Реферат: Сутність і значення витребування предметів і документів як самостійного способу збирання доказів

На думку М.М. Михєєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко, кримінально-процесуальна норма – це встановлене державою, загальне і обов’язкове правило поведінки суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, що виконується добровільно або його виконання забезпечується силою державного примусу шляхом притягнення до юридичної відповідальності [1, с. 24-25].

Деякі науковці визначають норму кримінально-процесуального права як встановлене законом обов’язкове правило, що містить вказівку на умови його виконання, суб’єктів відносин, що ним регулюються, їх права та обов’язки, санкції за невиконання обов’язків або за порушення заборони [6, с. 40].

Як бачимо, ключовими словами при розкритті змісту та визначенні поняття кримінально-правових норм є: «встановлені державою, законом», «загальнообов’язкові правила поведінки», «державний примус».

Відповідно до загальної теорії права, юридичний припис має складатися з гіпотези, диспозиції та санкції, що являє собою сукупність взаємопов’язаних елементів норми, покликаних забезпечувати регулювання суспільних відносин в сфері кримінального судочинства.

У загальних рисах зазначимо поняття складових елементів кримінально-процесуальної норми і з’ясуємо їх наявність у нормах, які регламентують витребування певних матеріалів уповноваженими посадовими особами та органами.

Гіпотеза – це частина норми права, яка вказує на ті фактичні обставини, наявність яких є умовою виникнення передбачених у диспозиції прав і обов’язків [7, с. 284]. Гіпотеза відповідає на питання: «Коли?», «Де?», «За якої умови?», «В якому випадку?». Вона визначає можливості застосування правил поведінки, що містяться у її диспозиції.

Диспозиція – це така частина норми права, в якій викладений зміст правила поведінки і сформульовані права й обов’язки, яких суб’єкти суспільних відносин набувають при наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Диспозиція є центральною частиною норми права в тому розумінні, що інші дві частини, гіпотеза і санкція, є похідними від неї, логічно обумовленими диспозицією [7, с. 282].

Санкція – структурна частина правової норми, яка містить вказівку на можливі заходи державного впливу на порушника цієї норми, тобто встановлює невигідні наслідки на випадок невиконання правила, визначеного в диспозиції. Вона є логічно завершальним елементом структури норми права, який обумовлений існуванням диспозиції. Санкція є виразом осуду і примусу, який застосовується державою до суб’єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права. Створення тих або інших несприятливих наслідків для правопорушника є метою санкції. Ці наслідки можуть знайти вираз у різних формах: у примусі до здійснення певних дій; у визнанні недійсними певних діянь; у зміні правового статусу тих або інших суб’єктів та ін. [7, с. 152].

Для кримінального процесу найбільш характерним є імперативний метод правового регулювання, відповідно до якого регулювання суспільних відносин, що виникають, розвиваються і припиняються у процесі розслідування кримінальних справ, здійснюється за схемою «обов’язок – відповідальність» [8, с.38]. Існування санкцій у кримінально-процесуальни?