Реферат: Технопарки в Європі та Україні
• здійснення контролю за відповідністю діяльності певних фірм завданням функціонування технопарку в цілому та виведення фірми за межі технопарку в разі її невідповідності профілю технопарку;
• створення венчурних фірм і венчурних фондів у межах технопарку
Історична довідка
Уперше словам "парк" у 1951 році названо інноваційний об'єкт у США (штат Каліфорнія, містечко Пало-Альто), де розташований один з найвідоміших і найбільших американських університетів - Стенфордський. Сюди після Другої світової війни повернувся з Гарварда професор електротехніки Фрезерів Тер-май, котрий став деканом інженерного факультету, а потім - віце-президентом закладу. Саме йому належала ідея використання частини університетських земель для створення компактної промислової зони, куди б можна було залучити фірми електронної та авіа космічної індустрії, що бурхливо розвивалися після 1945 року, в першу чергу - за рахунок військових замовлень федерального уряду. Територію було виділено і освоєно - підведено дороги, інженерні комунікації, зв'язок, побудовано та встатковано зручні промислові споруди. створено інфраструктуру сфери обслуговування.
Організації типу "наукові парки" довго лишалися специфічним американським феноменом. У 70-х вони почали з'являтися в Західній Європі, а в останнє десятиліття "паркова хвиля" охопила практично всі розвинуті держави світу і багато країн що розвиваються (Індію, Малайзію, Таїланд та ін.). Нині загальне число різноманітних парків нараховує тисячі. Функціонують і міжнародні асоціації цих організацій.
Перші європейські парки були створені у 1971 році в Шотландії при Единбурзькому університеті і в Карпусі Кембриджського університету. Сьогодні європейська інноваційна структура нараховує понад 1,5 тисячі різноманітних інноваційних центрів, у тому числі понад 260 науково-технологічних парків, яким властивий коротший термін становлення (був досвід, пророблені програми і бізнес-плани).
Технопарки Європи
Взірець європейської моделі організації цього процесу – найбільший технопарк Франції «Софія Антиполіс», розташований на Рів’єрі на площі більш ніж 2 тисячі гектарів. Тут в 1200 технологічних компаніях (близько 100 з них – іноземні) працюють 24 тисячі інженерів та вчених. Приблизно половина компаній займається дослідженнями, інша половина розвиває такі галузі, як інформаційні, агро- та біотехнології. Технопарк було побудовано на початку 70-х років не без допомоги французького уряду, який вклав у його розвиток приблизно 400 млн. франків (витрати приватного сектора склали вдвічі більше). Долучилася і Єврокомісія, яка прагнула зробити південь Франції науково-дослідницьким регіоном. Другим за значенням технопарком Франції є науковий центр у Монпельє, де сьогодні працює стільки ж компаній і десь 21 тисяча вчених та інженерів. Дослідження ведуться у трьох напрямках: медицина, інформаційні та агротехнології. Поштовхом до створення цього технопарку було формування за ініціативою держави спеціалізованих інженерингових і наукових інститутів. Крім того, на базі французьких університетів створено технопарки у Тулоні, Марселі, Моннольсі.
У Німеччині сьогодні працюють три із сімох найкращих кластерів високих технологій в світі, котрі отримали назву «Силіконова долина ХХІ століття» – в Мюнхені, Гамбургу, Дрездені. Мюнхенський технопарк засновано на базі Технічного університету та Баварської академії наук. Уряд країни сприяв розвитку цього технопарку, фінансуючи дослідження у напрямках охорони здоров’я, програмного забезпечення та телекомунікації через фонди. Важливим фактором став також сприятливий клімат у регіоні для розмноження венчурних компаній. Місцевий Технічний університет став фундаментом і Дрезденського технопарку – тут за 66 спеціальностями навчається більше 22 тисяч студентів, просто поруч із технологічним центром та компаніями, що займаються виробництвом чипів та панорамних фотокамер. Великі американські корпорації оцінили перевагу Дрезденського технопарку у створенні підприємств, спеціалізованих на мікроелектроніці, і вкладають сюди мільярди доларів. У Гамбурзькому технопарку швидко ростуть інноваційні компанії, сконцентровані на дослідженнях в області мультимедіа. Значну частку фінансування ці технопарки отримують з федерального та місцевих бюджетів.
