Реферат: Світогляд М. Коцюбинського
За висловом Коцюбинського, Лисенко - композитор-патріот, що протягом багатьох років стояв «на сторожі інтересів рідного краю, рідного поневіреного народу». «Ви, - звертався Коцюбинський до М.В. Лисенка, - разом з Музою великого Тараса будили в нас найліпші, найсвятіші почування; натхненною піснею, словом палким та сердечним. Ви закликали нас до братньої любові, до щирої праці, до завзятої боротьби - і все за неї, і все для неї нашої коханої України! ».
Коцюбинський добре знав народне мистецтво (словесний фольклор, народні вишивки, декоративний посуд тощо), високо цінував художній талант українського народу. В статті «Вироби селянок з Поділля на виставі в Чікаго, розповідаючи про художні вишивки, гаптування жінок села Клембівки, колишнього Ямпільського повіту, письменник підкреслює: «Правду сказати - робота буває чудова, взірці гарні, рясні».
Коцюбинський прикладав багато сил, щоб розширити тематичні рамки української літератури, піднести її майстерність та вивести на світову арену. В листі до В. Гнатюка він з радістю повідомляє: шведський літературознавець Єнсен «вже видав книжку моїх оповідань у шведському перекладі, з передмовою про український народ та про мене. Бажалось би, щоб се видання потягло за собою переклади інших авторів наших, нехай і нас широкий світ знає».
Під час розмови про патріотизм Коцюбинського можна навести слова М. Горького: «Він особливо ніжно любив свою Україну і часто чув запах чебрецю там, де його не було.
А якось, побачивши коло білої стіни рибальської хатини блідо-рожеві мальви, увесь освітився усмішкою, знявши капелюх, сказав квітам:
- Здоровенькі були! Як живеться на чужині? ».
Розповідь Горького стала фактичною основою поетичних рядків М. Рильського:
Он рожі... Раз із ними він зустрівся,
Як з родичами у краю чужім.
Зняв капелюх свій, низько уклонився
І «здоровенькі будьте» мовив їм.
(«Гвоздика Коцюбинського»)
Любов до батьківщини у Коцюбинського органічно поєднувалась з любов'ю до трудящих усіх вагон. Свідченням цього є твори про молдаван, татар, єврейську бідоту, трудящих Італії, глибока любов письменника до російського народу і його культури, дружба з М. Горьким.
Письменник-інтернаціоналіст глибоко переживає горе молдаванина Замфіра Нерона («Для загального добра») трагедію бідної єврейки Естерки («Він іде») та інших героїв - синів і дочок багатьох народів. Яскравий приклад цьому є вірш«Поет», в якому показано кровну зацікавленість Коцюбинського долею своїх героїв
Ти бачиш погроми. І плями крові,
І дзвони під небом ростуть восени,
І стогне осліплена Естерка знову,-
Не прийдуть ніколи забиті сини...
Не прийдуть, не скажуть по-рідному: «Мамо? »
Коцюбинський протестував проти розпалювання царизмом національної ворожнечі, проти гноблення національних меншостей. Він поділяв марксистську ідею про необхідність спільної боротьби трудящих різних націй проти експлуататорів, вважав, що класова солідарність і єдність народів - неодмінна умова їхніх успіхів у боротьбі за соціальну свободу. В період найбільшого піднесення революційних подій у листі до В. Гнатюка від 3 листопада 1905 року Коцюбинський писав: «Усі, без різниці національності скуплюють свої сили, щоб звалити спільного ворога
Єднання народів письменник розглядав як могутній фактор вселюдського прогресу. Коцюбинський турбувався про переклади видатних творів світової літератури на українську мову, «щоб нам не доводилось (як досі) - зазирати за всьогосвітнім добром до чужої хати».
Особливо дбає він про переклади з російської мови. У відповідь на лист П. Тичини, який ставив питання про переклади творів українських авторів на російську мову, М. Коцюбинський писав: «А мені здається, що корисніше було б перекладати з російського на українське. У нас, наприклад, дуже слаба література для дітей, і коли б хто зробив переклад кращих російських творів для дитячої літератури, можна б було видати навіть».
Взаємозв'язок російської й української літератур Коцюбинський вважав могутньою умовою культурного зростання двох братніх народів.
Загальнолюдське щастя - високий ідеал письменника-борця, письменника-гуманіста. Як згадує М. Горький, Коцюбинський одного разу сказав: «Треба б вести з року в рік «Літопис виявлення людяного», - щороку випускати огляд усього, що створено за рік людиною в галузі її піклування про щастя всіх людей. Це був би чудовий посібник людям для ознайомлення їх з самим собою, одного з одним».
За своїми політичними переконаннями М. Коцюбинський був революційним демократом, виразником прагнень революційного селянства, яке становило в царській Росії переважну більшість людей.
Нові історичні умови, які склалися в Росії на початку XX ст., ставили і нові завдання перед революційною демократією. «Щоб бути справді революційною, - писав В.І. Ленін, - демократія сучасної Росії повинна йти в найтіснішому союзі з пролетаріатом, підтримуючи його боротьбу, як єдиного до кінця революційного класу».
Коцюбинський перший в українській літературі створив образ робітника-соціаліста, який керує селянською боротьбою, силою художнього слова ствердив історичну необхідність цього керівництва («Fata morgan»).
Формування матеріалістичного світогляду Коцюбинського проходило під впливом багатьох факторів. Головні з них - тяжке життя народу, твори Т. Шевченка і російських революційних демократів, філософські праці Л. Фей-ербаха, книги Ч. Дарвіна.
В особистій бібліотеці письменника зберігається книга Ф. Енгельса «Людвіг Фейєрбах».