Реферат: Теоретичні основи національного виховання старших дошкільників шляхом ознайомлення з творами українського образотворчого мистецтва

- виконання вимог Базового компоненту дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту;

- здійснення соціально-педагогічного патронажу сім’ї.

Національне виховання — це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.

Національне виховання — це виховання підростаючого покоління у дусі українського виховного ідеалу на багатовікових традиціях. Воно ґрунтується на засадах родинного виховання, ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють кращі зразки виховної мудрості народу. Національне виховання – цілеспрямований, систематичний. Регульований виховний процес, що має на меті утвердження у свідомості нації, народу етнічної (національної культурної мовної єдності, перетворення національної цінності з ідеалу мислителів і поглядів української інтелігенції в ідейні переконання та норми моральної поведінки всіх членів суспільства, тобто «провести» національне із суто теоретичної свідомості у практичну свідомість багатомільйонних мас) (4 с.14)

Основні принципи національного виховання — гуманізм, демократизм, народність, єдність родинного і шкільного впливу, природо відповідність, виховання у праці, самодіяльність учнів.

Конкретний зміст національного виховання залежить від державного устрою, світогляду, релігії і моралі, рівня розвитку культури, національних особливостей народу. Виховний ідеал - це мета виховання. Образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи учнів. Виховний ідеал як мета виховання визначає систему освіти і виховання, її зміст, методи, форми.

Наука доводить, що справжнє виховання глибоко національне за суттю, змістом, характером та історичним покликанням. Адже нація — це насамперед система різноманітних природних (біологічних, зокрема анатомічних, фізіологічних, психічних), історично зумовлених ознак тіла, душі й розуму, тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільності людей. Відповідно різні ознаки якості людей залежно від національної приналежності мусять максимально враховуватися під час організації виховного процесу. Мова йде про наповнення виховного процесу самобутнім змістом, засобами, методами виховної роботи, які виробилися в кожної нації протягом століть і є невід'ємною часткою її духовної культури.

Позицію про те, що виховання має яскраво виражений національний характер, здавна підтримували видатні філософи, педагоги, психологи. Як немає взагалі людини (абстрактної, безликої, без конкретної національної приналежності), а є людина-українець, росіянин, японець, так немає виховання взагалі, а є німецьке виховання, японське виховання тощо.

Національне виховання е основою культурно-історичного розвитку нації, а відповідно й особистості. Ставши одним із чинників духовного життя народу, виховання пішло у кожного народу своїм особливим шляхом, і тепер кожен єврейський народ має свою окрему характеристичну систему (5. ст.12.).

Цю саму думку слідом за К.Д. Ушинським повторюють М.Бердяєв, Д.Донцов, сучасні науковці М.Стельмакович, Ю.Руденко, Б.Червак та ін.(ст.12.).

Держава покликана стати гарантом у вихованні, освітньому процесі. Як для української нації, так і всіх інших етнічних спільностей, що проживають в Україні. Так само, як нація без своєї держави є недовершеною нацією, так і держава не може бути високорозвиненою, якщо вона безнаціональна. Адже держава — витвір нації. Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а навпаки, дадуть оригінальні самобутні скарби задля вселюдського поступу воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до других народів і тим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народними і національними С.Ф.Русова (10)

Науковці стверджують, що не може існувати суспільство, в якому не було б окреслено науково вивірених основних ідеологічних установок, котрі б вели суспільство до єдиної мети. Але ця ідея мусить бути не нав'язаною ззовні, а виробленою самим народом. Вона полягає у тому, що кожен народ, нація, етнос у процесі свого розвитку виробили історично зумовлену ідеологію, яка своїм корінням сягає сивої давнини і ідеями якої пройняті всі сфери життєдіяльності народу.

Національна ідеологія є ідейним багатством нації, системою філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних і релігійних ідей, поглядів, принципів, ідеалів, які відповідають прагненню, інтересам, потребам нації, суверенітету її держави.

Головна мета національного виховання передбачає формування в молоді громадської відповідальності, яка припускає добровільний вибір поведінки, що відповідала б певній соціальне значущій меті, на здійснення якої спрямовані зусилля держави. Конкретними формами знову виступають правова, політична і моральна відповідальність.

