Реферат: Традиційний український календар

Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ – полонин (у Карпатах).

З середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши у небі ключ журавлів, приказували «із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку». При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі і тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, грудочку одразу закопували в полі чи в городі. Це означало, що весна буде щедрою і буйною.

Після Семена, 14 вересня, вже дозволялось йти у свати. Проте справляти весілля починали лише через місяць від Покрови. Цей період називали весільним переджнив’ям. Місяць жовтень в народі називали «весільник». В селах масово шлюбували дітей. По закінченню жнив дозволяли собі відпочити, дівували і парубкували, на окраїнах сіл гуділи вечорниці.

З жовтнем також пов’язано багато храмових свят. Здавна в Україні кожне село мало свій «іменний праздник». Його визначали за датою закінчення будівництва й освячення церковного храму. Цей період намагались скорегувати так, щоб ритуальний день припадав на середину жовтня.Останій місяць осені листопад, в народі називали братом березня, позаяк обидва відмежовують різні пори року. Якщо березень запрошує в часті весну, то листопад замикає ворота осені.

З початком листопада для хліборобів наставала пора відносного перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для тварин. Вже на повну гуляли весілля, влаштовували всілякі гуляння. Серед них особливе місце належало братчанням, на яких зустрічали перший сніг та зиму.

Зима

Хоч народне прислів’я і стверджує, що «сумний грудень у свято і в будень», але саме останній місяць року налаштовує кожного з нас на оптимістичну хвилю. Бо хоч зима й повертає на мороз, проте сонце вже йде на літо.

З останнім місяцем року пов’язано чи не найбільше народних свят. Кожне з них так чи інакше стосувалося вечорницьких дійств. Адже молодіжні зібрання в грудні відбувалися майже щодня.

Скажімо 13 грудня відзначали Андрія. Дівчата в цей день починали ворожити. Не менш оригінальні дійства пов’язано з Савою (18 грудня), Миколою (19 грудня), Ганною (22 грудня), Спиридоном (25 грудня) тощо. Крім молодіжних вечорниць широко практикували полостинина на які сходились люди старшого віку. Адже грудень як і січень, зі своїм різдвяно – новорічним циклом, вважався місяцем відпочинку.

На січень припадає також не менше свят ніж на грудень. Це пов’язане не лише з новорічною обрядовістю. Зимовий період давав змогу селянам абстрагуватися від тяжкої фізичної праці, насамперед землеробської. Оскільки вільного часу було вдосталь, його заповнювали різноманітними формами дозвілля. Протягом усіх різдвяних свят, які тривали два тижні від Різдва і до Водохреща, у кожній господі тричі варили кутю – багату, щедру й холодну. Цей ритуал був наповнений багатьма символічними значеннями.

З останнім місяцем зими у хліборобів завершувався і традиційний зимовий відпочинок. Селяни починали готуватися до нового хліборобського сезону: вивозили на поля гній, перевіряли зерно, лаштували сільсько – господарський реманент. Тому з лютим міцно пов’язані й природні передбачення погоди – якими будуть весна й літо, чи защедрить врожаєм рік грядущий.

Висновок

Отже традиційний, народний український календар наповнений великою кількістю різноманітних дохристиянських звичаїв та обрядів. Українські календарні традиції, звичаї, обряди є тим матеріалом, який у віках зберігав нашу національну ідентичність. Саме календарна обрядовість допомогла народу єднатись і зберегти його самобутній національний дух, вижити і розвиватись. Становлення народного календаря відбувалось протягом тривалого часу. Вирощуючи культурні злаки, випасаючи худобу тощо, селянин фіксував усі атмосферні зміни з огляду позитивних чи негативних впливів на результати його праці. Оскільки головним заняттям населення ще з правіку було хліборобство, народний календар українців з повним правом можна назвати хліборобським, або аграрним, календарем. Таким чином, аграрний календар відтворював здобуті впродовж віків народні знання про природні явища, був уособленням справжньої народної мудрості.

Література

календар обрядовий народний побут

1. Воропай О. «Звичаї нашого народу» Київ «Оберіг» 1993 р.

2. Скуратівський В.Т. «Український народний календар» К: Техніка 2003 р.

3. Скуратівський В.Т. «Український рік» Київ «Веселка» 1996 р.

4. Ткачук Т. «Український календар» Вінниця 2004 р.