Реферат: Свобода совісті в процесі демократизації українського суспільства: соціально-філософський аналіз

Осмислення релігійних відносин в контексті демократизації суспільного життя в Україні може стати внеском не тільки в теоретичне дослідження свободи совісті, але й дати можливість відобразити достатньо повну картину здійснення свободи совісті в процесах розвитку і становлення громадянського суспільства. Проведене дослідження дає можливість розширити теоретичну і методологічну базу вивчення свободи совісті, розглянути взаємозв'язок проблем суспільного розвитку і державної політики з питань здійснення свободи совісті в Україні.

Результати проведених досліджень і висновки, сформульовані в дисертації, роблять дисертацію актуальною для релігієзнавців, філософів, соціологів, політологів, культурологів, правознавців. Матеріали проведеного дослідження можуть стати корисними при підготовці курсів лекцій із названих дисциплін, а також при читанні спецкурсів. До дисертаційного тексту можуть звернутися також представники державних установ, структур влади, церковні діячі і богослови при вирішенні актуальних конфесійних і громадянських проблем.

Апробація дослідження.

Апробація результатів дослідження проходила при участі дисертанта в міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях "Проблеми духовності на прикінці ХХ сторіччя" і "Шляхи самопізнання людини у філософії, релігії, науці і культурі", які проводилися в м. Севастополі з 1994 р., а також в міжнародній молодіжній науково-практичній конференції "Християнство на межі тисячоліть" в м. Києві, в 2001 р., в міжнародній конференції "Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні" в м. Києві, в 2001 р., в Х-х наукових читаннях "Культура народів Причорномор'я з найдавніших часів до наших днів" в м. Сімферополі в 2002 р., в Шостому міжнародному симпозіумі "Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в процесі створення державності" в м. Севастополі в жовтні 2007 року. Також дисертант регулярно бере участь в міжнародних конференціях, які проводяться в Інституті релігієзнавства (Філії Львівського музею історії релігії) в м. Львові з 2002 по 2008 рік.

Особистий внесок здобувача. Основні положення і результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно.

Публікації. Отримані основні положення дисертації і результати досліджень, включені в дисертацію, відображені в 10 статтях загальним обсягом 4 друкарські аркуші; 9 з них опубліковані в наукових спеціалізованих виданнях, затверджених і зареєстрованих ВАК України.

Структура й обсяг дисертації обумовлені специфікою предмета, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації – 191 сторінка, з яких 173 – основний текст. Список літератури нараховує 213 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність вивчення теми, сформульована проблема, представлений зв'язок з науковими програмами і темою кафедри філософських і соціальних наук СевНТУ, виявлені об'єкт і предмет дослідження, сформульовані мета, завдання дослідження. Обґрунтована методологія, визначене теоретичне і практичне значення одержаних результатів, приведені дані про апробацію, публікації та структуру роботи. Сформульовані концептуальні положення дисертації, винесені на захист.

У першому розділі "Теоретико-методологічні аспекти свободи совісті" розробляється методологія дослідження, теоретико-методичні аспекти вивчення свободи совісті. У розділі визначається поняття "свобода совісті", виявляється його специфіка і взаємозв'язок з широким спектром суспільних відносин. У розділі також розглядається сукупність нових підходів до визначення поняття свободи совісті, виділяється специфічний характер свободи совісті як явища соціального і політичного життя.

У підрозділі 1.1 "Суть і специфіка понять "свобода", "совість" і "свобода совісті" розглядається одне з важливих завдань, яке стоїть перед суспільством, що знаходиться в перехідному етапі, – розробка світоглядних і методологічних проблем, пов'язаних із духовним світом особистості. Одним із найскладніших в зв'язку з цим залишається питання визначення поняття "свобода совісті", виявлення його специфіки і взаємозв'язку з широким спектром суспільних відносин. Досягнення свободи совісті – обов'язкова передумова створення демократичного суспільного устрою, оскільки демократія допускає захист громадянина від ідеологічного панування будь-яких учінь та існування світоглядного плюралізму.

У підрозділі 1.2 "Соціально-філософський аналіз проблем свободи совісті" даний феномен аналізується в різних сферах суспільних відносин і виділяються аспекти вивчення свободи совісті. Найсуттєвішими аспектами свободи совісті, на думку сучасних дослідників, є: правовий, економічний, етичний. До названих аспектів свободи совісті автор додає філософсько-етичний – при якому питання про свободу совісті розглядається у зв'язку з проблемою совісті взагалі, і загально-соціологічний – що враховує зв'язок проблеми свободи і свободи совісті. Розглядається гносеологічний аспект дослідження поняття свободи совісті, безпосередньо пов'язаний із світоглядними і суспільно-політичними підставами. На основі комплексного теоретичного аналізу свободи совісті робиться висновок, що найважливішими з аспектів свободи совісті є соціально-філософський і правовий.

