Реферат: Суть види та функції податків

Однієї з перших організованих податкових систем, багато сторін якої знаходять висвітлення й у сучасному оподатковуванні, є податкова система Древнього Рима.

На ранніх етапах розвитку Римської держави податкові механізми використовувалися винятково для фінансування воєнних дій. Громадяни Рима обкладалися податками у відповідності зі своїм статком на підставі заяви про свій майновий стан і родиний стан (прообраз декларації про доходи). Визначення суми податку (ценз) проводилося спеціально обраними чиновниками.

В ІV-ІІІ вв. до н.е. розвиток податкової системи привів до виникнення як загальнодержавних, так і місцевих (комунальних) податків. Однак єдиної податкової системи в той період не існувало й оподатковування окремих місцевостей визначалося лояльністю місцевого населення до метрополії, а також успіхами у військових заходах держави. У випадку переможних воєн податки знижувалися, а порію скасовувалися зовсім і замінялися винятково контрибуцією.

Розвиток державних інститутів Рима об'єктивно привело до проведення імператором Августом Октавіаном (63 року до н.е. - 14 року н.е. ) кардинальної податкової реформи, у результаті якої з'явився найперший загальний грошовий податок, так називаний "трибут ". Контроль за оподатковуванням стали здійснювати спеціально створені фінансові установи. Основним податком держави виступив поземельний податок. Податками обкладалися також нерухомість, раби, худоба й інші цінності. Крім прямих з'явилися і непрямі податки, наприклад, податок з обороту - 1 %, податок з обороту при торгівлі рабами - 4 % і ін.

Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію, але і функцію регулятора тих чи інших економічних відносин.

Загальна ж кількість податкових платежів у Древньому Римі досягало більш 2000.

Наступні податкові системи в основному повторювали у видозміненому виді податкові системи стародавності.

Цікаво відзначити, що багато принципів визначення об'єктів оподатковування і підходи по встановленню тих чи інших податкових зборів збереглися до наших днів. Якщо порівнювати податкові системи Древнього Рима і сучасної України, то ряд платежів вражають своєю схожістю. (див. табл.. 1.1)

Таблиця 1.1

Порівняння систем оподаткування.

Древній Рим	Україна
дорожнє мито	податок на користувачів автодоріг
податок на спадщину	податок на майно, що переходить у порядку спадкування
податок на вино, на пшеницю, на огірки, на мило	акцизи на окремі групи товарів
мита ввізні і вивізні	мита
збір на спорудження статуй	податок на рекламу
збори з повій, миловарів, торговців	ліцензійні збори за право здійснення виду діяльності
збір на утримання бань	комунальний податок

На щастя, Україна не успадкувала такі екзотичні римські податки як збір на золотий вінок для вираження цезарю вірнопідданньських почуттів, збір за ярлик для ослів чи збір за прикладання печатки. Цікаво відзначити, що відомий афоризм "Гроші не пахнуть" також зв'язаний з податками. Це фразу вимовив римський імператор Тит Флавій Веспасіан (9-79 р.м.), що ввів податок на відхожі місця. Так імператор відповів на запитання - навіщо ти береш податок за це.

У Європі XVІ-XVІІ ст. розвиті податкові системи були відсутні. Повсюдно податкові платежі мали характер разових вилучень, причому періодично парламенти держав надавали правителям повноваження, в основному надзвичайні, по стягуванню тих чи інших видів податків. Збором податків займалися так називані відкупники, що викуповували встановлені податки в держави, вносячи суму податку в скарбницю цілком. Далі, заручившись державними повноваженнями і застосовуючи примус за допомогою помічників і суботкупщиків, відкупник здійснював збір податку з населення, з врахуванням свого прибутку, який де коли досягав однієї четвертої від ціни відкупу.

2.Другий період розвитку оподаткування. Однак розвиток європейської державності об'єктивно вимагало заміни "випадкових" податків і інституту відкупників стрункою, раціональною й обґрунтованою системою оподатковування. Саме наприкінці XVІІ - початку XVІІІ ст. настає другий період розвитку оподатковування. У цей період податки стають ведучим джерелом дохідної частини бюджетного устрою.

У цей період відбувається формування перших податкових систем, що включають у себе прямі і непрямі податки. Особливу роль грали акцизи, стягнуті, як правило, у міських воріт із усіх ввезених і вивезених товарів, а також подушний і прибутковий податки.

Розвиток демократичних процесів у європейських країнах знайшло своє відображення в питаннях встановлення і введення податків. Так, в Англії в 1215 року в "Великій хартії вільностей" було уперше встановлене, що податки вводяться тільки за згодою нації: "Ні щитові гроші, ні посібники не повинні стягуватися в королівстві нашому інакше, як по загальній раді королівства нашого". Даний принцип був повторений і в 1648 році, а в 1689 році Білль про права остаточно закріпив за представницькими органами влади затверджувати всі державні витрати і доходи.

В Франції парламент став затверджувати бюджет і податки тільки в 1791 році після Великої французької революції.

Цікаво відзначити, що багато історичних подій починалися в результаті податкових конфліктів. За словами Н.Тургенєва: "Податки, чи, правильніше сказати, дурні системи податків, були одною з причин як видно з історії, що нідерландці зробилися незалежними від Іспанії, швейцарці від Австрії, фрісляндці від Данії, і, нарешті, козаки від Польщі..."[3] .

