Реферат: Суспільно-політичний та національний рухи на Україні в кінці 19 на початку 20 століть
Резиденцією Центральної ради був Педагогічний музей у Києві (тепер республіканський Будинок учителя). На місцях створювалися губернські, повітові й міські національні Ради. Вони організували видання газет і брошур українською мовою, засновували культурно-освітні організації – “Просвіти”, клуби, народні будинки, бібліотеки, читальні, драматичні гуртки, народні театри, хорові колективи тощо.
Весна – початок літа 1917 р. ознаменувалися поглибленням української революції. Тимчасовий уряд і політичні кола, які стояли за ним, не були зацікавлені у вирішенні національного питання. Не мали такої зацікавленості ні меншовики, ні російські есери, котрі очолювали Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Щодо більшовиків, то вони підтримували національний рух лише настільки, наскільки він був спрямований проти Тимчасового уряду і розхитував його владу. Але більшовики не поділяли кінцевої мети цього руху – федеративної перебудови Росії і створення в її складі Української демократичної республіки. Вони продовжували обстоювати ідею унітарної соціалістичної республіки.
16 травня 1917 р. Рада відрядила до Петрограда делегацію, очолювану одним із керівників Центральної ради В.Винниченком. Вона вручила Тимчасовому уряду вимогу погодитися на проголошення автономії України у складі федеративної Росії. Однак уряд відкинув вимогу Центральної ради. Така політика Тимчасового уряду викликала обурення серед українського населення. Делегати II Всеукраїнського військового з’їзду перед початком роботи зібралися на Софійському майдані на молебень і в присутності десятків тисяч киян заприсяглися не повертатися до своїх частин без визнання автономії України. Майже водночас у Києві зібрався селянський з’їзд, що делегував до Центральної ради 133 представники. На з’їзді були присутні близько 2200 делегатів. Український робітничий з’їзд, який відбувся в липні, також надіслав до Центральної ради своїх делегатів.
В умовах загальнонаціонального піднесення Центральна рада наважилася на рішучий крок: 10 червня схвалила і того ж дня урочисто проголосила на Всеукраїнському військовому з’їзді Універсал “До українського народу на Україні й поза Україною сущого”, названий пізніше Першим універсалом. Універсал проголошував автономію України й закликав народ до організації нового політичного ладу на Україні. Об’єднання з новою Росією мало відбутися на федеративних засадах. Кожне село, волость, повітова й земська управи мали встановити зв’язки з Радою. Оголошувалося про відмову передавати податок до центральної казни і запровадження одноразового податку на “рідну справу”. Українські організації повинні були об’єднати зусилля з демократично обраними організаціями інших національностей.
15 червня був створений крайовий уряд – Генеральний секретаріат на чолі з видатним українським письменником, громадським діячем УСДРП В.Винниченком. Генеральним писарем став П.Христюк (УПСР), секретарем військових справ – С. Петлюра (УСДРП), секретарем міжнаціональних справ – С.Єфремов (УПСФ).
В умовах наростання загальної нестабільності спалахнула політична криза після багатолюдних антиурядових демонстрацій, що відбулися 18 червня в Петрограді та інших містах. Посилив громадське незадоволення і невдалий червневий наступ на Південно-Західному фронті. За місяць боїв російська армія втратила 150 тис. чоловік і залишила Галичину. Уряд прагнув домогтися від Центральної ради мінімальних поступок. 29 червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду у складі І.Церетелі, М.Некрасова, О.Керенського і М.Терещенка, які після напружених переговорів зобов’язалися забезпечити схвалення урядом Генерального секретаріату як “найвищого крайового органу управління на Україні”. Склад Секретаріату затверджувався урядом , а Центральна рада поповнювалася представниками національних меншин в Україні, у т.ч. російськими кадетами, меншовиками, есерами. Вона зобов’язувалася відмовитися від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою України Всеросійськими Установчими зборами. Тимчасовий уряд не відмовлявся від українізації військ, але за умови здійснення її під контролем російського командування і в рамках, які воно буде вважати доцільними.
Підсумки компромісу були викладені в документі, що його Центральна рада оформила як Другий універсал. Цей документ датовано 3 липня 1917 р. Другий універсал спричинив урядову кризу в Росії (кадети, послідовні прихильники імперіалістичного курсу щодо України, не погоджувалися на визнання навіть обмеженої її автономії), яка поклала початок загальній політичній кризі, викликаній поразками на фронті, погіршенням продовольчого становища, загостренням міжпартійної боротьби.
У липні 1917 р. під впливом більшовиків відбулася грандіозна півмільйонна демонстрація, яка стала переростати у збройне повстання проти Тимчасового уряду. Але уряду вдалося взяти ситуацію під контроль: демонстрацію було розігнано, видано розпорядження про арешт лідерів більшовиків.
Якщо в Росії Другий універсал засудили кадети, то в Україні проти нього рішуче виступили самостійники (М.Шаповал, Л.Ган, І.Луценко, В.Отаманський). В ніч з 4 на 5 липня вони прийшли до приміщення Центральної ради на чолі 5 тис. озброєних українських вояків, об’єднаних у “Другий український полк ім. Павла Полуботка” з метою примусити Раду прого?