У підрозділі 1.3 "Свобода совісті в епоху секуляризації та парадигми постмодерну" розглядається концепція свободи совісті у зв'язку з процесами секуляризації, які за своєю суттю є основою сучасного демократичного розвитку. Секуляризація стискається з ідеями вільнодумства і становленням антирелігійних переконань в розвитку світової історії. Початок постсекулярної епохи збігається з початком розвитку парадигми постмодерну. Потрібно признати посилення взаємодії процесів секуляризації та розвитку нової релігійності в сучасному суспільстві. Така взаємодія призводить до необхідності формування гарантій прав і свобод особистості у сфері релігійних відносин. Важливою проблемою в зв'язку з цим є проблема подолання розриву між правами і обов'язками членів політичного співтовариства. Правильний розподіл прав і обов'язків між суб'єктами громадянського суспільства у сфері релігійних відносин веде до вдосконалення реалізації свободи совісті.

У першому розділі, зокрема, знайшло місце застосування кожного з вказаних методів дослідження. Застосовуючи системний метод, дисертант визначив роль і місце свободи совісті в системі філософського знання. Порівняльний метод дозволив виявити взаємозв'язок свободи совісті і суспільства, зіставити напрями і тенденції розвитку цих двох сфер, проаналізувати взаємодію релігійних і суспільних інститутів в різних вимірюваннях життя суспільства. Історичний метод був необхідний для дослідження розвитку релігійних і суспільних процесів, представлення закономірностей їх взаємозв'язку. Структурно-функціональний метод використовувався дисертантом при дослідженні аспектів свободи совісті, а також була проаналізована динамічна взаємодія свободи совісті та етапів суспільного розвитку. Загалом, у першому розділі, застосувавши вказані методи та існуючу джерельну базу, вдалося визначити проблемне поле для проведення дослідження свободи совісті.

У другому розділі "Свобода совісті в системі демократичних прав і свобод" розглядається свобода совісті як невід'ємний елемент прав і свобод людини. Права і свободи в сукупності з обов'язками та інститутом громадянства складають правовий статус особистості. Необхідною умовою для реалізації свободи совісті є наявність в суспільстві релігійного плюралізму, релігійної толерантності і релігійної терпимості. Також у розділі аналізується свобода віросповідання як складова частина прав і свобод особистості, визнана в різних країнах. У розділі розглядається розвиток ідеї свободи совісті в рамках демократичних змін, що проходять на сучасному етапі історичного розвитку суспільства. Ґрунтуючись на історичному аналізі, розвиток свободи совісті можна розподілити за періодами, кожний із яких є пов'язаним з етапами демократичних процесів, що проходять в суспільному устрої.

У підрозділі 2.1 "Свобода совісті як невід'ємний елемент прав і свобод людини" досліджуються права і свободи людини як визначальна частина суспільних відносин. Права і свободи в сукупності з обов'язками та інститутом громадянства складають правовий статус особистості людини. Свобода совісті є одним із фундаментальних прав особистості. Реалізація такого важливого демократичного і громадянського права, як свобода совісті, залежить від рівня демократизації суспільних відносин, світоглядної позиції людини, її переконань і суб'єктивних особливостей, а також загального рівня духовної культури суспільства. Релігійний плюралізм, толерантність і релігійна терпимість є складовими елементами системи свободи совісті.

У підрозділі 2.2 "Свобода віросповідання як складова частина прав і свобод особистості" аналізується право на свободу віросповідання як одне з важливих прав, визнане в різних країнах. Правовий захист свободи віросповідання значно відрізняється в різних країнах залежно від тих або інших чинників. Свобода віросповідання як свобода вибору релігії характеризує правові, економічні, суспільно-політичні можливості та гарантії щодо вільного релігійного самовизначення, незалежного функціонування релігійних організацій. Завдяки цьому свобода віросповідання виступає одним з прав особистості і є структурним компонентом свободи совісті.

