Реферат: Суть функції вартість стисла історія розвитку грошей
Добре відомо, що в ринковій економіці, на будь-якому етапі, її розвитку, вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартісних відносин. І це природно. Вартість визначає не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів і послуг, а й специфічні особливості їх обміну, розподілу і споживання. Вона характеризує органічну єдність цих структур і в цьому відношенні виступає як економічна категорія, що визначає найглибші основи суспільного відтворення. Завдяки цьому теорія вартості, незалежно від того, як вона трактується і яке місце займає в тому чи тому напрямку економічної думки, завжди виступає в ролі об'єктивного підґрунтя для аналізу економічних процесів, виконуючи тим самим загальну методологічну функцію процесу пізнання. Це стосується структури дослідження всієї сукупності економічних зв'язків, у т.ч. й теоретичного аналізу грошей, які за своєю суттю найбільш тісно пов'язані з зазначеною категорією, будучи безпосередньою формою її реалізації.
ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ
Теоретичне визначення питання про зміст гронової форми ще не розкриває всієї глибини взаємозв'язку і взаємозумовленості розвитку товарного виробництва і грошових відносин. Більш високим ступенем пізнання цього взаємозв'язку є вивчення специфіки функцій грошей, їх співвідношення та принципів взаємодії. Знову ж таки не слід спрощувати зміст і цього питання. Важливо враховувати, що кожна з грошових функцій є досить складним багаторівневим явищем та увиразнює в собі, з одного боку, суть грошей, а з іншого — виступає як одна з ланок механізму взаємодії власне грошових відносин із негро-шовими елементами суспільного відтворення.
В економічній літературі з теорії грошових відносин, якщо розглядати її в ретроспективі, склався далеко не однозначний підхід до визначення функцій грошей. У працях Д.Рікардо віддавалася перевага функції грошей як засобу обігу. «Гроші,— писав він,— є товаром, ... що служить загальним засобом обміну»1 . К.Маркс аргументував дію п'яти грошових функцій — міри вартості, засобу обігу, нагромадження, платежу і функції світових грошей. У-книзі англійського економіста Т.Крампа «Феномен грошей» грошові функції подано як засіб платежу, міра вартості, одиниця виміру (ипі1;е оі ассоипі), засіб обігу та засіб нагромадження багатства2 . У підручнику «Есопотісз» підкреслюється, що гроші виконують функції засобу обігу, міри вартості й засобу її збереження3 . У підручнику «Гроші, банківська справа...» гроші визначаються як засіб нагромадження4 .
З урахуванням зазначених розбіжностей треба усвідомити попервах найзагальніші методологічні положення, що характеризують принципи структурної побудови і відповідно до цього — метод пізнання природи грошових функцій і механізму їх реалізації. Розглянемо ці положення.
По-перше, суттєвим аспектом теоретичного пізнання грошових функцій є послідовне забезпечення історичного підходу до Їх аналізу. Розвиток функцій грошей відображає головно процес ускладнення товарного виробництва і ринкових відносин, у перебігу якого виповнюється новим змістом якісна визначеність грошової форми товару. У зв'язку з цим на кожному історичному етапі грошових відносин формується специфічна сукупність і механізм взаємодії функцій грошей, що відображає спосіб розв'язання протиріч між споживчою вартістю і вартістю товару, а відповідно до цього — принципи функціонування грошей як загального вартісного еквівалента.
По-друге, поряд із врахуванням впливу історичної еволюції глибинної суті грошей на розвиток і характер взаємного підпорядкування грошових функцій, вельми важливо, щоб їхні природа й особливості реалізації розглядалися в безпосередньому зв'язку зі змінами в структурі суспільного відтворення виробництва та обігу товарів. Вся логіка дослідження й вивчення функцій грошей є підтвердженням того, що лише з урахуванням історичних тенденцій процесу виробничого відтворення, а також розвитку окремих стадій обігу товару можна розібратися в усіх складностях зазначеної проблеми.
