Реферат: Суть функції вартість стисла історія розвитку грошей

де: W — особисте багатство, М — грошова банкнота, В — державна облігація¹ .

Отже, сенс портфельного підходу при визначенні струк­тури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Цей же принцип використовується і при визначенні структури грошової маси, в т. ч. при класифікації різних функціо­нальних форм грошей. Його методологічна доцільність не може викликати сумніву. Адже в цьому підході, як і в цілому в методології аналізу будь-яких процесів ринкової економіки, в центр відповідних оцінок поставлено інтереси особи — головного суб'єкта ринкових дій. Слід звернути на це вельми важливе положення в теорії грошей чільну увагу.

Центральні банки провідних країн Заходу розраховують обсяг грошової маси за допомогою двох агрегатів — Мі і Мз. Грошовий агрегат репрезентує встановлене законо­давством відповідно до принципу ліквідності специфічне угруповання певної категорії грошових форм.

Агрегат ̳ являє собою грошову масу у вузькому розумінні. В нього включаються два визначальні блоки грошей. Це — готівкові гроші (металеві й паперові), що є зобов'язаннями держави та її агентів. Вказані грошові форми добре відомі читачеві. Це:

— монети, що їх карбують державні установи;

— скарбничі білети, пов'язані з фінансуванням дефі­циту державного бюджету (тепер ця форма грошей пра­ктично не використовується);

— банкнота (долар, марка, гривня) — особливий різ­новид кредитних грошей, емісія яких здійснюється цент­ральними банками. Банкнота має загальну оборотність і володіє, як і монета, абсолютною ліквідністю.

До складу агрегату Мі входять і трансакційпі депо­зити — вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів згідно з комерційною угодою, що здійснюється за допо­могою чеків або електронних грошових переказів. Тран-сакційні депозити — це вклади до вимоги. Йдеться про вклади, що не приносять процентів, а лише дозволяють власникам їх користуватися чеками та електронними пе­реказами. За обсягом чекові вклади, що забезпечують безготівковий обіг грошей, найбільш поширені; так, у кра­їнах Заходу вони забезпечують понад 90 % всіх видів оплат. Завдяки цьому система чекового обігу постійно прогресує. Вона базується на використанні новітньої елек­тронної техніки. Постійно розширюється структура банківських та ощадних установ, які здійснюють відповідні операції. Це підвищує ліквідність трансакційних депозитів, наближаючи її до рівня ліквідності банкноти.

ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ

Однією з визначальних функцій ринку є фор­мування відносної вартості та ціни товару, який є об'єктом його обігу. Цю функцію виконує і ринок грошей. Відносна вартість грошей складається взаємодією на монетарному ринку їх попиту і пропозиції.

Розглянемо це питання докладніше.

Попередники сучасних грошей — гроші-товар, що ви­никли на етапі зародження і становлення ринкових від­носин і «працювали» в наявній системі економічних від­носин кілька тисячоліть, мали власну внутрішню вартість. Вони втілювали в собі певну частку затрат суспільне необхідної праці й через те виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента. Це стосується і функції засобу обігу, яку гроші-товар виконували завдяки тому, що в метаморфозі Т — Г — Т вони приймалися в обмін на інший товар, оскільки мали власну вартість. Навіть тоді, коли в обігу функціонували розмінні на золото паперові гроші, вони розглядалися як знаки вартості мо­нетарного товару. Не маючи власної внутрішньої вартості, розмінні паперові гроші представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державою масштабу цін вагової частки золота. Скажімо, один долар представляв до 1971p. в обігу вартість 0,88 грама золота.

Як визначається вартість 20-доларової банкноти або 10-тисячної купоно-карбованцевої купюри, яка, власне, не криє в собі нічого матеріального?

На відміну від грошей-товару, сучасні готівкові гроші — банкноти або чекові депозити мають відносну вартість. Вони функціонують в обігу як законні платіжні засоби завдяки тому, що є декларованими державою грішми. Держава своїм декретом зобов'язує приймати їх на своїй території як засіб платежу. Однак держава не може про-декларувати їх вартість. Вартість сучасних грошей фор­мується під впливом ринкових сил стихійно. Держава може здійснити відносно цих сил лише заходи регулю­вання. Але повністю скасувати їх дію вона не в змозі.

Сучасна монетарна теорія виходить із того, що відносна вартість грошей пов'язана з характеристикою їх еконо­мічної корисності. У загальноекономічному визначенні ко­рисність певного блага характеризується його здатністю задовольняти відповідні потреби людини. З урахуванням цього корисність грошей визначається опосереднено — че­рез корисність інших товарів та економічних послуг, що їх можна отримати на ці гроші.