У підрозділі 2.3 "Розвиток свободи совісті в процесі демократизації сучасного суспільства" аналізується сучасний етап історичного розвитку суспільства, характерний різноманітним досвідом переходу до демократії, який створено в різних країнах світу. Свобода совісті пройшла багатовіковий шлях від раннього вільнодумства до визнання її як частини особистих свобод і громадянського права. Виходячи з історичного аналізу, розвиток свободи совісті можна розподілити за періодами Античності, Середньовіччя, Нового часу і Новітнього часу, пов'язуючи проходження періодів розвитку свободи совісті з виділенням етапів демократизації. Автор виділяє чинники, що впливають на функціонування свободи совісті в сучасній Україні, виходячи з концепції демократизації суспільства та періодизації розвитку свободи совісті.

Висновки, що містяться в другому розділі, дозволяють дисертанту стверджувати, що права людини – складне, багатогранне явище, основоположна теза сучасної гуманітарної думки про людину як вищу цінність. Одним із фундаментальних духовних прав особистості є свобода совісті. Забезпечення конституційного права громадян на свободу совісті – важлива передумова функціонування демократичного суспільства. Загалом структуру свободи совісті складають: релігійний плюралізм, толерантність і терпимість; свобода віросповідання; права і обов'язки між суб'єктами громадянського суспільства в області релігійних відносин. Толерантність і взаємна довіра між релігійними організаціями, як і відношення до них як до рівноправних суб'єктів політики з боку держави представляють важливі чинники демократичного розвитку суспільства Сучасний період реалізації свободи совісті має місце в умовах стійкого соціального розвитку і демократичних змін. Свобода совісті в даний час набуває найвагомішого значення, і жодні соціокультурні проблеми не можна буде розв'язати позитивно і цивілізовано без її участі.

У третьому розділі "Здійснення принципів свободи совісті в процесі демократизації суспільного життя в Україні" аналізується процес зміни релігійних відносин в умовах історичного і соціального розвитку українського народу та реальність цих відносин. У розділі наведений аналіз законодавства України про релігійні культи як правовий гарант свободи совісті. В розділі досліджуються та пропонуються основні напрямки щодо реалізації свободи совісті в сучасній Україні. Автор рахує наукову розробку та практичну реалізацію принципів свободи совісті необхідною умовою проходження в Україні процесів демократизації.

У підрозділі 3.1 "Історія становлення міжконфесійних і державно-релігійних відносин та їхня реальність в Україні " дисертант виходить з тези про те, що в історії відносин східних слов'ян з іншими народами важливу роль виконували їхні конфесійні особливості. В умовах розвитку демократизму українського суспільного життя інтенсивність етнонаціональних і релігійних процесів швидшала, отже, посилилася їх взаємодія. На думку дисертанта, ці процеси не тільки відновлюють консервативні релігійні традиції, але й гальмують розвиток суспільства. Забезпечення свободи совісті в українському суспільстві виступає необхідною умовою його поступального розвитку і консолідації українського народу.

У підрозділі 3.2 "Законодавство України про релігійні культи як правова гарантія свободи совісті" досліджуються правові акти Української держави, що стосуються сфери свободи совісті. Основою розгляду правової бази свободи совісті в Україні є висновок про те, що вирішення проблем міжрелігійних і державно-релігійних відносин в Україні тісно пов'язане з реалізацією основних принципів свободи совісті. Свобода совісті та віросповідання займає одне з важливих місць в конституційно-правовому полі. Конституція України закріпила високі міжнародні стандарти у сфері прав людини, які торкаються свободи совісті та віросповідань. Треба визнати, що статті Законів і нормативні акти в Україні забезпечують реальне користування ними, сприяють розвитку свободи совісті та віросповідання, гарантують захист прав релігійних організацій і таким чином попереджають виникнення конфліктів на релігійному ґрунті. Зараз актуальна активна дослідницька і законотворча діяльність, яка б враховувала етноконфесіональну специфіку країни, сприяла поліпшенню взаємостосунків між церквами.

Підрозділ 3.3 "Основні напрямки по здійсненню свободи совісті в сучасній Україні" присвячений аналізу безпосереднього зв'язку рішення соціальних проблем свободи совісті зі створенням максимально сприятливих умов для демократичного розвитку суспільства. Філософські проблеми в області свободи совісті пов'язані з завданням сучасного українського суспільства у сфері релігійних відносин – розробкою стратегії і тактики основних напрямів із реалізації свободи совісті на всіх рівнях. Недооцінка і некерованість процесів, які відбуваються в духовно-гуманітарній сфері загалом і релігійному житті, зокрема, приводить до саморуйнівних конфліктів в державі. Проблема формування нових соціальних відносин є надзвичайно актуальною в сучасній Україні. Дія механізмів демократизації суспільства в Україні можлива за умов беззастережного забезпечення права кожної людини і громадянина на свободу совісті та віросповідання. Ці механізми полягають в забезпеченні власного духовно-релігійного суверенітету, етнокультурній цілісності держави, формуванні життєвого простору народу в геополітичному вимірюванні. Порушення принципів свободи совісті негативно відображається на розвитку державно-церковних, міжцерковних і внутрішньоцерковних відносин і може стати загрозою стабільного розвитку суспільства, реалізації на практиці прав і свобод громадян.