По-третє, на всіх рівнях пізнання необхідно брати до уваги системи субординації грошових функцій, характер їхньої взаємодії, що постійно змінюється. Маємо враховувати, що в процесі розвитку грошових відносин відбуваються не лише ускладнення наявних функцій, але й поява нових і відмирання старих. У цьому відображається загальна діалектика розвитку грошових відносин, принцип їхнього історизму.
І, нарешті, по-четверте, при вивченні дії окремих функцій та способу їх взаємозв'язку слід також зважати на співвідношення грошових функцій і функціональних форм грошей. Останні характеризують найвищий ступінь розвитку грошових відносин і є логічним продовженням окремих функцій. Лише на ранніх етапах грошових відносин цілісна сукупність функцій характеризувала спосіб реалізації певної історично визначеної, єдиної у своєму фізичному втіленні грошової форми — грошей-товару. У подальшому розвитку сталося функціональне роз'єднання цієї форми, що започаткувало відносно осібне буття окремих структурних елементів грошової системи, які є похідними від функцій. Однак і вказані зміни не порушують вихідних принципів підпорядкування і взаємодії окремих функцій, притаманних найпростішій, елементарній, гене-тично вихідній грошовій формі.
Якщо виходити з того, що гроші за своєю найглибшою суттю виступають в обігу товарів як засіб реалізації їхньої вартості, то цілком зрозумілою постає теза з приводу того, що логічно вихідною та одноразово центральною у системі грошових відносин є функція міри
вартості. І це природно, бо саме ця функція постачає товарній масі необхідний матеріал для виразу її вартості. Вартість, з одного боку, породжує функцію міри вартості, з іншого — виявляє себе в ціні товару лише на основі даної функції. Поза цією функцією вартість існує лише потенційно. У цьому зв'язку слід враховувати нерозривну єдність понять «вартість товару» і «міра вартості».
Розглянуті положення, що характеризують у найзагальнішому вираженні функціональне призначення грошей як міри вартості, є досить простими для їх засвоєння. Та складності в осмисленні способу реалізації функції міри вартості з'являються у іншому. Все залежить від того, як саме трактується поняття «вартість», одиницею виміру якого виступає функція міри вартості.
На основі міри вартості встановлюється ціна, що є грошовим виразом вартості товару. Остання залежить, з одного боку, від вартості товару, а з іншого — від величини вартості самої грошової одиниці. Вартість товару може лишатися незмінною, однак у випадку, коли вартість грошової одиниці знижуватиметься, ціни товарів зростатимуть. Йдеться про обернено пропорційну залежність ціни та вартості грошової одиниці.
Гроші реалізують свою функцію міри вартості не безпосередньо. а через їхню взаємодію з масштабом цін. Річ у тім, що вартість виражає економічне відношення, яке уособлює суто соціальну якість товару. Звідси і гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто уявним прирівненням товару, що продається, до золота як монетарного товару, певна кількість якого представлена в грошовій одиниці. Звідси випливає ще одна принципова особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.
Масштаб цін — суто технічна функція грошей. Вона являє законодавчу фіксацію вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею. Як уже зазначалося, коли вперше розпочалося карбування монет, масштаб цін збігався з їхнім ваговим вмістом. Та з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосереднього вагового вмісту.
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ГРОШЕЙ
Як відзначалося, можливість утворення і розвитку функціональних форм закладена в самій суті грошей, природі їхніх функцій. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального вартісного еквівалента, а з іншого — є технічним апаратом, що обслуговує той чи інший аспект товарного обміну.
Функціональні форми — похідні від грошових функцій, їх логічне продовження. Вони виступають як форма безпосереднього буття грошових функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Функціональні форми — найвищий ступінь у розвитку грошових відносин. Маючи істотні відмінності від попередніх структур, вони певною мірою зберігають і спадковість.
Аналіз особливостей обігу функціональних форм грошей у їх реальному втіленні — це найскладніша заключна фаза логічної структури вивчення системи грошових відносин. Щоб запобігти однобічному підходові у визначенні специфіки грошових функціональних форм, загальна методика їх вивчення має врахувати такі методологічні положення.
