Реферат: Теоретико-прикладні аспекти та світова практика систематизації банківського законодавства

Приведення до певного порядку законодавства у Франції спостерігається ще з часів пізнього Середньовіччя, коли законів стало досить багато, але якісного регулювання відносин не було. У цей час юрист і філософ М.Монтень називає помилкою людини те, що вона розраховує на подрібнення законів, яких у Франції більше, ніж у всьому світі. Учений додає, що вважає за краще залишитись зовсім без законів, ніж мати їх у такій кількості [5; с.356-357].

Думалося, що при такій ситуації за багато років до сьогодення повинні були б відбутись якісь зміни. Однак, це не так. Французькі дослідники банківського права К.Гавальда та Ж.Стуфле відзначають, що якби сучасний законодавець зайнявся уніфікацією положень про банки, він би не зміг звести разом історично складене багатоманіття, яке визначається різноманіттям потреб і яке створює очевидні вигоди [6; с.10].

Отже, як можемо спостерігати, множинність нормативно-правових актів, що регулюють банківську діяльність, – спільна риса як французького, так і українського банківського законодавства.

Серед різноманіття банківських актів Франції можна виділити: Основний Закон Про банки (1984), Закон Про діяльність і контроль за діяльністю кредитних установ (1993), Закон Про Банк Франції (1993), яким було проведено реформу державного банківського регулювання [3; с.351], Закон Про Статут Банку Франції (1993). Згідно останнього закону, Банк Франції розробляє і проводить фінансово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності цін і виконує свою місію в межах економічної політики уряду [16; с.120].

До повної картини загального огляду банківського законодавства Франції, слід додати, що сьогодні на функціонування кредитних установ здійснюється дуже сильний вплив приписів Ради Європейського Союзу [6; с.17]. Зміни у статусі та організації Банку Франції зумовлені створенням Європейського центрального банку й узгодженням французького банківського законодавства з нормами Європейського Союзу [1; с.138].

У Франції часто застосовується консолідаційна процедура; були прийняті такі консолідовані акти, як Кодекс ощадних кас, Кодекс шляхів громадського користування та інші [10; с.359].

Великобританія також характеризується тим, що банківське законодавство складалося напротязі досить великого історичного проміжку часу. На відміну від більшості західних країн до 1979 року регулювання банківської діяльності у Великобританії не базувалося на якихось нормативних актах, а здійснювалося у формі направлення Банком Англії листів піднаглядному банку [3; с.356].

Тобто до 1979 р. не було спеціальних законів, які регламентували роботу банків, а контроль за ними мав би скритий і неформальний характер. Банки у цій країні регулювались загальним законом про акціонерні компанії і мали змогу розвиватися на основі практичних і конкурентних принципів. Але в останні роки ситуація дещо змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно з законом 1979 р. було введено обов’язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів [9; с.99]. Однак згодом стало ясно, що закон не відображав практики банківської діяльності, яка швидко змінювалася. Крім того, у нову редакцію необхідно було включити положення про нові форми регулювання банківської системи зі сторони Банку Англії [4; с.323]. Тому у 1987 р. був прийнятий новий закон, який крім регламентування вищезазначених питань, подавав правила здійснення кредитування у великих розмірах, порядок об’єднання банків тощо. Про лібералізацію законодавчого регулювання банківської діяльності свідчить і прийняття у 1976 році у Великобританії Закону про Довірчо-зберігальний банк (Тrustее Sаvіngs Bаnk Асt).

Питання про систематизацію англійських законів, як зазначає І.Богдановська, спочатку практично не ставилося. Проте зі збільшенням кількості законів на сучасному етапі виникає і необхідність їх систематизації. Причому мова йде про систематизацію у формі консолідації законодавчих положень в один акт [5; с.87].

Стосовно банківського законодавства, на початку дев’яностих років ХХ століття у Великобританії з’являється тенденція кодифікації банківських норм. Її наслідком став Кодекс банківської практики, який був розроблений Асоціацією Британських банків, Асоціацією будівельних товариств та Асоціацією клірингових послуг. Кодекс набрав чинності 16 березня 1992 року; друга його редакція була прийнята 28 березня 1994 року. Положення Кодексу банківської практики носять рекомендований характер, проте дуже впливають на судову практику, оскільки визначають принципи ділової етики у банківській сфері [1].

