“Тенденції конституційного регулювання основних прав громадян в галузі культури, екології, соціально-економічних умов”

ЗМІСТ

ВСТУП ...................................................................................................3-4

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН

1.1. Історія ідеї прав громадян в галузі соціально-економічних умов,

культури та екології........................................................................................5-10

1.2. Поняття і класифікація конституційних прав.....................................11-17

1.3. Особисті та політичні права людини і громадянина......................18-22

2. ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ОСНОВНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН В ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ,

ЕКОЛОГІЇ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ УМОВ

2.1. Соціально-економічні права громадян................................................23-25

2.2. Культурні та екологічні права громадян.............................................26-27

3.СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО

ІНСТИТУТУ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ПРАВ

ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ........................................................................28-35

ВИСНОВКИ......................................................................................36-39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ....................................40-41

ВСТУП

Тема курсової роботи “Тенденції конституційного регулювання основних прав громадян в галузі культури, екології, соціально-економічних умов”. Актуальність даної теми випливає з того, що права громадян набули цінності і отримали обґрунтування в міжнарод­ному праві як правовий стандарт, до якого повинні прагнути всі народи і держави.

З моменту визнання цих прав кожна людина набувала певного правового статусу відповідно до міжнародного гуманітарного і, разом із ним, національного права. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і сво­бод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільства в цілому.

Так, наприклад, на українських теренах питання прав людини та їх захисту порушувались іще в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уря­ду належить керувати й наглядати за порядком що­до всього Війська Запорозького, так само він пови­нен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), за­лишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого".

Сучасне міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав люди­ни. Ці процеси набули особливої інтенсивності після другої світової війни. Цьому сприяли загальна де­мократизація міжнародних відносин, створення Ор­ганізації Об'єднаних Націй, інших демократичних міжнародних інституцій.

Демократизацію процесу, пов'язаного з проголо­шенням і захистом прав людини, значно прискорило прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розроблення механізму міжнародного захисту прав людини у дер­жавах, які підписали відповідні міжнародні доку­менти.

Положення про права людини, що містяться у статтях Стату­ту ООН (1945), стали основою становлення нового інституту права — міжнародного захисту прав людини і основних свобод. 10 грудня 1948 p. Генеральна Асамблея ООН затвердила Загаль­ну декларацію прав людини, яка проголосила центральний пункт концепції прав людини — визнання людської гідності кожної особи [1]. З 1948 p. 10 грудня відзначається в усьому світі як День прав людини. Кожна країна світу, що взяла на себе зобов'язання виконува­ти міжнародні конвенції, у тому числі про права людини, повин­на керуватися принципами і нормами цих угод у своєму внутріш­ньому законодавстві. Держави, що взяли на себе зобов'язання виконувати міжнародні документи про права людини, зобов'я­зані створити умови для здійснення і захисту прав кожної люди­ни. Практично всі сучасні конституції демократичних держав мають норми, які у загальній формі гарантують непорушність основних прав людини.

Україна є стороною практично всіх багатосторонніх конвен­цій ООН в галузі прав людини. Однак у зв'язку з теперішніми соціально-економічними умовами вона не в змозі забезпечити виконання низки міжнародних норм, тому є вкрай важливим вивчення питання гарантії реалізації і захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.

У даній роботі планується дослідити першу чергу такі питання як поняття і класифікації конституційних прав громадянина, окремим розділом будуть досліджені тенденції конституційного регулювання основних прав громадян в галузі культури, екології, соціально-економічних умов.

Під час роботи були використані такі методи наукового дослідження як літературний метод, методи порівняння, метод синтезу та аналізу, метод узагальнення. Для написання роботи були використані нормативні акти, коментар до Конституції України, підручники з конституційного права, інші спеціалізовані видання тощо.

Гадаю, що дана робота сприятиме кращому розумінню гарантій реалізації і захисту конституційних прав громадянина соціально-економічних умов, в галузі екології та культури.

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН

1.1. Історія ідеї прав громадян в галузі соціально-економічних умов, культури та екології

Історія ідеї прав людини і громадянана бере свої витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність .і недоторканність люд­ського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв накопиченню інтелектуального матеріалу для подальшо­го (буржуазного) стрибка у цьому напрямку — визнання рівно­сті усіх людей перед законом.

Активність у розвитку ідеї про права людини припадає на епоху Відродження і Просвіти. У XVII—XVIII ст.ст. ця ідея від­бивається у теорії природного (природженого) права, яка дозво­лила оцінювати з позицій справедливості діюче в державі по­зитивне право, проводити його перетворення в напрямку гума­нізму і свободи. Г. Гроцій, Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж.-Ст. Мілль, І. Бен-там утверджують права особи (на життя, свободу, власність та ін.) як священні імперативи і закладають основи сучасного розумін­ня прав людини. Кожний народ вніс свою лепту в розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему в залежності від іс­торичних обставин свого буття.

Ідея прав людини, заснована на теорії природного (приро­дженого) права, знаходить втілення в нормативних актах держав Європи і світу. Американська Декларація незалежності 1776 p. висловила фундаментальний принцип, на якому заснована де­мократична форма правління: «Ми вважаємо самоочевидною істиною, що всі люди створені рівними, що вони наділені Твор­цем певними невід'ємними правами, серед яких право на жит­тя, свободу та прагнення до щастя». Французька Декларація прав людини і громадянина 26 серпня 1798 p. виклала «природні, невідчужувані і священні права людини»: особиста свобода, вла сність, безпека і опір гнобленню; необмеженість сфери вияву свободи людини й обмеженість сфери дії державної влади; при­тягнення до кримінальної відповідальності лише на підставі за­кону (немає злочину, не вказаного в законі; немає покарання, не вказаного в законі), презумпція невинності, свобода погля­дів, думки, слова та преси, яка захищається «погрозою відпові­дальності за зловживання цією свободою», та ін. Названі доку­менти США і Франції стали свого роду моделлю (еталоном, зраз­ком) для законодавчого закріплення особистих (громадянських) і політичних прав людини.

Цю ідею пестували, відстоювали, збагачували, поглиблюва­ли, боролися за її реальне втілення в життя видатні мислителі України: П. Орлик, Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський, О. Кістяківський та ін. Вже в проекті Конституції П. Орлика (1710 p.) декларується ідея «ви­правлення та підйому своїх природжених прав і вільностей», від­новлення «усілякого природного права і рівності». Т. Шевченко в поемах оспівував свободу трудящої людини. М. Драгоманов у конституційному проекті передбачав особисту свободу людини, забезпечення недоторканності особи, повагу її гідності. Право­знавець О. Кістяківський наголошував на необхідності обмеження державної влади «невід'ємними, непорушними, недоторканни­ми, невідчужуваними правами людини», найважливішим із яких називав право на гідне існування.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--