Як складові ланки і водночас як окремішні елементи грошової системи, функціональні форми грошей суттєві відносно одна до одної та несуттєві з позиції загальної системи. Вони розвиваються за законами всієї системи, але й підпорядковані власній логіці розвитку.
Маючи відносну самостійність, форми грошей, що розглядаються, характеризуються власною сукупністю функціональних проявів. У цьому реалізується їхня суттєва відособленість, проявляється своєрідність «розподілу обов'язків» у системі грошових відносин на найбільш зрілих етапах її розвитку.
Функціональні форми грошей не автономні. Вони можуть отримати теоретичне вмотивування лише як структурні ланки, складові елементи загальної системи грошових відносин. Вказані форми реалізуються лише на основі внутрішньої взаємодії як продовження субординації, притаманної грошовим функціям. У цьому виявляє себе генетична наступність у розвитку грошових відносин. Кожна функціональна форма грошей, взята окремо, виразити всю сукупність грошових відносин неспроможна.
А відтак завдання того, хто вивчає теорію грошей, полягає в тому, щоб визначити спершу місце і роль кожної з функціональних форм грошей, характер взаємодії з загальною системою грошових відносин і вже тоді синтезувати ознаки, які, з одного боку, є протилежними, а з іншого — виражають різні аспекти єдиного, цілісного механізму грошових відносин.
Сучасна ринкова економіка характеризується надзвичайно широкою палітрою наявних функціональних форм грошей. Структурна розгалуженість грошової системи — результат неперервного ускладнення ринкових відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією з поважних ознак її дієздатності. Можна констатувати, що ступінь зрілості тієї чи тієї грошової системи багато в чому визначається структуралізацією та відповідною різноплановістю її функціональних ланок.
Які критерії використовує економічна наука і практика при розгляді питання класифікації наявних функціональних форм грошей?
У економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці країн Заходу протягом тривалого часу широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей, в основу якого покладено ступінь ліквідності кожної з них.
У попередньому параграфі зазначалося, що одним із важливих показників, який характеризує відмінність грошей від інших активів, є їхня ліквідність. Вважається, що гроші є ліквідним (таким, що легко реалізується) майном. «Що більш ліквідна річ,— підкреслює у своїй книзі американський економіст П.Гейне,— то більше вона схожа на гроші. Коли й певний вид майна досягає абсолютної ліквідності, то ця схожість доходить до найвищої позначки»1 . Відповідно і зрілість окремих функціональних форм грошей визначається ступенем їхньої ліквідності.
Підмурівком цього, значною мірою незвичного для практики адміністрації економіки, підходу є так званий портфельний метод аналізу використання грошей, що розглядається в західній літературі на фундамент сучасних теорій грошових відносин. Йдеться ось про що. В умовах ринкової економіки людина має можливість зберігати своє багатство у різних формах, серед яких гроші — одна з можливих форм. Окрім грошей, це можуть бути всілякі цінні папери держави, акції приватних компаній, капітал у матеріально-фізичній формі тощо. Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він збирається зберігати це багатство (майно) впродовж певного терміну. Звісно, визначальний вплив на це рішення здійснює мета — одержання максимального доходу від багатства. А це своєю чергою пов'язане зі ступенем ліквідності конкретної форми активу, якому буде віддана перевага.
Вважається, що ліквідність будь-якого виду майна (активу), в т.ч. певної грошової форми, безпосередньо пов'язана з витратами його обміну на інші види майна. Майно, витрати обміну якого дорівнюють нулю, є абсолютно ліквідним. Це, наприклад, купюра долара. Акція й довгострокова облігація, випущені в обіг, мають менший ступінь ліквідності. Але на них можна отримати проценти. Віддаючи перевагу грошам як більш ліквідній формі розміщення багатства, індивід жертвує часткою вказаного виду доходу, що його міг би отримати при альтернативному підході. Математично ця залежність виражається формулою