у зв’язку з реорганізацією та скороченням штатів, які мають базову вищу та професійно-технічну освіту, збільшилась у порівнянні з 1999 роком на 2,6 %. Продовжує також збільшуватися чисельність непрацевлаштованих після закінчення середньої школи, ПТУ та ВУЗу випускників. Так, вона збільшилась у 2000 році на 4,9 % у порівнянні з 1999 роком. Безробіття серед молоді поступово стає однією з найбільш гострих соціальних проблем, оскільки є джерелом зростання соціальної напруги в суспільстві. Не в останню чергу цьому сприяє відсутність державного регулювання напрямів та масштабів підготовки майбутніх спеціалістів.

Безробіття набуває все більш застійного характеру. Згідно з даними обстежень, тривалість пошуку роботи безробітними складала у 2000 році 10 місяців проти 9 у 1999 році, а тривалість їхньої незайнятості була удвічі більшою. Якщо на 1 січня 1996 року частка осіб, які залишалися без роботи понад рік, становила 14,8 %, то на 1 січня 2001 року вже 33,3 %. Причому середньомісячна чисельність тих безробітних, які не мали роботи понад рік, збільшилася порівняно з 1999 роком на 10,4 % та становила 1370,9 тис. осіб. Наростання цієї тенденції загрозливий процес, оскільки тривале перебування в стані безробіття призводить до поступової декваліфікації робочої сили, втрати набутих професійних звичок, зниження мотивації до продуктивної праці, а також невпинного погіршення рівня життя та зниження соціального статусу людини. За даними обстежень, вже у 1998 році в Україні нараховувалося більш як 20 млн осіб, яких відносять до маргінальних груп. Це становить понад 40 % населення у віці 15 і більше років. До маргіналів, крім безробітних більше 1 року, відносять: зайнятих та пенсіонерів, зарплати та пенсії яких нижчі за межу малозабезпеченості; працюючих, які перебувають у вимушених відпустках, жебраків та бродяг, зневірених осіб. Процес маргіналізації суспільства призводить до створення нової, соціально відокремленої системи цінностей, якій притаманні ворожнеча до існуючих суспільних інституцій, антагоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених і здебільшого радикальних рішень, крайній індивідуалізм або відчуття «стадності». Маргінали та неомаргінали складають суттєвий потенціал соціальної нестабільності та громадської непокори в країні.

Позитивна економічна динаміка, яка спостерігається в Україні два останніх роки, сприяла певному поліпшенню ситуації. Деяке підвищення попиту на робочу силу та одночасне зменшення її пропозиції у 2000 році обумовили зменшення навантаження незайнятих громадян на вільні робочі місця за рік з 24 до 17 осіб. З липня 2000 року по липень 2001 року чисельність громадян, які мали статус безробітного, скоротилася на 12,5 % і становила на початок серпня 1015,3 тис. осіб. Рівень зареєстрованого безробіття знизився з 4,2 % на 1 серпня 2000 року до 3,7 % працездатного населення працездатного віку на цю ж дату 2001 року.

За січень-грудень 2000 року кількість вакантних посад зросла на 34,7 % і на 1 січня 2001 року становила 68,2 тис. одиниць. За цей період часу було введено в дію 133,5 тис. нових робочих місць. Переважна більшість нових робочих місць та вакантних посад була введена в дію на підприємствах колективної (56,6 %) та приватної (32,5 %) форм власності. При цьому кошти Державного фонду зайнятості на створення нових робочих місць практично не залучалися. Створення робочих місць відбувалося в основному з ініціативи та за рахунок коштів підприємств і не пов’язане із заходами державної політики зайнятості. Переважна більшість нових робочих місць введена в дію за рахунок розвитку малого та середнього підприємництва.

Важливим напрямком діяльності Державної служби зайнятості з послаблення напруги на ринку праці є організація громадських робіт. На таких роботах у 2000 році було зайнято 353,0 тисяч осіб, що на 41,4 % більше, ніж за відповідний період минулого року.

