Реферат: Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
Перший розділ „Історіографія та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Стан наукової розробки теми” доведено, що історія конституційного процесу в Україні 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. є одним із недостатньо вивчених явищ в новітній історії України.
У першій половині 1990-х рр., через короткотривалий часовий проміжок, дослідження історії відродження новітньої української державності залишалося поза увагою науковців. Одними з перших систематизованих оглядів перетворень доби перебудови, що відбувалися в Україні у другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр., стали праці західних дослідників А.Камінського, Т.Кузьо та Е.Вільсона.
З середини 1990-х рр. з’являється ряд вітчизняних різнопланових досліджень з чітким хронометражем та систематикою історичних подій незалежної української держави. З історичних творів найбільш визначним внеском у вітчизняну історіографію стали комплексні узагальнення проблем новітньої історії України, здійснені у працях В.Литвина[1] , який, розглядаючи сучасні докорінні перетворення України у внутрішньо- та зовнішньополітичних вимірах, висвітлив й питання становлення державності, формування демократичного суспільства, гармонізації взаємин між гілками влади, розвитку конституційного процесу, багатопартійності, змін в економічній і соціальній сферах.
Оцінці позицій представників гілок влади під час розробки та прийняття Конституції України присвячена стаття В. Литвина, в якій наголошується, що ухвалення Основного Закону мало важливе історичне значення, оскільки гарантувало незалежність української держави[2] .
Здобутки новітнього державотворчого процесу крізь призму виборчих перегонів, боротьби за Конституцію України, становлення ринкової економіки, демократичного ладу, інститутів громадянського суспільства досліджені С. Кульчицьким[3] , який одним із перших розглянув конституційний процес в незалежній Україні в контексті суспільно-політичних перетворень, підкреслив, що прийняття Конституції було однією з ключових подій на шляху державотворення.
Значна робота щодо осмислення місця Конституції України в контексті історії новітнього вітчизняного конституціоналізму здійснена А.Слюсаренком та М.Томенком[4] . Ними доведено, що вивчення історії розробки і прийняття конституційних документів є частиною дослідження історії розбудови української державності, а також зібрано велику кількість конституційних документів.
Існує ряд історичних дисертаційних досліджень, автори яких, висвітлюючи ті чи інші напрями державотворчого процесу в Україні 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст., торкаються окремих аспектів вітчизняного конституційного процесу. Ці роботи можна поділити на три групи. До першої належать розвідки, присвячені аналізу ідеології політичних партій в умовах становлення новітньої української держави. Конституційні погляди партійних лідерів розглядаються у них крізь призму основних завдань партій у сфері державного будівництва[5] .
У працях другої групи досліджуються проблеми трансформації політичної системи в Україні кінця 1980-х рр. та процес формування сучасної державності. Прийняття Конституції розглядається у них як одне з завдань на шляху здобуття і закріплення Україною статусу незалежної, правової, демократичної держави[6] .
Третю групу склали дослідження питань становлення державних інституцій в незалежній Україні. У цих працях доводиться, що досягнення конституційного процесу 1990-96 рр. сприяли розвиткові законодавчої та виконавчої гілок влади в новітній українській державі[7] .
Заслуговує на увагу дослідження В.Авсєєвича, присвячене аналізу ролі Верховної Ради України у процесі розробки і прийняття Конституції в 1990-96 рр.[8] Проте автором залишилася не висвітленою позиція Президента України щодо форми, змісту та способу прийняття Основного Закону.
Поряд з істориками, новітній конституційний процес крізь призму проблем політичної історії України досліджувався політологами Д.Видріним, В.Кременем, В.Ткаченком[9] .
Важливу роботу над визначенням функції Конституції в контексті вітчизняного і зарубіжного правового досвіду здійснили вчені-правознавці, безпосередні учасники подій – члени Конституційних комісій та їхніх робочих груп: Ф. Бурчак, С. Головатий, А. Заєць, М. Козюбра, В. Копєйчиков, В. Погорілко, В. Тацій, В. Шаповал Ю. Шемшученко, Л. Юзьков[10] .
Окремі аспекти конституційного процесу 1990-96 рр., проблеми розподілу владних повноважень висвітлені В.Медведчуком, О.Мироненком, В.Опришком, П.Стецюком та іншими[11] . Питанням прийняття і внесення змін до Конституції України, взаємодії представників гілок влади присвячені статті Ф. Веніславського, С. Козлова, М. Мальованого, В. Речицького та інших[12] .
