Реферат: Традиції освіти в Україні
План
Вступ
1. Освіта в добу Литовсько-Руської держави
2. Організація української вищої освіти
3. Виникнення братств, братські школи
4. Виникнення Києво-Могилянської академії
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
В Україні від княжих часів існували початкові школи. Майже до кінця XVI ст. не було середніх і вищих навчальних закладів, тому вже з середини XIV ст. помітно зростає кількість українців, які навчаються в європейських університетах. Так, у найстарішому в Європі Болонському університеті здобув освіту Юрій Дрогобич. Він став першим вітчизняним доктором медицини (1482), одержав ступінь доктора філософії, у 1481 – 1482 рр. його обрано ректором цього університету. Юрій Дрогобич – автор першої української друкованої книги («Прогностична оцінка поточного 1483 року», опубліковані у Римі того ж року), вчений європейського масштабу, зачинатель гуманізму в Україні.
Українські студенти були добре обізнані із сучасною їм західноєвропейською культурою, гуманістичними ідеями. Своєю діяльністю вони сприяли піднесенню вітчизняної культури. Першим поетом-гуманістом України вважається Павло Русин із західноукраїнського міста Кросно. Він навчався в Краківському й Грейфсвальдському університетах. В останньому працював бакалавром вільних мистецтв, а в Краківському – здобув ступінь магістра, очолював кафедру римської літератури.
Під впливом західноєвропейських гуманістичних і реформаційних ідей в українській освіті на межі XVI–XVII ст. відбуваються найвагоміші зміни. Створюються якісно нові навчальні заклади, які ґрунтуються на національних традиціях, поєднують вітчизняний і передовий європейський досвід. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.
Утвердженню авторитету старослов’янської мови сприяло перевидання Іваном Федоровим Букваря (1578), яке доповнено грецькими і старослов’янськими текстами, вміщує трактат чорноризця Храбра «О письменах», про створення слов’янської азбуки. Це видання відоме на сьогодні у двох примірниках, один зберігається у Королівській бібліотеці м. Копенгагена у Данії, другий – у бібліотеці м. Готи в Німеччині. В Україні назва початкових посібників для навчання грамоти довго не була установлена. У XVI–XIX ст. їх називали «азбуками», «абетками», «граматиками». До нашого часу дійшов лише один примірник першого східнослов’янського Букваря («Азбуки»), виданого Іваном Федоровим 1574 року у Львові.
Вважають, що термін «буквар» увів Мелетій Смотрицький (близько 1572-1633), один з провідних діячів вітчизняної освіти, видатний письменник-публіцист. Він увійшов в історію науки як засновник слов’янської філології. Видана ним «Граматіка словенския» майже два століття була єдиним підручником з даного предмету. Ця наукова праця користувалася визнанням у вітчизняних, а також сербських, болгарських, російських мовознавців. М. Ломоносов взяв її за основу своєї граматики. Гуманіст за переконаннями і патріот, М. Смотрицький активно виступав проти асиміляторської політики Польщі. Показовим у цьому відношенні є його твір «Тренос» (1610), де підкреслюється необхідність розвитку національної освіти культури, звучить заклик до боротьби за соціальне й духовне звільнення українського і білоруського народів.
1. Освіта в добу Литовсько-Руської держави
Українське письменство домонгольської доби свідчить, що шкільна освіта на Україні стояла не нижче, ніж у Візантії у відповідні часи. Через те, що наші землі були під культурним впливом останньої, політичний та економічний занепад Візантійської держави в XII ст. шкідливо відбивається на освітньому становищі України. До того прилучаються ще й місцеві історичні обставини – князівські усобиці та половецькі напади, що руйнують політичне та економічне життя, ще більше шкодять освіті на Україні. Тому й бачимо в XIІI ст., а особливо після татарської навали, як наше культурне життя поволі підупадає. Осередки його з наддніпрянських земель переходять далі на захід, на Волинь та Галичину. Культурний зріст Західної Європи XIІI – XIV ст. не проходить безслідно й для українських земель, що злучаються почасти з Литвою, а почасти з Польщею. Вони потроху, в міру занепаду Візантії та ослаблення її культурного впливу, піддаються культурним впливам Європи. Але ж сама освіта на Україні та школи ще довго, мало що не до самого кінця XVІ ст., зберігають форми й дух попередніх часів, раніш утворену традицію. Представники нашого духовенства, як і раніше, є шкільними вчителями, церковно-богослужбові книги – підручниками.
З різних джерел довідуємося, чого вчилися в школах діти в XIV – XVI ст. Перш за все вчили азбуку й склади (різні комбінації голосних і приголосних звуків що зустрічаємо в словах), себто те, що пізніше звалося букварем, а потім переходили до читання богослужбових книг. Читання було найголовнішим предметом навчання. В залежності від того, яку читали книгу, учні поділялися на групи: одна група студіювала буквар, друга – Часословець, третя – Псалтир і т.п. Перехід від однієї книги до другої було сполучено з різними сталими звичаями, що дає підставу такий перехід прирівнювати в наші часи до переходу з нижчого класу до вищого. Вчили ще й співати, звичайно, по-церковному. Додавали до того ще й писання, при чому писали каліграфічним письмом, великими літерами, так званим «уставом», себто тим письмом, що тільки з кінця XV ст. стало витіснятися з державного та приватного вживання так званим «скорописом». Але ж останній спосіб писання вживався виключно в канцеляріях, державних установах, а в шкільну практику входив слабко.
