Реферат: Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни
Наукова новизнаі теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше поставлена і комплексно розв’язана проблема змісту і сутності педагогічної психогігієни навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи на основі цілісного підходу до вивчення психічного здоров’я учня та здійснення педагогічного впливу на основі прогностичної моделі індивідуальної норми його психічних станів.
Доповнено встановлені взаємозв’язки між ступенем психогенності середовища та рівнем освіченості, культурно-етнічними і соціальними особливостями референтних груп учнів, педагогів, батьків, а також психолого-педагогічну закономірність, що полягає у виділенні головного критерію індивідуальної психогігієни учня та найважливішого завдання педагогічної психогігієни навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи – міри вихованості індивідуальної здатності до саморегуляції та самовідновлення психічних станів дітей і підлітків.
Дістало подальшого розвитку розроблення інструментарію психогігієнічної діагностики та прогнозування, що ґрунтується на вперше виявлених нових психологічних засадах розвитку механізмів індивідуальної саморегуляції, врахування вікової періодизації психорегуляційних етапів відповідно до моделей змінюваності індивідуальної психічної норми, трансформації лімінальної (порогової) динаміки соціального сенсу, виявлення і формування адаптивних здібностей дітей та підлітків, психолого-педагогічного моделювання прогнозованих станів і створення умов для їх вияву методиками оперативного та лонгітюдного вимірювання.
Визначені надійні психолого-педагогічні параметри комплексного інструментарію психогігієнічної оцінки навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечувались: а) комплексним застосуванням методів дослідження; б) використанням методології системного підходу; в) верифікацією результатів в експериментально змінюваних умовах; г) застосуванням різних видів статистичного аналізу експериментальних даних; д) використанням взаємодоповнювальних методик; е)взаємозіставленням теоретичних і практичних результатів; є) репрезентативністю вибірки учасників масового психолого-педагогічного експерименту, на всіх трьох етапах якого брали участь 6527 учнів загальноосвітніх шкіл і шкіл-інтернатів, 3712 педагогічних працівників, в тому числі вчителів, вихователів, соціальних педагогів, практичних психологів, керівників освітніх закладів, 216 методистів, викладачів вищих навчальних закладів, наукових працівників, аспірантів, здобувачів; ж) достатньою тривалістю проведеного емпіричного дослідження, включаючи масовий і камерні психолого-педагогічні експерименти (1992-2000 роки), участю у його проведенні різнофахових дипломованих спеціалістів, зокрема педагогів основних спеціальностей, практичних психологів, лікарів-психіатрів, педіатрів, інших вузьких фахівців.
Практичне значення одержаних результатів дозволяє застосовувати теорію і методику педагогічної психогігієни для забезпечення психічного здоров’я учасників навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи.
Основні положення психогігієнічної теорії і методики становлять собою базу професійних знань та умінь педагогічних працівників і можуть бути використані для практичного розроблення змісту фахової підготовки та кваліфікаційного удосконалення відповідних категорій спеціалістів.
Створені моделі вікової змінюваності індивідуальної норми психічних станів учнів, методика психогігієнічної діяльності вчителя, вихователя і психолога, психолого-педагогічні параметри комплексної методики психогігієнічної оцінки навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи дають змогу педагогічним працівникам, в тому числі соціальним педагогам, практичним психологам, здійснювати систему практичних заходів щодо забезпечення збереження, зміцнення і первинної профілактики психічного здоров’я дітей та підлітків.
Комплекс психогігієнічної діяльності, створюваний в результаті практичного втілення теоретичних і методичних положень даної роботи, сприятиме взаємоузгодженню педагогічного впливу і психологічної підтримки особистості учня, запобіганню кризових ситуацій у процесі навчання і виховання, підвищенню рівня домагань і креативних можливостей всіх учасників навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи.
Апробація і впровадження результатів дослідження.