Концепцію розвитку Технологічних центрів у Латвії було прийнято в 1992 р. Управлінням Вищої освіти, науки й досліджень Міністерства освіти та науки. Латвійський Технологічний Центр (ЛТЦ) – перший технологічний центр у Латвії – був створений у червні 1993 р.. Засновниками були Ризький Муніципалітет, латвійська Академія Наук, Інститут фізичної енергії, Асоціація латвійських Науково-технічних Суспільств.
Чеський технопарк у м. Борно був організований як акціонерне товариство у 2000 р. організаторами його створення були технічний університет Борно, мерія міста Борно й транснаціональна компанія Р&О.
Технопарк працює з високими технологіями, залучаючи інвесторів висококваліфікованою і відносно дешевою робочою силою. Близькість технічного університету до парку дозволяє компаніям залучити кваліфікованих фахівців і встановити проектні зв’язки з цією провідною установою в області електротехнічного машинобудування. На площадках технопарку працюють підрозділи Siemens, IBM, FEI, SGI, компанії Honeywell i Symbol Technologies. Парк пропонує площі для виробництва, зборки й НИОКР.
Відкриття у Литві Технологічного парку Клайпеди, розташованого в академмістечку Клайпедського університету, відбулося 16 січня 2004 р.
Клайпедський парк здійснює підтримку новаторських ідей, що спрямовані на розвиток регіональних компаній. Технопарк є громадською організацією, засновниками виступили Клайпедський університет і міністерство Литви.
У науковий парк входять 56 компаній. Основу діяльності становлять розробки в області біотехнологій. ЗМІ й мультимедіа, автоматизації, телекомунікацій.
В Австрії із приблизно сотні університетів кожен четвертий працює над інноваційними рішеннями в галузях штучного інтелекту та розвитку програмного продукту в мультимедіа. Столиці провінцій, такі як Лінц, Грац, Зальцбург, Інсбрук об’єднують науково-дослідницькі інститути та університети з інноваційними центрами і технологічно орієнтованими підприємствами. Австрійські технопарки зосереджені на дослідженнях в галузі інформаційних технологій та телекомунікації: технопарк Хагенберг у землі Нижня Австрія налічує 30 компаній, а другий великий комплекс, Techno-Z, об’єднує 80 фірм, які співпрацюють із промисловими підприємствами, коледжем телекомунікаційних технологій та університетами. Показовою є діяльність Віденського ділового центру (VBC), котрий ще 1985 року консолідував дослідницькі інститути, які займаються молекулярною і клітинною біологією, і промислові концерни навколо університету із потужною науковою базою у царині біотехнологій. Сьогодні там працює більш ніж 700 учених і навчаються студенти із 40 країн. Центр має зв’язки із біоцентрами по всьому світі й створив більше 51 тисячі робочих місць.
До Асоціації фінських наукових парків TEKEL сьогодні входить 24 технопарки. Вони об’єднують приблизно 2400 компаній та більш ніж 50 тисяч спеціалістів, а річний обіг капіталу в них перевищує 120 мільйонів євро. Один з них, побудований 1982 року на базі університету всесвітньо відомого міста Оулу, працює не тільки у царині телекомунікації, але й медицини і біотехнологій. Студенти вже з третього курсу беруть участь у роботі інноваційних фірм технопарку. Технопарки країни всіляко підтримують не лише місцеві та центральні органи влади, а й різні фонди та асоціації. Приміром, Національне технологічне агентство TEKES інвестує в інноваційні проекти від 30 до 80% власних коштів.
Російські технопарки використовують практично весь діапазон сучасних організаційно-правових форм, притаманних ринковій організації економіки. Приблизно у 46 % випадків технопарк є закритим акціонерним товариством, у 25 — це товариство з обмеженою відповідальністю. В інших випадках використовуються інші організаційно-правові форми, наприклад, об'єднання юридичних осіб (асоціації) тощо.
