Реферат: То землиця рідна

Найновіші дослідження показують, що назва Україна насправді набагато давніша, ще дослов’янська і має інше значення. Позитивним є те, що теперішні розвідки відносно назви Україна, розвінчали пануючу ,,окраїно-пограничну” версію, яка поступово утверджується в самосвідомості українського народу.

З-поміж усіх українських міст найбільшим і славнішим був Київ. Здавна, з непамятних часів, ще коли люди не знали заліза або міді, тут жило багато людей. А це тому передусім, що тут сходилися дві великі ріки: Дніпро і Десна. Над рікою легше було прогодуватися чи рибою, чи звіриною. Рікою їздили люди, куди треба, - сухих доріг тоді було небагато, і ними їздити не так було легко й безпечно. Тому й за українських часів під Києвом були найбільші оселі, найбільше людей багатих, торговельних. Сюди найбільше приїздили купці з чужих країв з усяким товаром.

Цим багатим і торговельним людям треба було охорони; були сусіди ласі на їх товари й багатство, і при нагоді раді були пограбувати їхнє добро, чи в дорозі, чи в самім Києві, якщо не було доброї сторожі. Тому ці київські люди, особливо значніші, звані боярами, здавна почали держати собі для охорони людей сильних, відважних, воєнних. Далі все більше, і з часом так зібралося чималеньке військо в Києві, що боронило місто від сусідів та ходило з купцями, як вони везли свої товари в чужий край, а старшим над військом був київський князь.

З часом життя мінялося. Князь Володимир охрестився і казав хреститись людям в Києві, а потім і по інших городах.

Хоча Приазовська Русь, як свідчить константинопольський патріарх Фотій (867р.), прийняла християнство раніше, ще в 9 ст., звідки, судячи по всьому, руси-християни проторували йому дорогу на Подніпров’я задовго до хрещення киян Володимиром Великим.

Духовенство, священики почали навчати людей, що гріх сваритись, грабити, убивати; наказували жити по-християнськи.

Задля державного життя заведення християнства мало ту вагу, що ця нова віра заводилась від князя, від правительства, і духовенство дивилося на правительство, як на свою поміч і охорону, стояло на стороні князів, навчало людей коритись князеві і шанувати його.

З християнством з Греції та Болгарії прийшли до нас наука , освіта, книги. Тому ота нова церква, освіта, наука зв’язували сильним внутрішнім зв’язком землі Київської держави.

Київське військо, не тільки боронило свою околицю від ворогів, але й само нападало на сусідні землі, віддячуючи за їх напади або просто шукаючи здобичі.

В ті часи в Європі зазнавало змін суспільне життя, відповідно змінювалась і армія, яка воювала вже зовсім по-іншому. Багато військових лідерів надавали перевагу добре тренованим професійним найманим солдатам.

В ті віки постійно точилися війни, які могли тривати десятиліттями. Але, якщо війна не велася вдома, лицарі відправлялися воювати на чужі землі, як для заробітку так і для здобуття цінного досвіду на полі битви та підтримки своєї бойової майстерності, а також для зміни місця поселення.

Київським князям та боярам дуже в пригоді стало, що в тім часі до нас сунуло багато воєнних людей з північних німецьких країв, найбільше з теперішньої Швеції. Вони шукали заробітку і здобичі на чужих сторонах, і ставали до служби київським князям. За перших князів було їх так багато в київській дружині, що з того потім постала думка, що вся Київська держава пішла від них. Звались вони у нас варягами, були це добрі вояки, сміливі та охочі.

При кінці 9ст. ( 900 літ по Різдві Христовім) вже багато земель Києва належало Київським князям і дань давали землі аж під теперішній Петербург та Москву. Держава сягала тоді від гір Кавкасійських (Карпатських) до Кавказу, а на півночі до Волги, до великих озер, що недалеко Петербурга.

Так склалась держава Київська або Руська: Київський край звався руським краєм, Руссю. Київські князі теж звались руськими, київська дружина – русинами, і ті землі, що вона з князями до Києва прилучала – починались теж зватися руськими, Руссю.

Хоч як твердить проф. Василь М. Багринець, українці тільки певний період своєї історії називались русами, русичами, русинами. Він доводить, що назва Україна вживалася набагато раніше, ще з часів трипільської епохи.

Історія розпорядилася так, що назва Русь протрималась в Україні не дуже й довго, за винятком її західного регіону, куди вона прийшла пізніше. Через кілька століть вона помандрувала далі, цього разу на північний схід, в дещо зміненій формі стала назвою держави Петра1.

Початком занепаду Київської Русі стало нерозуміння князями, що держава – то не поле, яке батько розділяє між дітей, що то не власність його, а річ громадська, публічна. І саме поділ князем Ярославом Київської держави між своїми синами і призвів до її розпаду.

Галицько-Волинське князівство

Саме та частина України, де витворилася держава, де найбільше розвинулось життя громадське, культурне, освіта, письменство і мистецтво, руйнувалася й пустіла. Київ хилився все більше. Люди мандрували звідси в затишні краї на захід на Волинь і Галичину. Теребили ліси, розробляли пущі, закладали собі оселі, називаючи часто назвами українських осель і городів. Виростали тут нові волості і князівства. В цих землях зложилася нова політична сила. Вона хоч і не об’єднала цілої України, але все-таки нехай для західної України продовжила самостійне державне життя.

Галицько-Волинська держава була створена князем Романом, коли він об’єднав Галицьке і Володимиро-Волинське князівство. Це державне формування увібрало землі над Сяном і Вислоком та над Дністром і Прутом, тобто землі у межах сьогоднішніх Галичини і Буковини із незаселеними на той час Кавкасійськими тобто Угорськими горами (Карпатами, в т.ч. і територія теперішньої Турківщини ).

З часом Київ вже стояв у повній залежності від Галицько-Волинського князівства, яке формувалось серед тих неустанних війн, змов й інтриг, у вічній тривозі і небезпеці.

На цій території виростали і розбудовувались міста та поселення. Галичина розвиває торговельні зв’язки зі своїми найближчими сусідами Угорщиною і Польщею, а також з окремими містами Західної Європи. Особливо тісними стають військові та політичні контакти Галичини з Угорщиною.

Найбільш відомі торгівельні та військові шляхи з Галичини в Угорщину:

через с. Тиліч, Криницької гміни, Новосондецького воєводства, РП;

перевал Дукля у Карпатах, на кордоні між Польщею та Словаччиною;

через перевал Присліп у Східних Карпатах у Марамуришському повіті Словаччини;

Перемешель - вздовж р. Сян - Ужанський перевал ;

А також шлях: Галич – Синевицьке - Верецький перевал (Нижні Ворота).

Угорський шлях : Ст. Самбір – Явора - Круг Городище – Ільник - Бориня (Штуківець) - Комарники - В. Висоцьке - Нижні Ворота;