Результати досліджень, представлених у дисертації, проходили апробацію і впроваджувались у формі:
– проведення впродовж 1992-2004 років експериментальної роботи в середніх школах, загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах для дітей з психоневрологічними захворюваннями, з захворюваннями серцево-судинної системи, вищих навчальних закладах і закладах післядипломної освіти, а також впродовж 1997-2004 років експерименту з психологічної, медичної, педагогічної і соціальної реабілітації дітей та підлітків з девіантною та делінквентною поведінкою на базі Фонтанської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації Одеської області згідно з наказом Міністерства освіти України від 26.08.1997 р. № 320. Всього до проведення експериментальної роботи було залучено 29 середніх і неповних середніх закладів, в тому числі 7 загальноосвітніх закладів, що здійснюють психосоматичну реабілітацію дітей (суміжні психоневрологічні, серцево-судинні захворювання та неспецифічні захворювання органів дихання при нормі інтелектуального розвитку учнів);
– незалежної експертної оцінки, до якої залучались науково-педагогічні і педагогічні працівники Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти, Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Б.Грінченка, Чернігівського обласного інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників освіти, Житомирського, Одеського, Севастопольського інститутів удосконалення вчителів, Донецького національного університету, Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, Національного інституту стратегічних досліджень, Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця, Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. Н.Д. Ушинського (м. Одеса), Інституту підготовки кадрів промисловості Міністерства промислової політики України;
– використання розроблених автором навчальних програм і спецкурсів у процесі підготовки та фахового удосконалення вчителів і психологів у вищих навчальних закладах; науково-методичного забезпечення вчителів, вихователів, психологів, керівників освітніх закладів, створенням посібників, програм, методичних рекомендацій з питань педагогічної психогігієни.
Результати дослідження доповідались і отримали схвалення на Всеукраїнській науково-методичній конференції “Борис Грінченко і педагогічна культура України” (Суми, 1993), Других Всеукраїнських педагогічних читаннях “В.О.Сухомлинський і сучасність” (Чернігів, 1996), Ювілейній науково-практичній конференції “Кадры сферы образования взрослых: социально-педагогические проблемы” (Росія, Санкт-Петербург, 1996), Звітній науково-методичній конференції КМІУВ ім. Б.Грінченка “Освіта. Гуманізація. Вчитель” (Київ, 1996), Всеукраїнській науковій конференції “Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) і виховання національно свідомої особистості” (Київ, 1997), Другій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження” (Кам’янець-Подільський, 1997), наукових круглих столах 1991-1996 рр.“Огієнківські читання” (Київ, 1997), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сільська школа: стан, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 1999), науково-практичній конференції “Україна – країни Сходу: від діалогу педагогічних систем до діалогу культур та цивілізацій” (Київ, 2001), науково-практичній конференції “Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні” (Київ, 2003).
Результати дослідження впроваджено в практику Донецького національного університету, Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця, Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти, Головного управління державної служби України, Національного інституту стратегічних досліджень, Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, Інституту підготовки кадрів промисловості, Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи (довідки: Донецького національного університету № 335/01-26/6.6.0 від 05.04.2005; Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця № 7/16-1097 від 6.12.2004 та № 120/3 від 17.03.2005; Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського № 19/В від 17.03.2005; Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти № 01-14/159 від 17.03.2005; Головного управління державної служби України № 03/2535 від 18.03.2005; Національного інституту стратегічних досліджень № 293/432 від 13.12.2004; Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” № 32/01 від 27.10.2004; Інституту підготовки кадрів промисловості № 121 від 21.03.2005; Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи № 38 від 05.04.2005).
Публікації. Основні результати дослідження представлені в монографії “Педагогічна психогігієна: теорія та методика”, 24 статтях у наукових фахових виданнях (журналах, збірниках наукових праць), 4 статтях у наукових виданнях до 1996 р. включно, 2-х науково-методичних рекомендаціях, 10 статтях у матеріалах доповідей наукових конференцій (всього 40 публікацій).
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаної літератури, який налічує 217 назв (з них 11 – іноземними мовами). В роботі міститься 25 таблиць, 17 рисунків і 8 формул, що займають 15 сторінок. Загальний зміст дисертації викладений на 428 сторінках, основний – на 382 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтована актуальність дослідження методологічних засад та теоретичного узагальнення проблеми збереження психічного здоров’я у процесі навчання і виховання дитини, підлітка, юнака, забезпечення необхідних для цього педагогічних і психосоціальних умов.
Відзначена стійка тенденція зростання наукового інтересу до психогігієнічних ідей та закономірностей, вироблених людською цивілізацією, як важливих засобів власного самозбереження. Окреслено наукові підходи, що детермінують визначення об’єкта та предмета, мети і завдань дослідження, його науково-теоретичного значення. Підкреслено особливе значення розроблення прикладного (ужиткового) аспекту методики педагогічної психогігієни, що ґрунтується на вивченні психолого-педагогічних закономірностей виникнення і процесуальності соціально- та еколого-психологічних депресорів.
