Реферат: Свiдок у кримiнальному судочинствi

Згідно з положенням ст. З Конституції України можна в прин-ципі погодитись з такою градацією соціальних цінностей. Однак, необхідно мати на увазі, що співвідношення цих кате-горій специфічне та своєрідне. Наприклад, встановлення можливості анонімного свідчення певною мірою обмежує можливості винного на захист, а протилежний порядок ставить під загрозу життя та здо-ров'я громадян, які можуть сприяти у боротьбі зі злочинністю.

Забезпечення захисту прав та інтересів людини і удосконален-ня раціональності розслідування злочинів завжди знаходиться у протиріччі : будь-яке посилення гарантій прав особи ускладнює процедуру розслідування та навпаки.

Тому, при створенні умов для вирішення завдань кримінально-го судочинства повинно бути забезпечене розумне співвідношення врахування інтересів і прав усіх, хто бере участь в цьому. Нині все частіше доводиться зустрічатися з тим, що не тільки свідки , а й нерідко і потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм дані про злочин. Тут і « побажання зв'язуватися з правоохоронни-ми органами «, особиста зацікавленість ( у тому числі й підкуп), а головне - боягузництво - як потенційне, так і реальне ( нас-лідок вже вчиненого впливу).

Тому особливого значення набувають питання забезпечення не-доторканості осіб, які можуть надати допомогу слідству у вияв-ленні злочинців, тобто захиснику їх від погроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування працівників правоохоронних органів, які вказали, що у кожній другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих і свідків.

Взагалі, категорії осіб, котрі потребують захисту в кримінальному судочинстві, складають дві основні групи :

1) працівники правоохоронних органів ( слідчі, дізнавачі, судді, оперативні працівники, експерти тощо);

2) потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачувані та особи, які можуть сприяти виявленню злочинної діяльності ( насамперед груп та угрупувань), а також родичі і близькі названих категорій.

У законодавстві ці групи конкретизуються по-різному. Так , у законі України « Про державний захист працівників суду та пра-воохоронних органів « від 23 грудня 1993 року, крім безпосеред-ньо виділених категорій, вказані працівники Антимонопольного комітету ( ст. 2 ) (1).

Про важливість захисту працівників правоохоронних органів свідчить світовий досвід боротьби з організованою злочинністю. У нашій практиці мали місце випадки, коли виникали труднощі при призначенні складу суду для розгляду кримінальних справ про особ-ливо тяжкі злочини.

Вже постала проблема анонімного провадження експертиз у зв'язку з необхідністю уникнення погроз та шантажу щодо експертів.

Особливу актуальність становить захист другої групи осіб. Л.Брусницин зазначає, що незахищеність потерпілих і свідків від протиправного впливу спонукає їх ( це цілком обгрунтовано) будь-як ухилятися від виконання кримінально-процесуальних обов'язків. (1) Основна різниця між спрямованістю впливу на ці групи осіб полягає в тому, що стосовно першої - мета - не дати будь-що здійснити, а до другої - не допустити надходження інформації або викривати її. У першому випадку, заляканого чи підкупного суддю можна замінити, а свідка або , тим більш потерпілого, як правило , замінити не можна. Не протиставляючи значення та важливість ( особливо життя ) осіб першої та другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та впливу на учасників процесу з другої групи.

1. Законодательство Украини о борьбе с преступностью. - X.: 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с.

До другої групи законодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу - від потерпілих і свідків до цивільного позивача і відповідача та їх представників, а також членів родин і близьких родичів цих осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

До основних напрямів та заходів захисту належать :

а) правові ,що включають дві підгрупи:

· кримінально-правові ( встановлення відповідальності за посяган-ня на життя, здоров'я та майно осіб, яких захищають);

· кримінально-процесуальні ( удосконалення процедури отримання інформації від проінформованих осіб);

б) соціально-економічні ( надання можливості змінити біографічні дані, місце проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерті особи, яку захищають, тощо);

в) фізичні ( надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо).

Сучасні соціально-економічні та фізичні заходи захисту, по-перше, недостатньо надійні ( охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися « у масштабах нашої країни складно, особливо з урахуванням можливостей організованої злочинності).

По-друге, держава на даний час не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, Закон України « Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів « у ст. 10 визначив, що може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видан-ня відомостей про місце проживання осіб, які захищаються, та інших даних про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної інспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.

В ідеалі це належний захід, але в сучасних умовах, коли «гроші вирішують все « небезпека витоку інформації зростає.

У ст.12 цього Закону йдеться , що вирішення питань пересе-лення до іншого місця проживання, надання жилої площі , ма-теріальної допомоги... забезпечується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Які можливості у нашої держави для реалізації цих заходів на даний час і практично ніяких. Так, навіть простий у здійсненні захисту засіб у вигляді забезпечення особистої охорони не реалізується або при цьому від особи, яку захищають , вимагають сплати «охоронних « послуг. (1)

Тому, наявність конкретних законодавчих актів ще не свідчить про реальну захищеність громадян від злочинних посягань.

У США « Закон про посилення безпеки свідка «( 1984 р.) вста-новлює ті ж заходи захисту, які передбачені нашим законодавством, а щодо матеріальної допомоги - навіть ширші. Наприклад, переве-зення меблів і великогабаритного майна на нове місцезнаходження, оплата грошей для задоволення основних життєвих потреб здійснюється за рахунок держави, їх реальність забезпечується відповідним фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-вові акти з видачі компенсацій особам , які давали показання як свідки та потребують захисту. (2)

1. Киевские ведомости. - 1997. - 10 ст.

2 // Юстиція . - 1994 . - № 8 . - С. 52.

Серед заходів захисту пропонуються винесення офіційного по-передження особі, від котрої виходить загроза насильства чи інших заборонених законом діянь. Пропозиція слушна і такий захід перед-бачити необхідно, але його дієвість у сучасних умовах сумнівна.

Наведене свідчить про нереальність багатьох із зазначених заходів захисту, передбачених чинним законодавством, та необхідність пошуку таких, які можуть гарантувати належний захист.