Реферат: Теорія походження релігії

Магічна теорія. Вона постала в намаганнях англійсь­кого етнографа, історика, релігієзнавця Джеймса-Джорджа Фрезера пояснити духовний розвиток людства як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Основу пер­вісної релігії, на його думку, становить магія, що впливає на волю надприродних сил. Людина спочатку намагаєть­ся боротися за свій добробут з допомогою магічних засо­бів, але, впевнившись у їхній неспроможності, вдається до релігії, яка виникає з магічних образів. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина «винаходить» науку. Звідси випливає, що магія, релігія і наука є елементами одного ряду. Насправді — це різні сфери мислення і га­лузі діяльності людей.

Психологічна теорія. В основу її взято тезу, що заро­дження релігії зумовлене особливостями природи люди­ни, її започаткував австрійський психолог, автор теорії психоаналізу 3. Фрейд. Релігія, згідно з його вченням, є наслідком психічних переживань людини в стресовій си­туації. Духовний світ первісної людини подібний до сві­торозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей. Тому психічне передує соціально­му, зумовлює, визначає його, а значить, психічне сприйнят­тя світу первісною людиною є джерелом її релігійного світорозуміння.

5. Головні функції релігії

Функції релігії — способи, рівень, напрями впливу релігії на соці­ум, його структурні елементи, особистість.

Функції релігії тісно пов'язані із структурою релігії, кожен елемент якої визначає їх специфіку, дають змогу глибше, всебічніше пізнати її особливості, вплив на соціум. Вони виявляють себе явно чи приховано (латентно), по­стійно чи тільки на певних етапах історії, виражаючи мож­ливості релігії та її роль у суспільстві. Якщо функції ре­лігії окреслюють і характеризують форми, способи, напря­ми, рівень впливу релігії в суспільстві, то роль релігії є наслідком реалізації релігією своїх функцій.

Релігія задовольняє різноманітні потреби людини, але жоден із соціальних феноменів не здатен замінити її. Саме це і визначає особливість її функцій, серед яких виділяються: компенсаційна, терапевтична, втішальна, світоглядна, ре­гулятивна, комунікативна, інтегративна, дезінтегруюча, ідеологічна, політична, правова, культуроформуюча, легітимуюча. Це дає підстави стверджувати, що релігія є поліфункціональ-ним феноменом. Кожна із функцій релігії є відображенням духовних потреб, інтересів індивідів, спільнот.

Компенсаційна функція. Вона є своєрідною реакцією на різноманітні переживання людини, забезпечуючи про­цес розв'язання в трансцендентному вимірі життєво важ­ливих суперечностей і проблем людського буття. Релігія психологічно компенсує обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, наповнює змістом сенс їхнього життя, впливає на ціннісні орієнтації, систему ідеалів, цілеспрямування.

Терапевтична, втішальна функції. Вони тісно пов'я­зані з компенсаційною, оскільки забезпечують зняття пси­хологічної напруги, відчуття невизначеності й тривоги на індивідуальному рівні, збереження внутрішньої рівноваги, душевного спокою, емоційного, соціального оптимізму. За­безпечується вона внаслідок спілкування між віруючими, між віруючими і священнослужителями в процесі куль­тових церемоній тощо.

Світоглядна функція. її особливість полягає у вироб­ленні своєрідної сукупності поглядів, оцінок, норм, устано­вок, які визначають розуміння людиною світу, орієнтують і регулюють її поведінку.

Залежно від способів та аргументів, завдяки яким лю­дина пояснює світ, її світогляд може бути філософським, міфологічним або релігійним. Релігійний світогляд вклю­чає в систему «людина — світ» комплекс надприродних істот, зв'язків і відносин, прагне пояснити події, явища зем­ного буття впливом потойбічних, надприродних сил. Від­повідно до цього він розглядає і смисл життя, усвідомлен­ня якого додає людині сил у подоланні життєвих проблем, навіть і в сприйнятті смерті. Кожна релігія по-своєму тлу­мачить цю проблему, але всі визнають те, що земне життя людини є лише фрагментом її буття, яке після смерті про­довжується у потойбічному світі.