Визначено методологічну основу дослідження. Подаються відомості про апробацію і впровадження результатів роботи, публікації та структуру.
У першому розділі–“Культурно-історичний розвиток проблеми душевного здоров’я”– здійснено історико-теоретичне дослідження світоглядного розвитку психогігієнічних ідей, що охоплює розгляд найістотніших закономірностей збереження, зміцнення і відновлення душевної гармонії людини в давніх культурах Середземномор’я, Індії і Китаю, у спадкоємності язичницьких та християнських традицій української людинознавчої культури, науковому розробленні теорії пізнання, теорії емоцій, теорії щастя українськими вченими ХУІІ-ХУІІІ ст., обґрунтуванні гігіології як загальної науки про здоров’я та нервово-психічної гігієни у другій половині ХІХ ст.,виникненні і набутті стійких організаційних форм психогігієнічного руху у ХХ ст.
Показано, що психогігієнічні ідеї, вироблені людською цивілізацією як засіб самозбереження власного психічного життя, пов’язані з культурно-історичним розвитком людства, історією розвитку філософської думки, педагогічної культури, формуванням моральних засад суспільного життя. Відображено давньокитайські, давньоіндійські та найдавніші античні уявлення про здоров’я душі, зокрема аналіз давньогрецької міфологеми, з якої походить термін “психогігієна”.
Для правильного розуміння наступних трансформацій семантики терміну “гігієна” з’ясовано міфологічний контекст, в якому воно застосовувалось: з виділеної міфологічної тріади богів – Лікування, Здоров’я і Всезцілення – лише здоров’яхарактеризується розквітом усіх властивостей життя. В той же час лікування і всезцілення виражають різні способи його (життя) повернення або відновлення попереднього стану життєвого розквіту –здоров’я.
Встановлено, що в первісній семантиці слово гігієнаозначає найповніший вияв життя, його розквіт, буяння, розвій. Духовна культура, що вбирає в себе ідеї можливостей людського існування, цим самим виконує психогігієнічну функцію, спрямовуючи почуття, мислення і уяву людини й відповідного суспільного утворення на самозбереження власного єства, його відтворення у майбутніх поколіннях.
Майже одночасне виникнення філософії у середземноморсько-китайсько-індійських центрах в VІ ст. до н.е. співмірне з розробленням поглядів на людське щастя скіфського філософа Анахарза Придніпрянського (VІІ-VІ ст. до н.е.), сутність поглядів якого, за визначенням Г.Кониського, полягає в тому, що щастям людини є свобода, а отже тільки вільна людина може бути щасливою.
Розгляд проблеми людського щастя в українській людинознавчій традиції включає в себе питання, пов’язані із здоров’ям і навчанням, хоч кожне з них не є самодостатнім у визначенні найбільш високих вимірів сенсу життя. Система давніх вірувань українського народу, що пізніше була доповнена античними і християнськими вченнями, визначала способи пояснення людиною навколишнього світу і власного єства, створюючи тим самим основу сенсу і значень для повномірного буття психічної цілісності людини. Уявлення про повноту життя, що становили зміст психічних переживань, включали прихильність володарів світу (Сварог, Перун), сонячної сили як основи життя (Даждьбог, Хорс), багатства і достатку (Велес), війни і милування, щадіння (Стрибог), покровительства у пологах при народженні дитини (Мокоша), вірного подружжя, любові і веселощів (Лада і Ладо), любові взагалі (Лель, Полель), любові і пристрасті, сили та хоробрості (Ярило) тощо.
Особливості впливу цієї дохристиянської системи ідеалів людини полягали в індивідуалізації вибору значень відповідно до потреб психічного стану: стан фрустрації через невдачу, викликану “неприхильністю” одного з богів, компенсувався станом надії на іншого, близького за значенням. Цим пояснюється багатозначність, відсутність чітких меж у тлумаченні значень більшої частини давньослов’янських образів богів. Спробидослідників уточнити їх функціональну семантику можуть бути продуктивними лише при дотриманні засад додатності, доповнювання, збагачення новими аспектами і вимірами.
Генералізація значень, що відбулася із насадженням християнської доктрини, з одного боку, сприяла уніфікації соціально-психічного змісту переживань, яка упорядковувала психогенність середовища, робила його монозначущим, позбавленим нез’ясованого, рівною мірою доступним для всіх, а з іншого – концентрувала психогенність, адже поза Богом був лише диявол і вибір існував лише між спасінням і загибеллю, райською благодаттю і пекельними муками.