Крім того, боротьба північноамериканських колоній Англії за незалежність (1775-1783 р.р.) була багато в чому обумовлена прийняттям англійським парламентом закону про гербовий збір (1763 рік), що торкався інтересів майже кожного жителя колоній, тому що податками обкладалися вся комерційна діяльність, судова документація, періодичні видання і т.д. Початок безпосередніх воєнних дій повсталих, історики відносять до епізоду так називаного "Бостонського чаювання" (1773 рік), коли англійський уряд надав Ост-Індійській компанії право безмитного ввозу у північноамериканські колонії. Митні пільги фактично поставили цю компанію поза конкуренцією і завдали серйозного удару по позиціях місцевих торговців. У грудні 1773 року група колоністів проникнула на прибулі в Бостонский порт англійські кораблі і викинула в море велику партію товарів, що загострило конфлікт між метрополією і колоніями.

Одночасно з розвитком державного оподатковування починає формуватися наукова теорія оподатковування, основоположником якої є шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723-1790 р.р.). У своїй роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 рік) він уперше сформулював принципи оподатковування, дав визначення податковим платежам, позначив їхнє місце у фінансовій системі держави, а також визначив, що податки для платника є показник волі, а не рабства.

3.Третій період розвитку оподатковування починає свою історію в XІ ст. і відрізняється зменшенням кількості податків і великим значенням права при їхньому встановленні і стягуванні. Поступово в суспільстві поряд з розвитком фінансової науки відбувається становлення науково-теоретичних поглядів на природу, проблеми і методики оподатковування. Жодна економічна школа, жодна фінансова теорія не обійшли своєю увагою питання фіскалітета. В другій половині XІ в. багато держав почали спроби втілити наукові погляди на практиці.

Однак, як відзначає В. Пушкарьова, вінцем фінансової науки виявилися податкові реформи, проведені після Першої світової війни, цілком обґрунтовані науковими принципами оподатковування. Саме тоді була закладена конструкція сучасної податкової системи, у якій прямі податки і, насамперед, індивідуальний прибутково-прогресивний податок, зайняли ведуче місце6.

У той же час варто визнати, що людство дотепер не придумало ідеальної податкової системи. Фінансова наука і понині не може однозначно відповісти на багато податкових питань, а постійні податкові реформи практично у всіх розвитих країнах свідчать про перманентний процес створення справедливої, розмірної й обґрунтованої системи оподатковування.

1.2 Суть з точки зору сучасних підходів.

Найважливіше місце в діловому житті підприємця займають відносини, що виникають із приводу сплати податків. Вони торкаються як сфери бізнесу, коли зайде мова про сплату податків із прибутків, так і приватну сферу, коли справа стосується податків з особистих доходів. Як правило; - підкреслює А. Маршал, "існує загальне правило: коли деякий податок натискає на будь-який фактор, що використовується однією групою осіб у виробництві товарів чи послуг, призначених для продажу іншим особам, він веде до стримування виробництва. Це у свою чергу приводить до перекладання значної частини податкового тягаря на споживачів...[4] ".

На сьогодення існують декілька податкових теорій, розглянемо сучасні теорії. Кейнсианська теорія , була заснована на розробках англійських економістів Джона Кейнса (1883-1946 р.р.) і його послідовників. Центральна думка цієї теорії полягала в тому, що податки є головним важелем регулювання економікою і виступають однією з доданків її успішного розвитку. На думку Дж. Кейнса, викладену їм у його книзі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 рік), економічний ріст залежить від грошових заощаджень тільки в умовах повної зайнятості. Однак повної зайнятості практично неможливо досягти. У цих умовах великі заощадження заважають економічному росту, оскільки вони не вкладаються у виробництво і являють собою пасивне джерело доходу. Для того щоб усунути негативні наслідки, зайві заощадження повинні вилучатися за допомогою податків.[5]

Податкова теорія монетаризма була висунута в 50-х роках професором економіки Чикагського університету Мілтоном Фрідменом і заснована на кількісній теорії грошей. На думку її автора, регулювання економікою може здійснюватися через грошовий обіг, що залежить від кількості грошей і банківських процентних ставок. При цьому податкам не приділяється така важлива роль, як у кейнсианських економічних концепціях. У даному випадку податки поряд з іншими механізмами впливають на грошовий обіг. Зокрема, через податки вилучаються зайва кількість грошей. У теорії монетаризма і кейнсіанській теорії податки зменшують несприятливі фактори розвитку економіки. Однак якщо в першому випадку цим фактором є зайві гроші, то в другому - зайві збереження. [6]

Теорія економіки пропозиції сформульована на початку 80-х роках американськими вченими М. Бернсом, Г. Стайном і А. Леффером[7] у більшому ступені чим кейнсіанська теорія розглядає податки в якості одного з факторів економічного розвитку і регулювання. Дана теорія виходить з того, що високе оподатковування негативне впливає на підприємницьку й інвестиційну активність, що в остаточному підсумку приводить і до зменшення податкових платежів. Тому в рамках теорії пропонується знизити ставки оподатковування і надати корпораціям усілякі пільги. Таким чином, зниження податкового тягаря, на думку авторів теорії, приводить до бурхливого економічного росту.

Одна з основних проблем оподатковування знайшла своє відображення в теорії перекладання податків . Причому питання про перекладання податків дотепер є одним з найменш розроблених питань в оподатковуванні і це з врахуванням того, що її практичне значення дуже величезне. Суть теорії перекладання заснована на тім, що розподіл податкового тягаря можливо тільки в процесі обміну, результатом якого є формування ціни. Саме через обмінні і розподільні процеси юридичний платник податку здатний перекласти податковий тягар на іншу особу - носія податку, що і буде нести весь тягар оподатковування.

Наприкінці 19ст. професор Колумбійського університету Едвін Селігмен (1861-1939 р.р.) у своїй книзі "Перекладання і падіння податків" (1892 рік) виклав основні положення перекладання податків і вказав два їхніх різновиди:

- перекладання з продавця на покупця (як правило, це відбувається при непрямому оподатковуванні)