Реферат: Суддівський корпус у Німеччині

16657

3659

3596

30510

Чисельність суддів виросла майже в півтора раз за два десятиліття. У Веймарскій республіці при приблизно рівному числі жителів було в 1925 р. 9361 судді і на одного суддю припадало 6680 жителів. Положення суддів в головних рисах врегульоване Федеральним законом про суддів, що вступив в силу з 1962 р. і діючий у редакції 1972 р. Разроблюючи майже 12 років Закон про суддів не вніс внеску ні в розробку реформи юстиції ФРН, ні в дозвіл інших, що чекають свого рішення проблем юстиції. Він, по суті, просто узагальнив уже діючі норми і правила, створивши свого роду звід основних правил формування суддівського корпусу, а також прав і обов'язків судді.

Закон підкреслює, що судді не входять у число звичайних чиновників, а знаходяться в інших, специфічних відносинах з державою. Такий статус певною мірою гарантує їхню незалежність від чиновників, що працюють у державному апараті.

Суддею у ФРН може стати тільки людина, що одержала спеціальне юридичне утворення і здала необхідні державні іспити. З погляду терміну перебування на посаді існує чотири види суддів: призначувані довічно, призначувані на певний строк, судді з іспитовим терміном, судді з доручення.

Сам цей перелік свідчить про те, що довічне призначення суддів не обов'язкове (такого принципу немає й у Конституції), але більшість призначається довічно, точніше, до пенсійного віку, різного в різних землях і для різних інстанцій, але не перевищуючого 68 років.

Суддями на час є, наприклад, судді Федерального конституційного суду на 12 років). Судді з іспитовим терміном і з доручення це особи, що готуються до заняття судової посади.

Велика частина суддів ФРН призначається урядами земель міністрами юстиції. У чотирьох з десяти земель судді обираються комітетами з виборів, що складаються з парламентаріїв і суддів, а потім затверджуються урядами.

Судді вищих федеральних судів призначаються Президентом ФРН за пропозицією міністра юстиції і комітету з виборів суддів, у який входять усі міністри юстиції земель і 11 членів комітету, обраних бундестагом. Судді ФКС обираються бундесратом і комітетом бундестагу по виборам, що складаються з 12 депутатів бундестагу.1

У західнонімецькій літературі нерідко висловлюється думка на користь виборності суддів, що розуміється як обрання їхніми парламентськими комісіями. Причому проблема виборності зв'язується не тільки з технікою формування суддівського корпуса, але і з необхідністю парламентського контролю за суддівською правотворчістю.

Відсторонення судді від посади або перехід його на іншу посаду закон допускає у випадках: організаційних змін, інтересів правосуддя (наприклад, постійні конфлікти судді з адвокатурою), нездатності судді до виконання службових обов'язків, а також за рішенням карного, дисциплінарного чи конституційного суду, що визнає неможливість перебування судді в посаді.

У випадках, коли суддя переводиться чи звільняється без його згоди в зв'язку з реорганізацією, за мотивами або нездатності «в інтересах правосуддя», він може принести скаргу в спеціальний дисциплінарний суд, що складається з призначуваних довічно суддів і маючій дві інстанції.1

У системі просування по службі вирішальною фігурою є міністр юстиції землі, що діє з урахуванням думки президента (тобто старшого судді) того суду, де працює претендент на нову посаду.

У деяких землях робляться спроби вирішувати питання посадового просування за допомогою комітетів з виборів суддів (в них поряд із суддями входять парламентарії, адвокати і члени уряду землі). І тут останнє слово залишається за міністром юстиції.

Під матеріальною незалежністю в доктрині ФРН, що спирається на ст. 97 Конституції, розуміється неможливість вторгнення у виконання суддею його обов'язків з боку особи (установи), що не є за законом учасниками судового розгляду.

Закон про суддів жадає від них такого поводження при виконанні посади, що «не ставило б під сумнів їхню незалежність».2

Істотною гарантією матеріальної незалежності служить неможливість залучення судді до карної або дисциплінарної відповідальності за зміст його рішень, крім випадків порушення права, що повинно бути доведене в судовому порядку.

У такій формі може бути оскаржений і помилковий судовий вирок, що містить суворі санкції. При цьому по - винне бути доведене об'єктивне порушення права і суб'єктивні злочинні наміри судді.

Конституція ФРН у ст. 98 передбачає можливість відсторонення федеральних суддів від посади у випадках порушення ними принципових положень Конституції, або основ конституційного ладу. Звільнення з посади в цих випадках може бути зроблено Федеральним конституційним судом за клопотанню бундестагу. Поки таких випадків в історії західнонімецького правосуддя не було.

В всіх інших випадках судове рішення, прийняте з дотриманням процесуальних норм, не може бути піддано сумніву ніяким формальним рішенням чи парламенту уряду. Зроблена один раз урядом ФРН публічна заява про протиріччя рішенням ФКС закону самим ФКС було кваліфіковано як порушення урядом своєї компетенції.

Закон про суддів (§ 26) дозволяє службовий нагляд за діяльністю суддів, обмовляючи, що цей нагляд не повинний наносити збитку їхньої незалежності. На практиці судді змушені вважатися з указівкою президентів судів і тим більше міністрів юстиції.

Правда, суддя, що вважає, що міри службового нагляду зазіхають на його незалежність, може оскаржити їх у дисциплінарний суд. Відомі випадки звертання суддів по таких справах у ФКС. Три таких звертання в 1974—1975 р. успіху не мали.

Найвищою мірою актуальної є у ФРН проблема персонального комплектування суддівського корпусу, соціальних зв'язків і політичної орієнтації суддів.

У 1965 р., через 20 років після розгрому нацизму, у системі юстиції ФРН продовжувало працювати більш 800 суддів і прокурорів, причет - них до нацистського терору.

Ще через півтора десятиліття, коли основна маса суддів старшого покоління повинні були піти у відставку хоча б за віком, печатка усе ще повідомляла про нацистів у судовій системі ФРН.

За даними міністерства юстиції ФРН із 77 тис. нацистських військових злочинців, проти яких у ФРН велося розслідування в 1945—1967 р., понесли покарання менш 8 %. Особливим захистом юстиції користувалася суддівська корпорація.

До середини 60-х років під тиском фактів, представлених західнонімецькими громадянами, німецькими закордонними організаціями, влади ФРН були змушені почати слідство у справі про нацистських суддів і прокурорів у 350 випадках.