Майже всі технопарки Росії забезпечені офісними приміщеннями, близько 60 % з них мають ще й виробничі площі. Власні будинки, приміщення мають близько 15 % технопарків, інші ж орендують площі (в основному у засновників, на пільгових умовах, найчастіше — на безоплатній основі, що є специфікою Росії). Проблема придбання власних приміщень для технопарків є дуже гострою, й її ще належить вирішити. Фактично ж лише технопарки — «власники» приміщень можна цілком віднести до діючих.
Серед вдало функціонуючих наразі в Росії технопарків найбільш високий рейтинг мають Томський міжнародний діловий центр «Технопарк», московські технопарки «Центр», «Москворіччя», науковий парк МДУ, Зеленоградський науково-технологічний парк, «Технопарк» ЕТУ (м. Санкт-Петербург), Башкирський інноваційний науково-технологічний парк «Башкортостан» (м. Уфа).
Розвинені технопарки-лідери мають спеціально спроектовані будинки, що функціонально зорієнтовані на найкраще виконання завдань, які стоять перед ними. У Росії таких технопарків менше 20 % від їхньої загальної кількості. До таких, наприклад, належить Науковий парк МДУ, що займає територію загальною площею 3,2 га. МДУ (основний засновник) передав технопарку право безкоштовного користування землею на 10 років. Спеціально для технопарку на території збудовано вісім двоповерхових будинків площею 500 м2 кожний. Ці будинки й споруди є часткою у статутному фонді технопарку іншого засновника. У будинках розміщуються фірми-орендарі й сервісні служби, а також виділені й обладнані приміщення під конференц-зал площею 40 м2, виставочний зал — 100 м2, кафе — 20 м2. Один із будинків цілком відведено під телекомунікаційний центр, поруч із яким встановлено супутникову антену. Крім того, на території технопарку є складські приміщення загальною площею 200 м2.
Як правило, російські технопарки, особливо на етапі їхнього створення, розміщуються у приміщеннях ВНЗ та інших засновників. Замість зведення спеціальних будівель фірми технопарків нерідко пристосовують для своїх потреб нежитлові споруди, цехи підприємств й інші будинки. Це надає їм змогу у стислий термін надати малим наукомістким фірмам, що лише розпочинають справу, набір послуг, використовуючи наявні на цей момент можливості. У Росії таких технопарків переважна більшість — понад 80 %.
Українські технопарки
Українські технопарки (перші з яких з’явилися 1999 року) вельми далекі від класичних взірців, оскільки базою мали не вищі навчальні заклади, а науково-дослідні інститути Національної академії наук України (НАНУ). Крім того, жоден вітчизняний технопарк не має промислової зони – всі учасники мають реалізовувати проекти на власних майданчиках, і жоден не має на меті створення малих наукомістких підприємств – розраховують на застосування створених продуктів на існуючих підприємствах України. Та й форма діяльності, реалізована в українських технопарках, ефективна лише для великих науково-виробничих комплексів.
При використанні в умовах України західного досвіду створення і функціонування інноваційної інфраструктури необхідно враховувати, що ні зараз, ні в найближчому майбутньому не доводиться розраховувати на бюджетне фінансування технопарків, інкубаторів й інших інноваційних структур. Практично єдино можливою державною формою підтримки є спеціальний режим інноваційної діяльності, передбачений Законом про технопарки і Законом про інноваційну діяльність. Проте і вони забезпечують компенсацію не більше 10-12 % витрат підприємств на виконання інноваційних проектів.
За останні роки в Україні в основному розроблена нормативно-правова база, що забезпечує економічну зацікавленість в інноваційній діяльності, і, як уже було зазначено, створено 16 технопарків.
Особливість українських технопарків полягає в тому, що податкові преференції встановлені законом не для технопарку в цілому, а для конкретних інноваційних проектів, що проходять державну експертизу і затверджених в установленому порядку.
Результати роботи українських технопарків, і в першу чергу Технопарку "ІЕС ім. Е. О. Патона" і Технопарку "Інститут монокристалів" показують, що вони вже зараз є дієвою ланкою, реально об'єднуючою науку з виробництвом.
Показники діяльності технологічних парків тис. грн. (показники загалом)