Реферат: Свобода та межі підприємницької діяльності
Умовою здійснення торговельної діяльності за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу і побутових послуг, що провадяться суб'єктами підприємницької діяльності, є одержання ними торгового патента. Торговий патент — це державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного (відокремленого) підрозділу займатися вищезазначеними видами підприємництва. Право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування при здійсненні такої діяльності засвідчується спеціальним торговим патентом (ст. 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р.).
2. Розвиток і зміцнення підприємництва, особливо у сфері приватного сектора економіки та малого бізнесу, залежить від виваженої та стабільної політики держави у цій сфері. Незважаючи на проголошені в законі форми державної підтримки підприємництва, заборону державним органам втручатися у господарську діяльність підприємців, досвід законодавчого регулювання підприємницьких відносин свідчить про занадто велику «зарегульованість» цієї діяльності. Так, «правове поле», яке сьогодні регулює бізнес і діяльність суб'єктів підприємництва, складається з 4 кодексів, 89 законів, 18 указів Президента України, 397 постанов Кабінету Міністрів України, 8961 підзаконного акта міністерств і відомств, 17325 інструкцій та роз'яснень, близько 200 постанов і правил органів місцевого самоврядування.
На жаль, дедалі більшої сили набуває так звана «війна законів», що проявляється у виданні суперечливих, паралельних або навіть взаємовиключних юридичних актів, які немов би нейтралізують один одного. Нерідко підзаконні акти стають «надзаконними». Заплутаність нормативно правової бази дає простір для волюнтаристських дій посадових осіб різних владних структур. З'являється основа для бюрократичної сваволі, правового нігілізму з боку як державних і муніципальних службовців, так і самих підприємців.
Тому нагальною є проблема значного скорочення числа нормативних та інших правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність, передусім усунення розбіжностей між положеннями Цивільного і Господарського кодексів, що регулюють підприємницькі, зокрема договірні, відносини.
У нинішніх умовах важливим є дотримання органами державної влади і суб'єктами господарювання основних засад державної регуляторної політики держави у сфері господарської діяльності. Як зазначено у статтях 3 та 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р.1 , ця політика спрямована на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, які встановлені Конституцією та законами України. Регуляторна державна політика у сфері господарювання має здійснюватись на принципах доцільності, адекватності, ефективності, збалансованості, передбачуваності, прозорості та врахування громадської думки.
Література
1. Конституція України.
2. Вісник Центру комерційного права. — 2005. — № 20. — С. 8
3. Коментар до Господарського кодексу України. – 2008 р.
4. Варналій 3.С, Кампо В.М., Миронова Г.А., Росіхіна В.Ю. Деякі теоретичні проблеми права і державної політики у сфері підприємницької діяльності в Україні // Актуальні проблеми права і державної політики у сфері підприємницької діяльності в Україні: 36. наук, праць. — К., 2004. — С. 24.