Реферат: Текст. Стилістичні різновиди. Фоностилістика
ПРАВОПИС ІНШОМОВНИХ СЛІВ
У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються, бо подвоєння не відтворюється в українській вимові, напр.: каса, маса, група, клас, шосе. Це положення поширене на ряд слів, написання яких раніше було винятком із правила. Отже, кількість винятків скоротилась. Без подвоєння пишуться слова: анали, бароко, беладона, бравісимо, інтермецо, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, фортисимо, гето.
Збережено подвоєння в таких загальних назвах іншомовного походження, де його (подвоєння приголосних) чуємо у вимові: ванна /ванний/, вілла, манна/манний/, панна, пенні, тонна, нетто, брутто, мадонна. Подвоєння зберігається в деяких словах з метою уникнення небажаних паралелей з власне українськими словами або просто схожими словами, які мають відмінне значення: бонна (вихователька-іноземка в дореволюційній Росії) і бони (паперові гроші, що вийшли з обігу), білль (законопроект), і біль (страждання), булла (папська грамота) і була (дієслово минулого часу жіночого роду), мірра (назва ароматичної смоли) і міра (одиниця виміру) дурра (назва рослини) і дура (лайлива назва нерозважливої жінки), мотто (епіграф, дотепний вислів) і мото (частина складного слова, що означає: моторний, моторизований).
Подвоєння маємо також при збігові приголосних префікса і кореня; в українській мові має бути паралельне непрефіксальне слово: апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція), ірраціональний (бо є раціональний), ірреальний (бо є реальний), контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є реалізм). Подвоєння приголосних пишемо в усіх словах, похідних від географічних, особових та інших власних назв, напр., марокканець (бо Марокко), голландський (бо Голландія), боннський (від назви німецького міста Бонн).
Відомо, що в загальних назвах іншомовного походження після букв д,т,з,с,ц,ч,ш,ж,р пишеться и, а не і, тобто діє так зване "правило дев'ятки", напр.: диск, тир, цирк, шифр, ритм, цистерна, дилема та ін. Це правило існує тому, що саме вимова и, а не і природніша для української літературної мови. Поширено дію правила "дев'ятки" на ряд власних географічних назв та на деякі загальні назви: бравісимо, піанісимо, фортисимо, (замість бравіссімо, піаніссімо, фортіссімо); у власних назвах – Алжир, Аргентина, Бастилія, Бразилія, Братислава, Вавилон, Ватикан Вашингтон, Корсика, Мадрид, Мексика, Сардинія, Сирія, Сицилія, Тибет, Флорида, Чикаго, Чилі.
Після шиплячого ж, який в українській мові твердий, слід писати у словах журі, Жуль Берн і писати з у слово парфумерія, бо парфуми.
Існує кілька слів іншомовного походження, в яких слід писати одну літеру (не подвійну) й: фойє, Фейербах.
ЗМІНИ В МОРФОЛОГІЇ ТА СЛОВОТВОРІ
Сьомим відмінком в системі іменника є кличний відмінок, який раніше називався кличною формою. У множині кличний відмінок формально збігається з називним, в однині ж у всіх чотирьох відмінках він має своє особливе вираження.
Розширена сфера вживання закінчень - у, - ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни чоловічого роду. Тепер пишемо -у в назві міста Кривого Рогу / не рога/. В збірних поняттях березняку, вишняку, чагарнику, в словах каталогу, абзацу, уривку (до 1993 року писали –а).
Тепер пишемо гаазький (не гаагський, від Гаага), карабаський (не карабахський, від Карабах ).