Наявність у розпорядженні окремої особи чи господар­ської структури певної суми грошей уже як така прино­сить їх власнику безпосередню користь. Це, по-перше, можливість з урахуванням абсолютної ліквідності грошей будь-коли замінити їх на інший товар; по-друге, гроші є найзручнішою формою накопичення багатства, а його збе­рігання у такій формі потребує мінімальних витрат; по-третє, безпосередня корисність грошей пов'язана з реа­лізацією їх унікальної функції — забезпечення зв'язку сучасного та майбутнього.

Отож монетарна теорія не абсолютизує принцип від­носності вартості грошей. Вважається, що корисність гро­шей не лише відносна, а й абсолютна. Тобто корисність грошей завжди вища від безпосередньої корисності тих товарів і послуг, що можна на них отримати. Якщо відносну

вартість грошей прийняти за одиницю, то їх абсолютна вартість завжди буде вищою від одиниці.

Відносна вартість грошей, або їх корисність, пов'язана ізрідкісністю. Корисність певного блага в економічному розумінні цього поняття не є його абстрактною здатністю задовольняти певні потреби. Вона формується зіставлен­ням кількості доступних благ та наявною на даний момент потребою в них. Звідси шкала корисності (цінності) ха­рактеризується обернено пропорційною залежністю до на­явної пропозиції.

Відповідно до цих загальнотеоретичних положень від­носність вартості грошей має розглядатися не лише через призму попиту на них — із рідкісності, а й у динаміці. Себто величина відносної вартості не є константою — вона

змінюється у часовому просторі. Відносна вартість певної суми грошей на момент і на момент не є однаковою.

і Нарешті, ще одна особливість відносної вартісної оцінки грошей, яку слід враховувати.

Теорією грошей доведено необхідність застосування ди­ференційованого підходу до визначення вартості грошей і в залежності від їх функціонального використання. Вартість грошей є відносною не лише стосовно їх рідкісності та наявності в певний момент часу, а й щодо їх конкретного функціонального застосування.

А відтак слід зосередити увагу на тому, що попит на гроші як на специфічний товар формується на засадах «портфельного підходу». Він є одним із елементів вибору між вигодою, яку може отримати їх власник від інвесту­вання грошей у купівлю товарів і послуг, у сферу вироб­ництва чи, скажімо, в цінні папери, та ризиком утрати безпосередньої вигоди від утримання грошей у ліквідній формі. Цим зумовлюється методологічна вага диференці­ації підходів при визначенні відносної вартості грошей у їх трансакційному використанні та грошей у функції на­громадження. І це цілком природно. Одна справа, коли йдеться про вартість грошей як ліквідного ресурсу, і зовсім інша, коли на них пред'являється попит зі спекулятивною метою.

Звернімо увагу й на те, що сам принцип диференціації є відносним. Функції грошей автономні і водночас органічно пов'язані одна з одною. Їх специфіка, як це було показано в 2-й темі, реалізується лише через певну взаємодію в межах цілісної системи грошових відносин. Тому слід зро­зуміти методологічну некоректність підходу, за яким увага акцентується лише на автономності вартісних характе­ристик окремих грошових функцій. Принцип диференціації підходу не лише не виключає, а, навпаки, передбачає визначення й інтегральної основи формування відносної

вартості грошей у різних сферах їх функціонального за­стосування.

Треба зважити й на те, що питання, які характеризують суть і спосіб визначення відносної вартості грошей, є в монетарній теорії предметом тривалих дискусій. У тлу­маченні їх відсутня єдність поглядів. Водночас наявні те­оретичні розбіжності не слід протиставляти одна одній. У поглядах і економістів монетаристської школи, і кейнсіанців відображається, як це вже було визначено раніше, різнобічний підхід до проблеми, що є предметом нашого вивчення. Звідси метод синтезу різнопланових теоретич­них положень, котрому віддається перевага в нашому по­сібнику, може розглядатися в процесі усвідомлення про­блем, що аналізуються, як найбільш раціональний.

І, нарешті, ще одне принципової ваги теоретичне по­ложення.

Із загального курсу теорії ринкових відносин добре відомо, що вартість певного товару не відповідає його ціні. Ціна — грошове вираження вартості. Лише при досягненні абсолютної рівноваги між попитом і пропозицією ці по­казники збігаються за параметрами. Але на практиці така ситуація може розглядатися лише як виняток з загального правила.