Урядом розроблена і чекає на затвердження Верховною Радою України Державна програма зайнятості населення на 2001-2004 роки. Програма є механізмом реалізації державної політики щодо сприяння зайнятості населення в Україні на період до 2004 року і спрямована на виконання завдань щодо регулювання ринку праці, визначених в Указах Президента України «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року» і «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року». Мета Програми полягає у проведенні державної політики сприяння зайнятості населення і запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, підтримки соціально вразливих верств населення та соціального захисту безробітних в умовах запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Не менш важливим напрямом часткового вирішення проблем зайнятості населення є орієнтація на самозайнятість та залучення незайнятого населення до підприємницької діяльності. Цілком закономірно постає питання про те, які категорії зайнятого населення відносити до категорії самозайнятих. У вітчизняній практиці термін «самозайнятість» стосується, насамперед, зайнятих в особистому підсобному господарстві, які виробляють сільськогосподарську продукцію не лише для власного споживання, а й для продажу (або обміну). Особи, які залучають до виконання певних видів робіт членів своїх сімей на безоплатній основі, також займають проміжну позицію між індивідуально зайнятими та підприємцями. Невеликі колективні підприємства, по суті, є об’єднаннями групи самозайнятих осіб. Це дозволяє виділити самозайнятість як різновид підприємницької діяльності, яка не потребує регулярного (постійного або періодичного) залучення найманих працівників або членів сім’ї. Сегмент самозайнятості в економічній системі України охоплює офіційно зареєстрованих індивідуалів, значну частину неформального сектора економіки, а також сегментарно перетинається з «тіньовим» сектором економіки. В умовах відсутності обов’язковості та складності процедури реєстрації деяких видів діяльності певна категорія самозайнятих не реєструється. Це означає, що самозайняті є потенційним резервом поповнення неформального сектора. Значна частина «прихованих» безробітних також зайнята незареєстрованою діяльністю. Поступова зміна економічної ситуації змусить цю частину економічно активного населення вийти на загальнонаціональний ринок праці та поповнити лави безробітних.

Значних масштабів набула незареєстрована зайнятість як основна стратегія виживання для більшості населення. Низький рівень оплати офіціальної праці призводить до поширення неформальної, «тіньової» та кримінальної зайнятості населення. За оцінками, саме у неформальному секторі сьогодні виробляється близько половини ВВП України, а загальна частка зайнятих у неформальній економіці сягає 11 млн осіб.

Аналіз динаміки змін чисельності самозайнятих в Україні за останні роки загалом свідчить про позитивні тенденції розвитку цього сегмента зайнятості. Чисельність самозайнятих у 2000 році збільшилась на 18,1 % та становила 1634 тис. чоловік, або 7,1 % економічно активного населення, а станом на кінець першого півріччя 2001 року 1679 тис. чоловік, або 7,3 % економічно активного населення. Водночас, розвиток цього виду зайнятості населення не можна вважати визначальним, оскільки його питома вага в загальній структурі населення, зайнятого економічною діяльністю, залишається незначною.

Рівень та структура доходів населення України

Доходи населення є визначальним чинником рівня життя громадян і важливим показником соціального становища в державі. На жаль, доводиться зазначити, що утримання у стані зайнятих в народному господарстві не означає автоматично збереження належного рівня життя громадянина. Адже навіть отримання заробітної плати не гарантує від перебування як працюючого, так і членів його сім’ї за порогом бідності.

Протягом десяти років рівень зростання доходів громадян і, в першу чергу, заробітної плати в декілька разів відстає від росту цін на товари і тарифів на послуги. За 1990-1999 рр. при зниженні ВВП в 2,5 раза, продуктивності праці у 1,5 раза, реальні грошові доходи зменшилися у 4,4 раза, реальна пенсія у 6,5 раза, реальна заробітна плата - в 4 рази (табл. 1). У цей період відбулися суттєві зміни в структурі доходів населення: значне скорочення частки оплати праці з 70,7 % у 1990 році до 48,9 % у 2000 році, зростання питомої ваги пенсій, допомог, стипендій відповідно з 15,8 % до 21 %. Інші надходження в грошових доходах становили 8,1 % у 1990 році і 20 % у 2000 році.

Відбувається різка поляризація населення за доходами. Якщо у 1990 році середній дохід 10 % найзаможніших громадян України в 4 рази перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то у 1996 році вже у 67 разів. 10 % населення України отримують сьогодні 40 % усіх доходів, причому, за експертними оцінками, ² /₃ цих доходів мають кримінальне походження. Поляризація населення за доходами призводить до зростання соціальної напруги в суспільстві.

Низькою є питома вага заробітної плати у ВВП. Якщо в країнах Європи вона становить 50-60 %, то в Україні у 1998 році 48,6 %, у 2000 році 44,6 %. Натомість питома вага матеріальних витрат у ВВП постійно зростає.

Таблиця 1

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--