Досягнення головної мети — формування громадських рис особистості може успішно здійснюватися завдяки правильному визначенню змісту виховного процесу. У змісті виховання закладаються світоглядні основи особистості, знання про розвиток природи і суспільства, розкриваються роль і місце особи, її держави, народу в навколишньому світі.

Для української національної освіти характерною була і залишається увага до пізнання світобудови, світотворення, спрямованість на цілісність, єдність гармонійного злиття людини — природи — космосу. Все це властиве національному світогляду, філософії, мисленню українців. Це вироблення широкого кругозору, розуміння загальної наукової картини світу, органічної єдності людини, природи, суспільства, нерозривності та наступності часів і поколінь.

Структура знання — дійовий засіб впливу на особистість, систему її соціальних, національних, а відтак і всіх інших стосунків. Через знання можна створити передумови для засвоєння і практичного втілення нових ідей, нового сприйняття світу і принципово іншого ставлення до природи, космосу, нації і суспільства, розуміння самого себе.

Національний компонент виховання найвиразніше має втілюватися в змісті навчальних дисциплін, їх методичному забезпеченні, атмосфері й дизайні навчальних закладів, їх зв'язку з етносередовищем. Вивчення мови, літератури, історії, географії повинно всебічно відображати національні особливості, відзначатися етнічним забарвленням, бути джерелом формування національної свідомості, національної гордості.

Особлива роль у змісті навчання і виховання відводиться українознавству, яке є методологічною основою організації навчання і виховання в сучасних умовах.

Поряд з українознавством базисним методологічним предметом є філософія як наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і людського пізнання. Комплекс філософських предметів покликаний формувати в особистості світоглядні орієнтири, прилучати молодь до надбань вселюдської культури і моралі, формувати бачення перспективи.

Важливе пізнавальне і виховне значення для підростаючого покоління мають надбання національної філософської думки, відображені у народній міфології, фольклорі, символіці, календарно-родинній обрядовості тощо. Народна філософія — це філософія добра, краси, правди, справедливості, миру і дружби з іншими національностями.

Величезний духовний потенціал містить вивчення рідної мови. Рідна мова — природний вихователь. Вона концентрує у собі весь культурно-історичний шлях людей, є могутнім засобом єднання народу, консолідації національних сил. Це самобутній засіб мислення, світобачення.

Спостерігається пряма залежність: чим глибше проникає молодь у скарбницю національної матеріальної і духовної культури, осмислює найвищі досягнення своєї нації, тим глибші в неї патріотичні почуття, стійкіші громадянські поривання, підвищується якість навчання, трудової діяльності.

При доборі змісту навчання і виховання важливо максимально враховувати можливості і задатки дітей, їхню національну приналежність, тобто дотримуватись принципу природовідповідності.

Національне виховання як цілісна система грунтується на таких фундаментальних принципах: природовідповідності, культуровідповідності, етнізації, гуманізмі, демократизмі, єдності сім'ї і школи, наступності і спадкоємності поколінь.

Принцип природовідповідності у виховному процесі передбачає виховання людини в людині, розвиток того, що закладено в кожній дитині природою. Цієї позиції чітко дотримується ряд сучасних науковців: Є.Сявавко, М. Стельмахович, О.Киричук. 0.1. Киричук, І.Мартинюк та інші. Дотримання принципу природовідповідності сприяє споконвічній єдності людини з природою — це один з провідних принципів народної педагогіки.

Принцип культуровідповідності означає здійснення виховного процесу в рідному для дитини середовищі або наближеному до нього. Засвоєні і примножені попередніми поколіннями традиції і звичаї, історія і культура містять у собі духовні, моральні цінності і відповідно мають величезне значення у системі виховання. Виховання починається у сім'ї, дитсадку і школі на матеріалі національної культури, тобто на культурному досвіді матері і батька, свого роду, далеких пращурів, на культурно-історичних, національно-духовних традиціях рідного народу.

Принцип етнізації виховного процесу передбачає наповнення його національним змістом, спрямованим на формування національної свідомості громадянина. Він покликаний відтворити в дітях рідний народ, увічнити специфічне, самобутнє, що є у кожній нації.

Принцип гуманізму покликаний утверджувати високе суспільне визнання людини, її гідності, цінності як особистості, право на свободу, щастя і виявлення здібностей. Цей принцип передбачає створення для особистості умов гармонізації відносин між людиною і суспільством, людиною і природою тощо.