Аналізуючи проблеми, які пов'язані з основними напрямами щодо здійснення свободи совісті в Україні, з оптимізацією системи державно-церковних відносин в країні, дисертант вважає за можливе передбачити певні заходи. Основні напрями по реалізації свободи совісті в Україні повинні бути обумовлені насамперед її статусом незалежної держави, яка самостійно визначає свою внутрішню і зовнішню політику. Вирішення проблем свободи совісті, зокрема, наукове забезпечення і практична реалізація принципів свободи совісті виступає необхідною умовою демократизації суспільного життя і побудови громадянського суспільства в Україні. У зв'язку з цим від постійного розвитку науково-методологічної бази свободи совісті і розширення практики її застосування в реальній дійсності напряму залежить гармонійний розвиток українського суспільства.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнені основні ідеї та положення дисертаційного дослідження, що мають наступне наукове і практичне значення:

Систематизоване і узагальнене соціально-філософське уявлення про категорію "свобода совісті" засновується на розгляді даного явища як одного з основних елементів духовної культури суспільства. Подібне уявлення про свободу совісті обумовлене рівнем соціального, духовного, правового і етичного розвитку суспільства. Від стану духовного життя суспільства залежать визнання права особистості на свободу совісті, законодавче оформлення цього права, гарантованість і соціальна захищеність, а також можливість реалізації.

Розгорнена концепція категорії свободи совісті заснована на науковому положенні про те, що свобода совісті є одним з основоположних прав людини, в системі прав і свобод особистості вона займає особливе місце. У суспільному житті свобода совісті виступає як одна з фундаментальних загальнолюдських цінностей; у філософській науці це важлива правова і філософська категорія. Свобода совісті в умовах своєї повної реалізації є необхідним елементом духовної свободи людини, обов'язковою умовою всебічного формування її особистості. Неухильне дотримання принципів свободи совісті – передумова встановлення цивілізованих взаємостосунків між всіма громадянами безвідносно до їх світоглядних поглядів.

Свобода совісті як соціальне явище і філософська категорія має певну структуру. Цю структуру складають: релігійний плюралізм, толерантність і терпимість; свобода віросповідання; права і обов'язки між суб'єктами громадянського суспільства у сфері релігійних відносин. Право на свободу думки, совісті і релігії розповсюджується на загальний філософський світогляд. Розподіл прав і обов'язків між суб'єктами у сфері релігійних відносин веде до гармонізації суспільного життя.

Залежність розробки поняття про свободу совісті від фаз становлення і розвитку демократичних процесів в суспільстві пов'язана з історичною обумовленістю поняття про свободу совісті. Історичний підхід дозволяє зрозуміти, в яких умовах і як конкретно формувалося поняття свободи совісті, яку еволюцію воно зазнало. Можна запропонувати періодизацію розробки і осмислення категорії свободи совісті відповідно до етапів розвитку демократизму в суспільстві. Перший період – ранньофілософський – від Античності до утвердження в Європі християнства – відповідає фазі попередньої умови демократизації. Другий період – доктринально-єретичний – від Середньовіччя до епохи Відродження – відповідає підготовчій фазі в становленні демократизації. Третій період – реформаційний – від епохи Відродження до періоду буржуазних революцій ХVIII століття – відповідає фазі ухвалення рішень у сфері демократизації. Четвертий період – гуманістичний – від ХIX століття до наших днів – відповідає фазі звикання до функціонування демократії в сучасному розумінні.

Специфіка функціонування свободи совісті в період появи "нової релігійності" пов'язана з розвитком даного явища в епоху секуляризації та парадигми постмодерну. Розвиток парадигми постмодерну тісно пов'язаний із глобалізацією та індивідуалізацією свідомості. Ситуація у сфері свободи совісті є відображенням модернізаційних змін у суспільстві. Модернізація відносно свободи совісті веде до переоцінки фундаментальних світоглядних цінностей – зокрема релігійних, культурних, політичних, моральних.