Отже, нагадаємо ще раз, що згідно правопису 1993 року слід правильно писати: аґрус, Алжир, анали, Аргентина, Ассиро-Вавилонія, бароко, Бог, Божа Матір, Благовіщення, Вавилон, Ватикан, Велика французька революція, Великдень, Великий піст, вишняку, В’яземський, В'ячеслав, гаазький, гінді, данцізький, двоярусний, джигун, дзиґлик, Євангеліє, журі, Жусьє, зигзаг, Зинов'єв, Зиновій-Богдан, інтермецо, карабаський, Козеріг, конвеєр, Кононницька, Коран, Корсика, Кривого Рогу, Лейпцизький, лібрето, Лідице, Бастилія, беладона, бравісимо, Бразилія, Братислава, Біблія, Лівшиц, Мавританія, Мадрид, Масниця, Мексика, параноя, парфумерія, Пилипівка, піанісимо, піваркуша, півогірка, пів'яблука (раніше писали пів-яблука), піцикато, Покрова, Пом'яловський, Псалтир, Різдво, Сардинія, Сиракузи, Скандинавія, Тибет, Детройт, Спасівка, Турсунзаде (було Турсун-Заде), Флорида, Юліус Фучик, чагарнику, Чикаго, Чилі, Чингісхан.
Стилістичні різновиди
Стилістичні засоби (ресурси) – це елементи мови, що мають стилістичне забарвлення (емоційно-експресивне, оцінне, функціонально-стильове).
Стилістичні засоби діляться на 2 групи:
- функціонально-забарвлені засоби, що використовуються у книжному або розмовному мовленні;
- експресивно-забарвлені засоби, що надають мовленню певного стильового забарвлення (ласкаве, іронічне, інтимне, фамільярне, грубувате, урочисте). Функціонально-забарвлені засоби – це слова, словосполучення, речення, що є важливими мовними ознаками кожного стилю.
Стилістичні засоби бувають маркованими (себто позначеними) і стилістично нейтральними (непозначеними). Кожен стиль має свої фонетичні особливості. Найчастіше в художніх текстах є звукоповтори. До повторів належать звукова анафора – повторення початкових звуків: Спить сам сом-сомище, сплять самі ситі соми ще (Г.Храпач); звукова епіфора – повторення кінцевих звуків: І дівчатка, і хлоп’ятка, Ведмежатка і зайчатка, Кошенятка й каченятка називаються малятка (Н.Шмурикова).
Алітерація – повтор одного або кількох звуків у суміжних чи близьких словах в тексті: Пташки с півають с тоголос о І чолоплодно зріє с ад, І пос пішає щедра ос інь Дарунки нес ти на пос аг (В.Мацько).
Асонанс – повтор одного або кількох голосних у суміжних чи не далеких одне від одного словах: Торох! Торох! В городі горох (Г.Храпач).
Рима – різновид звукової епіфори – звуковий повтор, побудований на співззвучності кінцевих слів, їх частин: підпер би – верби, вода – проста, очі – пророче; Не можна мову вибирати, Вона – душа, єство твоє. Її в колисці рідна мати Із молоком своїм дає (П.Карась). У наведених рядках з вірша відомого поета Петра Карася співзвучність кінцевих слів прочитується в перехресному римуванні (вибирати – мати, твоє – дає).
Фоностилістика. Засоби милозвучності української мови
Евфонічність (милозвучність) – це галузь фоностилістики – належне звукове оформлення в тексті. Отже, розглянемо коротко, що ж таке фоностилістика, милозвучність.
Фоностилістика – це звукова стилістика. А ось милозвучність української мови відбулася давно в процесі історичного розвитку мови:
1) замість вихр, свекр, вітр (старослов’янізми) застосовуємо вставні голосні: вихор, свекор, вітер.
2) Евфонічне чергування звуків: Івану – Іванові, ректору – ректорові, Україна – Вкраїна, ходім – ходімо, більш – більше, однак – одначе.
3) Евфонічне чергування: і-й, у-в-уві; з-із-зі (зо); хоч-хоча; чом-чому; над-наді-надо; під-піді; же-ж; б-би.
4) Стилістично марковані слова: робіть – робіте, спішіть – спішіте, поспішайте; Єлизавета – Лисавета; пишім – пишімо; ці слова є фонетичними синонімами.
Пари фонетичних синонімів: Феофан – Теофан, Фекла – Векла, Текля, Євгенія-Ївга, Оксана-Ксеня, Ірина-Ярина, Агатангел-Агафангел (хоча існує думка, що замість літери ф, яка властива російській мові слід вживати в українській літеру т).