Отже, стан розробки теми в сучасній історіографії представлено лише з окремих питань означеного дослідження, що не формує цілісної картини проблеми та зумовлює можливостіїїподальшого історичного дослідження.
Підрозділ 1.2. „Джерельна база дослідження” містить аналіз широкого кола архівних та опублікованих документів і матеріалів, різних за походженням, змістовністю і ступенем достовірності.
Першу групу джерел склали архівні документи. У дослідженні широко використані матеріали поточного архіву Верховної Ради України (Ф. 1. – Оп. 35.), в якому зберігаються документи, котрі дають змогу дослідити етапи новітнього конституційного процесу, простежити еволюцію протиріч між гілками влади за розподіл повноважень. Це – постанови, розпорядження Конституційних комісій, робочих груп, регламенти, протоколи, стенограми засідань, робочі варіанти законопроектів з правками депутатів, їхні експертні оцінки, порівняльні таблиці тощо.
Різновидом архівних джерел, котрі дали змогу об’єктивно проаналізувати динаміку суспільно-політичних процесів в Україні на початку 1990-х років, стали документи органів КПУ, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГОУ. – Ф.1 – Оп. 11.).
Другу групу джерел становлять опубліковані конституційні та законодавчі акти, серед яких Конституція України, Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Концепція нової Конституції України, Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України, Закон України „Про внесення змін до Конституції України” та інші.
Окрему третю групу джерел склали опубліковані тексти стенограм засідань сесій Верховної Ради України І-IV скликань, Погоджувальних рад депутатських фракцій і груп, матеріали парламентських слухань, „круглих столів”.
Документи, розміщені в збірках, упорядкованих істориками та правниками, зокрема, конституційні законопроекти, розроблені Конституційними комісіями, народними депутатами, політичними партіями, громадськими організаціями, науковцями, становлять четверту групу джерел.
П’яту групу джерел склали мемуарно-публіцистичні праці безпосередніх учасників подій, котрі містять їхні виступи, заяви, звернення, доповіді, інтерв’ю, статті, в яких висвітлюються окремі аспекти конституційного процесу в Україні, погляди представників органів влади під час ухвалення законопроектів. До їх числа належать мемуари Президентів України: Л. Кравчука, Л. Кучми, голів Верховної Ради України: І. Плюща, О. Мороза, О. Ткаченка, В. Литвина, прем’єр-міністрів України: В. Масола і Є. Марчука[13] .
Оцінку позиції учасників конституційного процесу, важливу документальну базу містять спогади народних депутатів України. Це, насамперед, мемуарні праці О. Бандурки та В. Гетьмана[14] . Згадки про події, пов’язані з процесом розробки, прийняття і внесення змін до Конституції України, залишили Г. Васильєв, А. Корнєєв, Г. Крючков, М. Томенко, Ю. Оробець, М. Сирота, І. Юхновський[15] та інші.
Збірки, видані Парламентським видавництвом, становлять шосту групу джерел[16] .
У них висвітлюється інформація про народних депутатів, аналізується стан розвитку вітчизняного законодавства, наводиться низка статистичних даних.
Сьому групу джерел склали документи політичних партій: матеріали з’їздів, конференцій, резолюції, постанови, відозви, заяви і виступи їхніх лідерів, використання яких дало змогу об’єктивно дослідити позиції представників різних політичних сил під час розробки, прийняття і внесення змін до Конституції України[17] .
Збірки матеріалів науково-практичних конференцій, семінарів, громадських слухань, які проводилися в Україні та за кордоном під час обговорювань конституційних проектів, становлять восьму групу джерел[18] .
Хронологічні довідники з новітньої історії України склали дев’яту групу джерел. З них найбільш ґрунтовними є праці В.Литвина[19] , що відображають головні історичні події 1990-х рр.
Десяту групу джерел репрезентують матеріали, що висвітлюють результати парламентських та президентських виборів. Це – неопубліковані і опубліковані документи поточного архіву Центральної виборчої комісії, статистичні збірки, матеріали конференцій, використання яких дало змогу дослідити зміни в розстановці політичних сил на кожному етапі конституційного процесу.
Матеріали періодичних видань становлять одинадцяту групу джерел. Важливою складовою джерельної бази стали закони, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови уряду, Центральної виборчої комісії, надруковані в офіційних виданнях: „Голос України”, „Урядовий кур’єр”, „Президентський вісник”, „Відомості Верховної Ради України”; висновки та рішення Верховного і Конституційного судів України, розміщені у виданнях органів влади: „Вісник Конституційного Суду України”, „Офіційний вісник України”.