Однією із провідних тем, яку активно вивчає сучасна географія, є територіальна структура господарства. До цього поняття входять елементи господарства різного типу і рангу (мережа і системи міст, інфраструктурі споруди, центри, вузли і райони), взяті у їх взаєморозміщенні, і багатосторонні потоки зв'язків, які функціонують між ними. Важливу роль відіграють зв'язки господарської системи зі світовим ринком та інтегрованими країнами.

В основу концепції територіальної структури закладено системний підхід. Для країнознавства з його основною ідеєю синтезу розвиток системних ідей особливо важливий. Тут знання, розділені спеціалізацією, об'єднуються. Конструктивні засади системного підходу складаються із розгляду частин (галузь, регіон, район тощо) з точки зору цілого (країни) і в складній системі управління факторами.

Окремі регіональні частини і галузеві повинні вивчатися перш за все з погляду цілого - територіальної структури країни. Без цього країна - лише конгломерат частин. Початковою стадією розуміння принципів системного підходу є визначення двох понять: системи і структура. Загальноприйняті визначення системи і структури відсутні. Але всі визначення звертають увагу на взаємодію частин, на зведення цілого до суми частин. Розглядаються не стільки елементи, скільки зв'язки між ними, а також зв'язки країни у міжнародному поділі праці.

Структура господарства країни

Господарство країни - дуже складна система. Володіючи інтегральною структурою, господарство водночас може бути поділене на декілька взаємопов'язаних структур. Виділимо чотири основні і відносно автономні структури: соціальну, галузеву, технологічну, територіальну.

Соціальна структура господарства. її провідною структуроутворюючою ознакою є відношення власності та економічної влади. Ця структура виражає, головним чином, суспільно-економічні уклади господарства.

Уклади - дуже важливий історичний фактор, пізнання якогонеобхідно для оцінки рушійних сил розвитку будь-якої території. Співвідношення укладів часто змінюється від країни до країни і від району до району. В Югославії, наприклад, диференціація укладів у сільському господарстві спостерігається навіть у залежності від абсолютної висоти місцевості, внаслідок різниці у якості земель.

Для вивчення спеціальної структури господарства недостатньо знати співвідношення укладів, тому що за укладами стоять люди - власники, виробники, управлінці і т.д. Неможливо пізнати економічні процеси, коли невідомо, хто суб'єкт господарювання, кому належить реальна влада в економіці, хто є суб'єктом власності, суб'єктом управління. Для цього необхідно знати юридичні відношення до засобів виробництва. За кожним укладом стоять соціальні прошарки зі своїми стереотипами (які гальмують або активізують) економічну поведінку.

Галузева структура господарства є вираженням суспільного поділу праці. Праця може розглядатися з матеріально-речового боку (конкретна праця, яка створює споживчі вартості) і з боку суспільних відносин (абстрактна праця, яка створює вартість).

Конкретна праця диференціюється за родами і видами. Виділяють три типи поділу праці: відокремлення землеробства від скотарства; відокремлення ремесла від землеробства (поява ткацтва, ірригаційних систем, гончарства, виплавки металів і т.д., що привело до нових форм суспільної організації); відокремлення торгівлі від промисловості. Змінилася і форма власності, що виразилося у відокремленні капіталу від земельної власності. Цей фактор істотно вплинув на територіальну організацію суспільства.

В даний час йде становлення нового типу поділу праці. Він відповідає новому типу виробничих сил, який отримав назву постіндустріального. Його характерними рисами є: автоматизація, комп'ютеризація, децентралізація, гнучкість виробництва, переважаючий розвиток сфери відтворення життя та послуг. Скорочується частка живої праці, необхідної для створення одиниці продукції. Окрім цього, проходить функціональне об'єднання великих підрозділів виробництва. Утворюються значні міжгалузеві функціональні комплекси: паливно-енергетичний, конструкційних матеріалів, агропромисловий, інвестиційний (фондоутворюючий, який включає чорну і кольорову металургію, машинобудування, в тій його частині, в якій ці галузі обслуговують інвестиційний процес, будівельну індустрію, відповідні проектні та наукові інститути, а також інфраструктура.

На склад галузей все більший вплив має зміна суспільних цінностей і потреб. Прагнення людей до здорового і духовного способу життя приводить до зміни виробничих пріоритетів. Велику увагу соціологи і суспільствознавці звертають на скандинавські країни, де на провідні позиції виходять соціальні, культурні та екологічні програми.

Технологічна структура. У товарі на технології його виробництва відображаються виробничі відносини економічної системи і всі зміни, які в них виникають. В даний час заміна ручної та розумової праці проходить на основі електроніки, а не на базі механіки. У центрі всіх технологічних перетворень знаходяться:

1)застосування мікроелектроніки з робототехнікою.Використовуються гнучкі і комплексні автоматизованівиробництва. Окрім високої якості і низької собівартості, забезпечується така якість, як гнучкість (здатність дати споживачам продукцію індивідуального запиту безперевищення собівартості виробів масової серії);

2)використання біотехнології;

3)створення нових конструкційних матеріалів, новоїтехнології, пов'язаної із освоєнням космосу;

4)засвоєння технологій, які спрямовують економіку насоціальні та екологічні програми;

5)застосування передових технологій у сфері обігу(електронні гроші, кредитні карточки).

Технологічна структура тісно пов'язана із галузевою і територіальною структурами господарства, а також із екологією країни. При застарілій і неекологічній технології для запобігання екологічних катастроф існує два методи:

- свідоме скорочення потреб і, відповідно, виробничихпотужностей. Але цей спосіб малоймовірний;

- революційна перебудова технологічної структуривиробництва. Цей спосіб більш реальний, але і він потребуєчасу.

Територіальна структура. В основі виділення територіальної структури лежить територіальний поділ праці. Цей фактор -провідний. Територіальна структура кожної країни має свою специфіку, яка визначається як дією процесу територіального поділу праці, так і особливостями природи країни, її розмірами і конфігурацією, історико-географічними особливостями освоєння, розселенням та іншими факторами.

У визначенні територіального поділу праці підкреслюються два взаємопов'язані аспекти:

- "експортний", коли в окремих країнах і районахстворюється виробництво матеріальних благ і послуг понадвнутрішні потреби;

- "імпортний", коли розвивається споживання понадвнутрішні виробничі можливості за рахунок придбання продукціїззовні.

Територіальна структура виникає на досить високому рівні розвитку господарства, коли територіальні частини країни інтегровані в єдине ціле. У поняття територіальної структури є дві сторони. Перша із них відображає територіальні пропорції, просторову будову у статистичному розумінні, друга - взаємодія територіальних частин господарства країни.

Список літератури

1. Ананьев А.А. Экономика и география международного туризма. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.

2. География туризма / Под ред. Н.П.Крачило. - К.: Вища шк., 1987.

3. Квартальнов В.А., Романов А.А. Международньїй туризм: политика развития. - М.: Советский спорт, 1998.

4. Преображенский В.С. Поиск в географии. - М., 1986.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--