Навчання має грунтуватися на пpимaтi суб 'єктнocтi учня як суб'єкта учiння, визнання за ним права на самовизна чення i самореалiзацiю в навчально-пiзнавальнiй дiяльностi через оволодiння її способами, що передбачає пристосуван ня освiти до нього, а не навпаки, як у традицiйному на вчаннi. Це вимагає кардинальноi змiни мети й ціннісних орiєнтацiй навчального процесу, оновлення змiстового ком понента i його гуманiтаризацiї, перебудови технологiї та її гуманiзацiї й демократизацiї, змiни методики дiяльностi педагога та розширення в нiй технологiї спiвробiтництва, ко ригування характеру навчально-пiзнавальної дiяльностi уч ня як суб'єкта навчального процесу.

Мета такого навчання - гармонiйне формування i всебiчний розвиток особистостi українського громадянина, повне розкриття його творчих сил, набуття власного «Я», неповторної iндивiдуальностi. Вiн має стати суб'єктом життєдiяльностi, професiйної дiяльностi, а не опанувати тiльки певну сукупнiсть загальнонаукових i професiйних знань, навичок i вмінь. Для цього педагог повинен допомогти учневi знайти самого себе, пiдтримати та розвинути людину в людинi, закласти в неї механiзми адаптацiї, само визначення, саморозвитку, самореалiзацiї, самовдоскона лення в умовах навчально-пiзнавальноi дiяльностi, якi сприятимуть становлению творчої особистостi.

Все це кардинально змiнює функцiї навчального процесу, основними серед яких стають виховна, розвивальна i самовдосконалення, а не освiтня, як у традицiйнiй системi. В такому розумiннi освіта справдi гуманiзується, бо вонавсебiчно сприятиме збереженню та розвитку екологiї люди ни, допомагатиме її iнтелектуальному, духовному й фізичному збагаченню, не насильницькiй соцiалiзацiї в умовах навчально-пiзнавальної дiяльностi.

Це автоматично вимагає cуттєвої кopeкції змicту освiти та шляхiв i методiв її реалiзацiї. 3мiстовий компонент навчального процесу має охоплювати, з одного боку, все те, що потрiбно учневi для формування i розвитку особистостi, а з iншого - для формування особистостi професіонала. З цїєю метою пропонують у змiст освiти вводити аксiоло гiчний, когнiтивний, дiяльнiсно-творчий i особистісний компоненти. Тут останнiй компонент є системотвiрним, а не когнiтивним, як у традицiйному навчаннi.

Отже, обгрунтоване використання основних iдей i рекомендацiй особистicно орієнтованого навчання з урахуванням особливостей i змicту сучасного етапу формування нацiональної системи освiти, характеру майбутньої професiйної дiяльностi учнiв сприятиме вихованню духовно багатої, нацiонально свiдомої особистостi українського громадянина, суб'єкта повноцiнної суспiльної життєдiяльностi.

2 Викладач та студенти: рівні взаємодії

Головною одиницею учбово-виховного процесу є педагогічна взаємодія, котра передбачає розвиток якостей особистостей викладача та студентів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у спільній діяльності.

Мета педагога не тільки надати інформацію, але й закріпити духовні начала та розвинути творчі здібності студента. Основою цього процесу є взаємне бажання та взаємодовіра. Тому спілкування слід базувати у відповідності з концепцією дуальної перспективи (облік об’єму знань студента) та з акцентом на позитивні емоції, які сприяють засвоєнню предмета.

Продуктивна взаємодія будується, охоплюючи сферу діалогічного спілкування як сумісні обговорення ситуації у напрямку вирішення проблем усіма його суб’єктами. Активність при цьому спрямована на предмет спілкування, а не на особистість одного з учасників, та власне спілкування опосередковується, передусім предметом, в якості якого можуть виступати усі сфери людської діяльності та пізнання: внутрішній світ людини, міжособистісні відносини, соціальне оточення, учбові заняття, творчість і т.п.

У процесі діалогу досягається розуміння на рівні встановлення спільного змістовного простору. Діалог – це взаємодія двох суб’єктів, творчо утворюючих спільне відношення до того чи іншого об’єкта дійсності, маючий значення для обох. Це ситуація двосторонньої взаємодії, котра передбачає активну роль усіх беручих участь у спілкуванні сторін. Співпраця та співтворчість у процесі діалогічного спілкування передбачають відмову від позиції неначе тільки твоя думка, підхід вірні, та передбачають затвердження іншого типу відносин: взаємний пошук, принципового, але доброзичливого сумісного аналізу результатів.

При організації взаємодії зі студентами викладач ВУЗу повинен вміти відбирати найбільш продуктивні методи навчання, які відображають особливості взаємодії суб’єктів процесу навчання. До них ми відносимо методи активного навчання, комунікативний метод та метод переконання.

Методи активного навчання орієнтовані на сучасне будування процесу навчання, відмову від шаблонної організації учбових занять, активну взаємодію викладача та студентів, інтенсифікацію учбово-пізнавальної діяльності. Вони передбачають не механічне запам’ятовування навчальної інформації, а її осмислення та обмірковування, прямування від монологу до діалогу в навчанні, розкриттю свого внутрішнього «Я», розширенню проблемних бесід, обговорень, емоційної чуйності студентів. В якості методів активного навчання розглядаються такі як ігри, у тому числі рольові та ділові, ігрове проектування, аналіз конкретних ситуацій, тематичні дискусії, створення проблемних ситуацій та ін.

Будучи технологією активного навчання, інтерактивне навчання постає можливістю взаєморозуміння, самоактуалізації, «прориву» особистості один до одного. Найважливішою особливістю взаємодії на основі такого навчання є здатність педагога та студентів «приймати роль іншого», уявляти, як їх сприймає партнер по спілкуванню та відповідно інтерпретувати педагогічну ситуацію, конструювати власні дії. Інтерактивна взаємодія передбачає систему взаємодій: з боку педагога – запланованих, з боку студентів – ситуативних та несподіваних, в процесі яких створюються умови оптимального розвитку їх суб’єктивності. Воно найбільш успішно здійснюється в студентській групі на практичних заняттях в діалозі, полілозі, або у формі «круглого столу», поєднуючи в собі монолог, діалог та полілог.

Комунікативні методи займають провідне положення в навчанні. Слово викладача, підручники – давні атрибути навчального процесу. Проте в останні десятиліття відмічається необхідність змін такого підходу: слово викладача перетворюється з монологічного в діалогічне. Викладач ВУЗу повинен володіти методами бесіди, дискусії, постановки проблемних питань. Він рідко розповідає сам, частіше проводить жваву бесіду зі студентами, заохочуючи їх до висловлювань власної точки зору. Головною умовою виникнення діалогу, на наш погляд, є комунікативна інтенція, потреба у спілкуванні, а також проблемна ситуація, тобто для реального діал