"СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ. ЙОГО ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ"

Київ-2007

Зміст

1. Поняття судової експертизи.

2. Юридично-правовий статус судового експерта.

3. Особи, які не можуть бути судовими експертами. Відвід та самовідвід судового експерта.

4. Права судового експерта.

5. Обов’язки судового експерта.

6. Що заборонено судовому експертові.

7. Відповідальність судового експерта:

- дисциплінарна;

- матеріальна;

- кримінальна.

8. Висновок судового експерта.

9. Література.

Експерти державних судово-експертних установ керуються поняттям судової експертизи, визначеним ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”: “Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що знаходиться у провадженні органів дізнання, досудового і судового слідства” .

З точки зору практики, можна сказати, що судова експертиза — це відмінний від інших специфічний різновид експертиз, що має особливий статус. Її подібність до експертиз у інших сферах людської діяльності полягає у тому, що вона, по суті, є дослідженням, заснованим на використанні спеціальних знань. Водночас далеко не будь-яке дослідження, засноване на використанні спеціальних знань, може називатися судовою експертизою, оскільки такі експертизи здійснюються у ході судового дослідження з цивільних, господарських або кримінальних справ, справ про адміністративні правопорушення.

Судова експертиза завжди призначається судом і проводиться особливим суб’єктом – судовим експертом, який набуває процесуального статусу у силу юридичного факту – ухвали суду або постанови слідчого.

Слово "експерт" походить від латинського слова "expertus" (досвідчений, обізнаний) і в даний час означає компетент­ну в якій-небудь галузі знань і/чи практичної діяльності особу, яка має певний юридичний статус. Тобто, "експерт" — видове поняття стосовно до родового по­няття "спеціаліст".

Європейська континентальна доктрина визначає правове становище експерта як помічника судді, англо-американська — як свідка. Вітчизняне законо­давство визначає юридичний статус екс­перта як самостійного суб'єкта процесу, який має власний обсяг процесуальних прав та обов'язків, що відрізняють його від інших суб'єктів процесуальної діяль­ності.

Відмінною рисою такого суб'єкта про­цесу є об'єктивна незаінтересованість в кінцевому вирішенні справи, що обумов­лено його функцією подання суду особливого доказу — експертного висновку. Спе­цифічним також є те, що експерт зазда­легідь (а priori) не має доказової інфор­мації — він добуває її в ході спеціального дослідження за допомогою своїх спе­ціальних знань.

Правовий статус експерта підпоряд­кований меті процесу і складається з його компетенції, визначеної процесуальними обов'язками і правами, а також правови­ки гарантіями належної реалізації ним своїх прав та обов'язків і його незалеж­ності. Оскільки експерт не є стороною (учасником) процесу та не має особистої юридичної заінтересованості у вирішенні справи, його участь в процесі обумовлена не якимись правами, а головним обов'яз­ком – дати об'єктивний висновок з поставлених перед ним питань.

У ст. 10 та 11 Закону України "Про судову експертизу" (далі – Закон) визначається, які особи можуть бути судовими експертами, а які – ні.

Зокрема, ст. 10 Закону визначає, що "Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, як мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності".

Цією ж статтею визначено, що до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом.

Статтею 7 Закону передбачено, що судово-експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких засадах, а також за разовими договорами. Однак органи дізнання, досудового слідства і суди зобов’язані доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до Реєстру, згідно із статтею 9 Закону України "Про судову експертизу".

Проте, проведення експертизи за разовими договорами може мати місце лише у випадках, коли провести її в іншому порядку неможливо.

Права та обов’язки судового експерта особа набуває з моменту отримання відповідної кваліфікації судового експерта з відповідної спеціальності.

Атестацію з метою присвоєння кваліфікації судового експерта фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ проводить Центральна експертно-кваліфікаційна комісія при Міністерстві юстиції України.

Стаття 9 Закону запроваджує Державний Реєстр атестованих судових експертів, у якому реєструються атестовані судові експерти. Ведення цього Реєстру покладається на Міністерство юстиції України. Мінюст в галузі судової експертизи є організуючим та координуючим органом підпорядкованих науково-дослідних інститутів судових експертиз, до компетенції якого не належать призначення та проведення судових експертиз, а також надання правової оцінки діям судових експертів. Оцінку доказам, зокрема проведеній експертизі, відповідно до чинного законодавства дає суд, прокурор та слідчий.

Законодавство, зокрема Закони України „Про адвокатуру”, „Про судову експертизу”, „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” та Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) (далі – Положення), не містить прямої заборони щодо сумісництва вищевикладених видів діяльності.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--