Регулятивна функція. Виявляється ця функція в регу­люванні соціальних відносин, вчинків віруючих через сис­тему заборон, табу, санкцій, стосуючись не лише їх поведін­ки в суспільстві, але й у сім'ї, інтимній сфері. З цієї точки зору релігія є ціннісно-орієнтаційною і нормативною систе­мою. Водночас кожна релігія має свою систему цінностей, які ґрунтуються на особливостях її віровчення.

Важливу регулятивну роль відіграє нормативна сис­тема релігії, яка виявляється у вимогах, правилах, по­кликаних забезпечити реалізацію релігійних цінностей. Норми містять у собі обов'язковість, спонукальність. Во­ни бувають позитивними, зобов'язуючи до дій, або нега­тивними, забороняючи певні вчинки, стосунки. Стосува­тися можуть усіх послідовників віровчення, або конкрет­ної групи (мирян, священнослужителів). З огляду на особливості реалізації виділяють культові (визначають порядок культових обрядів, церемоній) та організаційно-функціональні норми (регулюють внутріцерковні, міжцер-ковні, міжконфесійні відносини, визначають структуру ре­лігійних організацій, порядок виборів керівних органів, регламентують їх діяльність, а також стосунки між ві­руючими і священнослужителями тощо).

Комунікативна функція. Вона спрямована на забезпе­чення спілкування віруючих з Богом (молитва, інші куль­тові дії) і між собою (під час богослужіння тощо). Релігій­на комунікація охоплює різні процеси взаємодії: спілку­вання, соціалізацію, передавання релігійного досвіду, розвиток зв'язків між окремими віруючими, між вірую­чими і релігійною громадою, духовенством, між релігійни­ми організаціями різного віросповідання. Вона передбачає передавання, обмін інформацією, її засвоєння, оцінку, що сприяє інтеграції (об'єднанню) чи дезінтеграції (роз'єднан­ню) релігійних груп.

Інтегративна функція. Реалізація її сприяє забезпе­ченню стабільності в суспільстві. На думку французького філософа, соціолога Е. Дюркгейма, релігія діє в суспільстві як клей, допомагаючи людям усвідомити свою моральну належність до соціуму, самовизначитися в суспільстві, а внаслідок цього об'єднатися з близькими за поглядами, моральними установками, віруваннями людьми, разом з ними брати участь у культових церемоніях. Це сприяє утвердженню в суспільстві злагоди, солідарності, згурто­ваності, знижує конфліктність, натомість посилює суспіль­ну рівновагу та гармонію суспільних відносин.

Різною мірою інтегративна функція виявляє себе на рівні суспільства, конфесій, а також окремих релігійних громад. Найпомітнішою вона є, коли система релігійних цінностей відповідає фундаментальним потребам суспільства.

Дезінтегруюча функція. Суть її полягає в тому, що, об'­єднавшись на основі певного віровчення, культу, групи лю­дей протиставляють себе іншим соціальним утворенням, в основі яких перебувають інші віросповідування. Це може бути джерелом конфлікту між представниками різ­них віросповідань, конфесій. Часто такі конфлікти свідо­мо провокуються, оскільки вони сприяють зміцненню ре­лігійних груп, посиленню авторитету їх лідерів.

Існують конфлікти і всередині релігійних об'єднань, наприклад, між консерваторами і реформаторами. Нерід­ко вони стають передумовою церковних, конфесійних роз­колів, виникнення сектантських утворень. Часто в основі релігійних конфліктів фігурують політичні, економічні ін­тереси. Нерідко під релігійними лозунгами розгортають­ся соціальні конфлікти.