Для того, хто одержав початкову освіту, самостійне читання того, що існувало на слов’янській мові, було єдиною можливістю придбати якесь знання. Література наша в XIV – XVI ст. зросла, бо до попередніх книжних записів додано було нові, головним чином перекладні, а почасти й оригінальні. Через те, що українські та білоруські землі входили до складу Литви, Польщі, наша православна людність вступила в безпосередні різноманітні стосунки з населенням римо-католицьким, і представники латинської церкви робили спроби накинути православним русинам латинство. В інтересах оборони своєї батьківської релігії представники нашої людності писали полемічні твори проти панства, і ці твори належать до оригінальних пам’яток українського письменства.
Шкільна освіта носила виключно церковно-релігійний (конфесійний) характер – молитва та богослужбові книги є головними предметами студій. Для тих, хто підготовляв себе для служіння церкві в священному сані, треба було ще засвоїти порядок церковних служб, бо перед висвяченням вони мусили виявляти перед єпископом знання церковного уставу. Є підстава твердити, що в нас після початкової освіти вчили ще й мову грецьку та латинську, про що свідчать переклади з грецької мови та документи, писані латинською мовою.
На українську молодь сильно впливали латинські школи, куди вона вступала ще в XV ст., а особливо єзуїтські школи, коли вони в другій половині XVІ ст. з’явилися на території Польсько-Литовської держави. Заснована у Вільні в 1569-1570 рр. єзуїтська колегія незабаром придбала собі таку добру репутацію, що слава про неї лунала навіть на Волині.
Знання, що давали католицькі й протестантські школи, були значно вищими, ніж ті, що виносила наша молодь зі своїх православних шкіл, і більше відповідали практичним потребам Польсько-Литовської держави, а тому наші молоді люди, особливо з вищих верств нашого громадянства, охоче йшли до тих шкіл, щоб підготуватися до заміщення адміністративних, судових та інших посад. Чужа конфесійна школа – і протестантська, і католицька – відривала їх від православної віри. Православ’я ж служило найголовнішою національною ознакою руського народу, а через те втрата молодою людиною старобатьківської релігії тягла за собою й втрату своєї національності. Єдиний засіб рятувати від цього молодь – це заснування своїх власних шкіл, що давали б науку й виховували б учнів в національному дусі. Думка про такі школи справді виникає й поширюється серед нашого громадянства.
2. Організація української вищої освіти
Думка про заснування своїх власних шкіл, які б паралізували шкідливі впливи латинських та протестантських шкіл на нашу молодь, здійснюється в останній чверті XVI ст. як поодинокими особами, так і цілими організаціями православними, відомим під назвою братства. З поодиноких осіб у справі утворення шкіл уславився князь Костянтин Острозький, що заснував кілька шкіл на Волині, а з його шкіл найбільш відома Острозька академія. Багатий та впливовий наш магнат, князь Острозький, в 1580 р. в своєму місті Острозі заснував школу по типу високих шкіл, що проіснувала до смерті свого фундатора (1608), скупчила коло себе визначні наукові сили, дала освіту значній кількості православної молоді і підготувала чимало визначних наших діячів. Виклади відбувалися, як і книги писалися, в церковнослов’янській мові, до якої додавалося багато суто українських слів, а також нерідко польські, грецькі, латинські. З мов тут особливо викладалися церковнослов’янська та грецька, бо на тих мовах були Св. Письмо та православна богословська література. Старослов’янська мова утверджувалася як засіб боротьби проти національно-релігійного гноблення, запорука чистоти православної віри й самозбереження національної культури. На польську та латинську мову звертали менше уваги. Викладалися тут і філософія, і богослов’я, потрібні для виховання молоді в православному напрямі. Крім того, викладалися тут і математика з астрономією.
В Острозькому центрі поєднувалися викладання, наукова, перекладацька й видавнича діяльність. Розроблялися вітчизняні версії ренесансного гуманізму.
Острозька академія залишила по собі значний слід в історії української науки та українського культурного життя, осередком якого вона була в кінці XVI й на поч. XVII ст. Найголовнішим пам’ятником наукової праці Острозької академії (чи інакше – «грецької школи», чи ще інакше – «училища грекославенського») було видання повної слов’янської Біблії в 1581 р., текст якої, з невеликими змінами в XVIIІ ст., і досі вживається у православних слов’янських церквах. Саме ж видання цієї Біблії, зроблене надзвичайно художньо, ще й зараз є предметом дослідження з боку богословського, історично-філологічного, художнього та ін. Найбільше над її виданням попрацював Герасим Смотрицький, визначний богослов і філолог свого часу; він же був і ректором Академії.
Острозька школа зникла тому, що спадкоємці К. Острозького були вже католиками й не могли підтримати тієї школи, що ставила своїм завданням боротися з латинством і унією.
Крім Академії, князь Острозький заснував ще школи: в Турові – 1572 р., Володимирі Волинському – 1577 р., Слуцьку – 1580 р., Дермані. Ці школи теж мали своїм завданням зміцнювати православ’я і перешкоджати денаціоналізації нашого народу.
3. Виникнення братств. Братські школи
Братства виникають наприкінці XVI ст., коли православна церква втрачає свою монополію, а за сфери впливу активно борються католицьке, уніатське, протестанське віровчення. Братства ставлять своїм завданням оберігати православну віру та свою народність від неправославних визнань та винародовлення Русі. Для того вони заводять школи для виховання дітей в дусі своєї православної віри та руської народності. В цьому відношенні перед ведуть наші міста, які користувалися самоврядуванням (Магдебурським правом) і в XVI ст. досягли високого економічного, а почасти й культурного розвитку. У 1574 р. під впливом прогресивної громадськості король Стефан Баторій видав декрет, за яким віленським городянам дозволялося утримувати братські школи. З 1575 р. це право розповсюджувалося на всі православні братства Великого князівства Литовського й Галичини. Наука в школі повинна бути приступна для всіх дітей «всякого стану: убогим за прости Бога, а багатим за ровним датком».
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--