Основними у Кодексі банківської практики є положення про права клієнтів банків, які можуть розраховувати на: а) надання чіткої інформації про ведення рахунків, процентні ставки та банківські збори, різноманітні види ощадних, інвестиційних та іпотечних рахунків, змінах в договірних умовах та маркетингу послуг; б) повагу до конфіденційності їх фінансових операцій та іншої інформації, що надається банкові; в) захист від збитків у випадку шахрайства, здійсненого без вини клієнта; г) зобов’язання банку по сприянню клієнтам у подоланні фінансових ускладнень і роз’яснення порядку подачі скарг у випадку незадоволення клієнтів якістю банківських послуг.

Кодекс став загальновідомим еталоном, за яким оцінюються основні аспекти якості банківських послуг. З моменту прийняття він змусив значну кількість банків за власною ініціативою підвищити якість послуг і послужив фактором, що стримує можливі спроби повернутися до поганого обслуговування клієнтів з метою забезпечення максимального прибутку для збільшення вартості акцій. Кожна нова публікація переглянутих редакцій Кодексу знову змушує банки вдосконалювати свою комерційну діяльність [4; с.81].

Отже, не дивлячись на те, що ще з початку формування свого національного фінансового законодавства Франція визнавала основоположним джерелом права закон, а Великобританія – підзаконні акти (приписи, листи), і перша, і друга характеризуються своєрідною стабільністю і консервативністю. Тільки у зв’язку з тим, що у восьмидесятих роках ХХ століття проходить ряд складних фінансово-економічних процесів, у цих країнах спостерігається певний перегляд застарілих норм і прийняття нових фінансово-правових норм, що регламентують банківські відносини, здійснюється систематизація.

З огляду на вищезазначене, підсумуємо: у практиці цих двох країн є успішні спроби застосування офіційної інкорпорації та консолідації банківського законодавства, тобто перших двох форм систематизації законодавства, а також неофіційної кодифікації.

Для відповіді на питання, чи доцільно Україні, опираючись на досвід Франції та Великобританії, обмежити проведення систематизації тільки у формах інкорпорації або консолідації, необхідно вказати на два аспекти. По-перше, банківське законодавство зазначених держав характеризується консервативністю, а в Україні такий підхід не знаходить відгуку.

По-друге, необхідно звернути увагу на процес формування банківського законодавства вищезазначених країн. Як Франції, так і Великобританії притаманний еволюційний процес формування банківської системи, який передбачає тривалий етап її розвитку. У цей же час поступово розвивається законодавство, що регулює банківську діяльність. У фінансово-правових нормах закріплюються положення, котрі пройшли випробування часом і практикою. І ці норми, що закріплюють принципи банківської діяльності, з деякими корективами, можуть діяти досить довго. Ситуація в Україні є зовсім іншою.

Як стверджують В.Матвієнко та П.Матвієнко, процес формування банківської системи незалежної України на початку дев’яностих років ХХ століття можна охарактеризувати як революційно-еволюційний з певними специфічними особливостями. У його основі лежить створення незалежної української держави і революційний перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. З іншого боку, Україна мала багаторічний досвід ведення банківської справи, накопичений як у радянський, так і в дореволюційний період [11; с.132].

Таким чином, в Україні недоцільно проводити систематизацію банківського законодавства тільки у формі інкорпорації або консолідації. Заключною метою проведення систематизації банківського законодавства в Україні має стати розробка і прийняття Банківського кодексу України, який разом із Бюджетним кодексом України стане ще одним кодифікованим джерелом фінансового права.

Розглянемо ситуацію, яка склалася в США. Саме у цій країні вперше прозвучала пропозиція провести процедуру кодифікації законодавства.

Закони США не мають такої ваги, як в Європі. Ставлення до них відмінне і від того, що притаманний для романо-германської правової системи, і від того, яким характеризується європейський тип англосаксонського права. Американський вчений із Мічігана В.Бернхем називає причини такого ставлення: вплив історії, концептуальні впливи, упередження суддів [9; с.56]. Але саме у цій державі на ґрунті ідеї лібералізіції поглядів та відсутності так званого англійського консерватизму виникає інший погляд на законодавство – не як на подрібнену сукупність, а як на цілісну єдність. У вищих колах суспільства виникла думка кодифікації законодавства. Однак спочатку практичного втілення цієї позиції не було.

Зважаючи на „ставлення” до законів у США, не дивно, що неодноразові спроби законодавчої кодифікації права у цій країні зазнавали невдачі. Першу таку спробу зробив Джеремі Бентам (1748-1832), англійський юрист, філософ, реформатор пр