Конфлікти, які відігравали дезінтегруючу роль, не об­минули жодної із церков, конфесій. Найпомітнішими бу­ли розкол у християнстві, що призвів у 1054 р. до розді­лення його на православ'я і католицизм, реформація в ка­толицизмі (XVI—XVII ст.), рух старообрядництва в Руській православній церкві (XVII ст.), перипетії, пов'язані з утво­ренням та функціонуванням греко-католицької церкви в Україні та ін.

Ідеологічна функція. Суть її полягає в тому, що релі­гія як форма суспільної свідомості є надбудовним яви­щем. Вона не здатна продукувати суспільні відносини, а лише відображати їх — виправдовувати, схвалювати чи осуджувати. Все це відповідно позначається на свідомості мас і на їх участі в суспільно-політичних процесах. Під впливом релігії в суспільстві можуть домінувати конфор­містські (примиренські) настрої або розгортатися соціаль­но-політичні конфлікти.

Політична, правова функції. Значною мірою вони вза­ємопов'язані, взаємозалежні з ідеологічною. Історія свід­чить, що більшість церков не обминали актуальних суспіль­них проблем, активно втручалися у їх вирішення. Нерідко церква перебирає на себе управління суспільними, держав­ними справами (теократичні держави), в тому числі й зако­нодавчі та арбітражні повноваження.

Культуроформуюча функція. Реалізується вона у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, малярства, музики, архітектури, збереження цінностей релігійної куль­тури, нагромадження і трансформацію культурного досвіду. Все це відчутно впливає на формування і розвиток естетич­них цінностей, на етичні традиції віруючих, суспільства.

Легітимуюча (лат. legitimus — законний, узаконений) функція. Виявляється вона в узаконенні певних суспіль­них порядків, державних інститутів, політичних, правових і відносин, норм чи визнанні їх неправомірними.

6. Висновок

Релігія є невід’ємним елементом суспільного життя, важливим чинником суспільних відносин. Її місце і роль у суспільній системі визначають і функції релігії в у суспільному житті.

Релігія як феномен сформувалась у намаганнях людини пізнати особливості буття світу, сили, що панують у ньому, а також своє місце і роль у процесах, що відбуваються у природі, суспільстві різним чином торкаючись її буття. У цьому процесі вона прийшла до розуміння існування у Всесвіті Вищих Сил, які по особливому освітлюють людську душу, завдяки яким людина вивищується над собою і, пізнаючи Бога, починає відчувати його буття в собі.

Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інтелектуальний феномен, акцентуючи на змістовому характері релігійних уявлень. На їх погляд, релігія є переважно міфологічно. Системою, а формування релігійної свідомості починається із зародження релігійних уявлень, які постають у чуттєво-зорових образах. Їх джерелом є природа, суспільство, людина. На основі цих образів формуються розумові конструкції: поняття, судження, висновки.

Розходження у поглядах релігієзнавців починаються з тлумачення джерела цих почуттів (любов, страх). Богословсько-теологічна думка в релігієзнавстві пов’язує ці почуття з надприродним джерелом, “із зустріччю віруючого з божеством, священним”. Представники психології релігії вважають, що питання про природне та надпридне джерело релігійних переживань не підлягає науковим методам пізнання. Прихильники атеїстичної течії стверджують, що людські почуття можуть стати релігійними, якщо вони спрямовані на фантастичні істини, зв’язки та відношення.

Зібрати вичерпну інформацію про всі релігії світу, яких натепер зафіксовано до 5 тис., ще не вдалося нікому, відповідно ще не вироблено оптимальної класифікації. Пізнання феномену релігії, особливостей сучасних національних, світових релігій неможливе без осмислення відомостей про первісні форми вірувань.

Використана література

1. Академічне релігієзнавство – Київ. 2000 р.

2. В.І. Лубский, В.І. Теремко, М.В. Лубська – релігієзнавство підручник – Київ “Академвидав”. 2006 р.

3. Ю.А. Калінін, Харьковщенко Релігієзнавство підручник – Київ “Наукова думка” 2002 р.